Раді Вас бачити!

Минуло два дні.

Був чудовий сонячний ранок. Ешлі, відвідавши лікаря востаннє, йшов вулицею до кав'ярні. Він, напевно, як і всі, насолоджувався б погодою, якби не заснув лише о шостій ранку, провівши досить «веселу» ніч, розглядаючи білу стелю своєї квартири.

Тому Ешлі просто «випромінював» радість, лякаючи перехожих своїм виглядом. Багато хто поступався йому дорогою, немов він був як мінімум вагітним, а як максимум — прокаженим. Це було неприємно, тож, додавши ще один мінус до скарбнички цього мерзенного ранку, Ешлі зупинився перед кав’ярнею.

По плескавши по кишенях у пошуках цигарок, альфа побачив хлопця років десяти з пачкою флаєрів. Зазвичай Ешлі не брав їх, але сьогодні все йшло не за планом. Порушивши власне правило, він узяв листок із цупкого паперу і всміхнувся, не вірячи своїм очам. Поганий настрій як рукою зняло.

Яскравий заголовок проголошував: «Вистава “Тисяча й одна ніч”». А нижче був зображений Кейлін у приголомшливому синьому східному вбранні. Омега, ніби зійшовши зі сторінок казки про Аладіна, манив до себе, пропонуючи кожному не просто подивитися виставу, а ніби заволодіти його тілом. Попри те, що обличчя було приховане вуаллю, Ешлі легко впізнав ці небесно-сині очі з вічним лукавим блиском.

Зрадівши, що це місто, окрім порятунку від Робіна, подарує йому ще й зустріч із Кейліном, альфа відчинив двері кав'ярні «Гортензії». Всередині він побачив Трея. Привітавши друга з відкриттям борделя, Ешлі почав розпитувати про виставу. Його цікавив тільки Кейлін і те, які у них із Треєм зараз стосунки. Але Трей приголомшив його новиною:

— Вибач, але ти не зможеш побачити виставу.

— Шкода, а що сталося? — щиро засмутився Ешлі.

Трей закурив:

— У головного актора, Кейліна, тічка мала початися за тиждень, а сьогодні він заявився на репетицію, і від нього за кілометр несло цією чортовою малиною — це його запах.

Ешлі не потребував пояснень щодо запаху Кейліна, але не поспішав розповідати, звідки його знає. Відчувши запахи інших омег у кав'ярні, він зрозумів: шлях до Кейліна вільний. Трей виглядав похмурим, і Ешлі здогадався, що вистава була для нього важливою темою.

— Вибач, що не приїхав на похорон твоїх батьків, — сказав Ешлі, згадавши про трагедію друга.

— Нічого, я знаю, що ти б не пропустив їх без вагомої причини. Пробач, у мене ще справи, мушу йти.

Коли вони вже виходили, Ешлі відчув: щось має статися. Наступної миті з криком «Ешлі, коханий!» на нього застрибнули. Омега важив добрих п'ятдесят кілограмів, і Ешлі, який сам ледве тримався на ногах після поранення, мало не впав. Кейлін повис на ньому, шепочучи на вухо різноманітні непристойності — підозріло голосно, напевно щоб Трей точно почув їх.

— Злізь з мене, Кейліне, — спокійно сказав Ешлі. Вампір, же принюхавшись, зрозумів: «Чорт, він поранений!» Тому він граційно зіскочив на землю.

Кейлін був досвідченим мисливцем за серцями. Якщо він вирішив, що Ешлі — його альфа, зупинити його було неможливо. Тож вирішивши діяти прямо зараз омега засмоктав Ешлі прямо на очах у Трея та відвідувачів кафе. Ешлі не розгубився: вдершись у його рот, він почав грубо цілувати омегу, переплітаючись із ним язиками так тісно, ніби від цього залежало життя. Руки альфи опинилися в штанях Кейліна, і лише обурений вигук якогось відвідувача: «Йдіть у готель!» — змусив їх зупинитися.

