Раді Вас бачити!

Минув місяць.

Незважаючи на те, що Торін склав собі величезний список справ і час був розписаний майже до хвилини, він усе одно взяв із собою Метью і Ріана з Сеймуром і поїхав до Чикаго на кілька днів. Ріан випік еклери і, захопивши якомога більше, приніс із собою на могилу Сеймура, щоб відсвяткувати його день народження — йому цього року виповнилося б лише тридцять п'ять років. Ріан, з ледь помітним животом, поставив на столик біля могили величезну тацю з тістечками, потім стиснув руку Метью і підійшов ближче.

Торін, тримаючи на руках маленького Сеймура, стояв трохи ліворуч від них і дивився, як йому з фотографії посміхався його улюблений тесть — шкода, що омега вже не побуває на їхньому весіллі. Торін підняв голову вгору, щоб непрохані сльози перестали текти по щоках:

— Бачиш, Сеймуре, — звернувся Торін до сина. — Там, на хмаринці, сидить твій дідусь.

Зрозуміло, що двомісячний альфа не зрозумів ні слова з того, що казав йому батько, але все ж таки він якимось незбагненним чином підняв голову і подивився туди, куди показував Торін. Коли через секунду в небі з'явилася веселка і дитина голосно засміялася, Торін подивився на небо:

— Дякую, Сеймуре.

Метью і Ріан, побачивши веселку, теж усміхнулися. Це було справжнім дивом, і, відчувши присутність Сеймура, Ріан уже не зміг стримати сліз. Потім, погладивши фотографію на пам'ятнику, омега заговорив:

— Привіт, тату, з днем народження тебе. — На цьому подальші слова потонули у схлипах.

Метью притис його до себе і, посміхнувшись, вклонився перед пам'ятником:

— Я прийшов попросити у вас благословення та руки вашого сина. Дуже шкода, що я ніколи не познайомлюся з дідусем мого Сеймура. Ріан каже, що син — його копія, але підборіддя та чудові вилиці — це в нього від вас.

Цілком можливо, якби хтось побачив, як дорослі люди отак розмовляють із пам'ятником, покрутив би біля скроні пальцем. Але Метью, що сам втратив батьків, любив, коли Ріан розповідав про своє дитинство. У такі моменти альфа все сильніше відчував, як нитки, що зв'язали їх уже дуже давно, стають ще міцнішими, і від цього почуття в його самотній душі шви від шрамів, отриманих у далекому дитинстві, починають зникати.

Потім почалася виснажлива підготовка до весілля. Але коли Метью разом з Торіном стояли біля вівтаря і дивилися, як Ріан у незрівнянному білому костюмі йде їм назустріч під руку з Вільгельмом, Метью, повернувши голову до Торіна, сказав:

— Тепер я зрозумів, заради чого страждав ці два тижні.

— Не ти один, — усміхнувся Торін і стиснув його руку.

Не змовляючись і діючи абсолютно синхронно, обидва альфи зробили крок вперед і сказали:

— Дякую, Вільгельм, що провів Ріана до вівтаря, але дозволь нам забрати свій скарб.

Пізніше, після закінчення весільної урочистості, вони тісною компанією втекли від гостей і сховалися на балконі. Вільгельм, проголосивши тост на честь молодих, побажав, щоб вони якнайчастіше збиралися і відзначали разом усі свята чи навіть просто так. Після шлюбної ночі та переїзду до Лондона настали нудні будні. Першим указом проголосивши США незалежною країною і зробивши президентом Вільгельма, Торін зайнявся рештою справ. Протягом першого року правління альфа знайшов собі заміну, повернув під свій контроль синдикат «Ворони» і після коронації нового короля пішов у відставку; із задоволенням почав виховувати Сеймура та чекати на поповнення сімейства.

Почавши жити втрьох, вони домовилися, що Ріан народжуватиме по дитині від кожного. Коли народився другий альфа, Еван, Торін не переставав дивуватися з того, що чомусь його рідний син Сеймур засинав тільки на руках у Метью, а Еван — на руках у нього. Ця ситуація здавалася милою лише їм. Ріан же навіть не намагався приховувати ревнощів і не розумів, чому не може швидко вкласти спати своїх дітей. На прохання Метью вони втрьох кидали жереб, чиє прізвище носитимуть усі члени родини, і Торін виграв. Тепер вони всі — сімейство Райт.

До Райтів часто приходили в гості друзі. Вони засиджувалися допізна та обговорювали багато різних тем. Спостерігаючи за сімейною ідилією, Кейлін усміхався і чекав, коли його план повернення Трея дасть плоди. Хоча розривати стосунки з Ешлі вампір не збирався. Вже пару місяців додаючи в свинячу кров, якою омега напував Трея, людську, Кейлін чекав, коли альфа прийме те, що тепер він — вампір. А після цього є шанс, що омега знову зможе спокусити його. Тому Кейлін намагався відвідувати Трея якнайчастіше, щоправда, альфа від цих візитів був не в захваті. Щоразу дивлячись, як на порозі його будинку з'являється вампір, Трей відчував сильний біль і знову сумував за минулим і своїм простим людським життям. Ось і зараз, почувши запах малини, Трей продовжив ліпити вазу, не відриваючись від гончарного круга.

— Постав банку з кров'ю на столі і йди, — до цього привітання Кейлін за два роки вже звик і майже не ображався. Тому він підійшов до альфи і уважно розглянув шматок глини. Навіть не намагаючись приховати усмішки, запитав:

— Ти що, не встигаєш добігти до туалету? Навіщо тобі нічний горщик?