Ешлі швидко поправив одяг на Кейліні, намагаючись віддихатися. Трей лише поблажливо посміхнувся:

— Ешлі, ти мій друг, тому я дозволю тобі безкоштовно трахати Кейліна на час тічки. Приходь увечері, особисто переконаєшся в його таланті «давати».

«Сука!» — подумав Кейлін, зрозумівши, що Трей розгромив його в цій словесній дуелі.

Ешлі схопив Кейліна за загривок і повів до виходу під нерівні оплески. У найближчому парку він притис омегу до величезного дуба. Кейлін же спустив рукава сорочки на яких він уже знав що там зʼявилась виразка хоча Трей стояв не надто близько думав лише про продовження побачення з Ешлі.

— Поясниш, що це за «коханий»? — голос Ешлі був злим, але Кейлін відчував за цією злістю глибокий біль.

— Більше не називай мене так, — кашлянув альфа, а тепер роздягайся. Бо за тобою боржок.

— Із задоволенням, тільки дай мені його спочатку до рота, — встиг сказати Кейлін, як раптом схопився за живіт і впав на землю. Ешлі зблід, а Кейлін подумав: «За таку гру мені потрібен Оскар».

Альфа підхопив його на руки й поклав на лаву. Коли Кейлін «прийшов до тями», він прошепотів:

— Мені потрібно лише кілька крапель твоєї крові, бо полювати, щоб пережити тічку я не можу.

Ешлі розсміявся:

— Кейліне, я бачив, як ти розірвав горло тому хлопцю. Думаєш, я ризикну напоїти тебе своєю кров’ю?

— Не всі вміють їсти вишукано! Ти тепер згадуватимеш це до кінця свого недовгого життя? — вигукнув ображений вампір.

— Ти майстер чарівності, — хмикнув Ешлі. — Нагадуєш, що моє життя недовге, і при цьому хочеш щоб я дав тобі своєї крові?

Кейлін посміхнувся і накрив його ширинку рукою:

— «Давати» мають лише омеги. Запам'ятай це.

Він почав пестити альфу, і Ешлі застогнав: Допоможи розстебнути штани.

— Тільки якщо даси крові я гарантую безліміт на мою задницю.

— Сука ти, — прошипів Ешлі. — Пий, але не захоплюйся.

Їхню ідилію перервав крик жінки з дитиною, яка почала тикати в них пальцем.

— Блядь, всесвіт точно проти того, щоб мені сьогодні відсмоктали, — зітхнув Ешлі.

Кейлін, не довго думаючи, підбіг до істерички, відтягнув її за волосся подалі й дав добрячого ляпаса. Повернувшись, він побачив, що Ешлі вже сам завершує справу.

— Поліція близько, треба йти, — сказав Кейлін. У цей час до Ешлі зателефонував Вільгельм. 

Впізнавши Вільгельма, Кейлін не привітався, той теж. У місті поки ніхто не знав, що губернатор знайомий з повією на ім’я Кейлін. Та й не потрібно, щоб про це хтось дізнався. Репутацію треба берегти.

— Так, звісно, я передам. Ешлі поки зайнятий, але незабаром передзвонить.

Закінчивши розмову, омега сказав:

— Передзвониш потім якомусь Джеймсу.

— Добре, а тепер швидко іди звідси.

— Як буде завгодно моєму панові, — посміхнувся Кейлін і, знову поцілувавши його в губи, прошепотів: — Увечері я тобі все компенсую.

Схопивши омегу за довге біле волосся, Ешлі притиснув його до себе й глибоко поцілував. — Не хвилюйся, я все, що мені сподобається, і сам візьму.

Звісно, Кейліну не хотілося залишати альфу, коли той так лежав «готовий до вживання», але зрозумівши, що вже знайшов обід ситніший, йому не терпілося наїстися, що називається досхочу.

Оскільки вже тиждень місто Чикаго готувалося до щорічного фестивалю, приуроченого якраз до дня заснування, всі вулиці були просто переповнені дітьми та їхніми батьками, Кейліну не склало труднощів загубитися в натовпі й швидко знайти тих поліцейських, що йшли разом з його «обідом» до дільниці.