— Це ваза. Я наче тебе просив приходити рідше. Кров можна доставляти за допомогою кур'єра.

— Можна, — погодився Кейлін. — Але, знаєш, я хвилююся, щоб ці придурки не розлили дорогоцінну рідину. Знаєш, я люблю свиней, і мені не насрати на те, що доводиться вбивати цих беззахисних тварин, на відміну від тебе. Так що, як то кажуть, заткни свій рот і будь вдячний за турботу.

— А не пішов би ти... додому, — зробивши паузу, закінчив Трей, так само не дивлячись на омегу.

— На хуй — з великим задоволенням, а ось додому ні. Можна я ще посиджу?

— Сиди, чого там, хіба ти хоч раз слухався мене, — підвівся Трей і, помивши руки, закурив.

Знову ця важка напруга повисла між ними. Знову, вкотре Кейлін безуспішно докладає зусиль, щоб хоч трохи поговорити з Треєм. І знову все марно.

— Кейліне, я прошу тебе, йди, — видихнув дим Трей і загасив недопалок.

— Як завгодно моєму істинному, — посміхнувся Кейлін. — Вільгельм просив, щоб завтра ти прийшов вчасно, а не як минулого разу.

— Добре. І я вже задовбався вибачатися.

— Нічого, проте тепер ти точно запам'ятаєш, наскільки сильно Вільгельм ненавидить непунктуальність. До зустрічі.

— Сподіваюся, не до швидкої?

Кейлін різко розвернувся біля самих дверей і, повернувшись до Трея, несподівано схопив альфу за підборіддя.

— Запам'ятай: надія — лише повія, і довіряти їй можуть тільки такі ж ні на що не здатні істоти, на зразок людей. Ти вже давно не людина, а вампір. Ми беремо те, що хочемо, і підлаштовуємо світ під свої потреби та бажання. Тобі зрозуміло?

Пильно дивлячись Кейліну в очі Трей спокійно хоча більш з втомою в голосі промовив:

— Не знаю як ти там справляєшся зі світом, але тобі вже час йти додому. І запам’ятай люди перед тим як прийти в гості телефонують…

Кейлін же хоча і насолоджувався улюбленим голосом але не дивлячись на категоричну заборону Вільшельма наближатися до альфи, несподівано поцілувавши Торіна в губи та відразу відчувши нестерпний біль сказав:

— Тепер ти мій світ тому до зустрічі.

Витерши їх, Трей кинув у омегу вазу. Інстинктивно пригнувшись, Кейлін вискочив за поріг, показавши альфі язика і, засміявшись, швидко побіг геть. 

Завтра він знову прийде і в кінці кінців зробить Трея знову своїм. Цього разу — назавжди. Навіть попри цей сильний біль і виразки що продовжують зявлятися по його тілу від близкості з Треєм Кейлін знав, що краще терпітиме цей біль ніж розлуку з Треєм.

Альфа ж пішов на кухню і, понюхавши кров, вилив її у раковину. Потім, повернувшись до кімнати, він набрав номер. Коли після кількох коротких гудків почувся голос Ешлі, Трей сказав: — Так, ти мав рацію. Ця бестія реально труїть мене людською кров’ю. Дякую, що відкрив мені правду. — Ти мій друг, і я не збирався тобі брехати, навіть якби ця правда розбила тобі серце, — відповів Ешлі. — До речі, ти сходив на той ринок? Тобі дали там чисту свинячу кров? — Звісно, сходив. Чи ти думав, що навіть попри ненависть до своєї нової оболонки, я позбавлю себе життя? Одразу кажу: я не такий слабак. — Я не мав на увазі нічого такого, просто знаю, що ти пережив, і хотів упевнитися, що ти не думаєш про дурниці, — сказав Ешлі, тільки зараз розтиснувши кулак. — Дякую за турботу, — посміхнувся Трей і закурив. 

Поклавши слухавку, він ще довго дивився у темряву, думаючи: «Що ж, Кейліне, твої губи завжди були й будуть найніжнішими. Такими вони залишаться навіки. Але, на жаль, тільки в моїй пам’яті».

***

Зайшовши ввечері до Вільгельма, Кейлін побачив, що альфа сидить на балконі та палить.

— Ну що, нагодував Трея? — спитав Вільгельм.

— Так. Слухай, а коли кров уже подіє на нього? — Образа в його голосі хотіла вийти з берегів, але Вільгельм підійшов ближче і, обійнявши сина, промовив:

— Не хвилюйся: яким би сильним не був дух Трея, він рано чи пізно зламається.

— Тоді я чекатиму.

— Правильно.

— Вільгельм, — Кейлін подивився батькові в очі, — що буде з Кевіном? Ти йому розкажеш?

— Ні. Я більше ніколи не завдам йому болю. Років через тридцять президент США Джеймс Грін та його чоловік помруть. На той час я підберу нам нові тіла.

— Думаєш, якщо ти насильно перетвориш його на вампіра, Кевіну буде не так боляче?

— Ні, не думаю, але він буде зі мною. Інше — неважливо.

— Ти такий же егоїст, як і я, — хмикнув омега.

— Тому ми так добре розуміємо одне одного, — усміхнувся Вільгельм і, запаливши цигарку, простяг пачку Кейліну.