Купивши морозиво й сівши біля фонтану, розташованого в центрі вулиці якраз навпроти поліцейської дільниці, Кейлін, можна сказати, одним пострілом убивав двох зайців: він міг спокійно милуватися скупченням людей і спостерігати, коли ж той омега з дитиною підуть додому, щоб із задоволенням перекусити перед відкриттям.

Невдовзі побачивши, як його жертва собі спокійнісінько йде з дитиною до лотка з морозивом, Кейлін, не втрачаючи їх з виду, пішов за ними.

Омега взагалі любив заздалегідь вибирати їжу, і за кілька днів до того, як випити всю кров своєї цілі, Кейлін із задоволенням спостерігав за її останніми днями життя.

Все ж у тому, щоб дивитися на людину, яка й гадки не має, що зовсім скоро стане чиїмось обідом, є певна частка гостроти, саме її, мов повітря, так потребував Кейлін.

Проживши так довго, омега вже давно не боявся ні гострого срібного кілка, ні тим більше того, що якийсь мисливець відрубає йому голову тим самим срібним мечем, тесаком, мачете або будь-якою рубаючою зброєю.

Для нього, як і раніше, найстрашнішою залишалася лише нудьга. Лише вона, простягаючи до нього свої холодні руки з найлагіднішою посмішкою на обличчі, починає душити його, змушуючи захлинатися в цьому всепоглинальному відчутті спустошеності.

Зустрівши Трея, він згадав, що життя — досить цікава штука.

Зараз, бачачи, як його альфа вже остаточно відмовився від нього, Кейлін намагається приховати свій біль під улюбленою маскою «ненаситної хвойди».

І йому вдається обдурити всіх, крім себе, бо щодня, коли він бачить Трея і до нього йому на жаль не можна торкнутися й міцно схопити, Кейлін, вдивляючись у таке знайоме й улюблене обличчя, бачить лише відображення свого болю.

Тільки він ніколи не дозволяв «своїй подрузі» жити в його серці постійно.

І зараз він збирався знову прогнати її. Навряд чи надовго, все ж ця тварюка досить пунктуальна й незабаром знову завітає до нього на чай, а в тому, що ця зустріч відбудеться, омега й не сумнівається.

І нарешті його ціль «доповзла» до свого будинку. А то, чесно кажучи, Кейлін уже дуже стомився, та його починало дратувати все, як і будь-якого омегу в перший день тічки.

І до того моменту, коли він від спазмів, що крутять нутро, упаде на підлогу, йому треба вже поїсти, прибрати за собою й вирушати додому.

Скоротивши відстань між ними, омега, дочекавшись, коли інший омега увійде до будинку, заштовхав обох усередину й, зачинивши за собою двері, затулив рота переляканій жінці.

Потім, загіпнотизувавши обох, вампір приступив до трапези. Випивши крові, невдовзі він сів за стіл і почав спостерігати за так улюбленою ним картиною.

Оскільки вампіри не повинні залишати трупи зі слідами зубів на тілах, вони змушені завжди ретельно прибирати за собою. Тому Кейлін наказав омезі вбити свою дитину, а потім і себе.

Спостерігаючи за тим, як омега завдає в груди й шию своєму синові удари ножем і як по кімнаті розлітаються бризки крові, Кейлін не міг не засміятися.

Бачачи, як його гіпноз перетворює людину на щось незрозуміле, Кейлін не втомлювався насолоджуватися цим видовищем, і не має значення, що він бачив усе це напевно по тисячі разів.

Адже недарма саме біль і відчай — найкращі художники, бо лише завдяки їхній майстерності Кейлін щоразу на обличчі нової жертви бачить різні й такі прекрасні картини агонії.

Пізніше, дочекавшись, поки обидва омеги впали підлогу, Кейлін пішов додому, безтурботно насвистуючи мотив пісні улюбленого співака, Марка, «Lie».

Тим часом, поки вампір неквапливо йшов до себе додому й збирався з силами, щоб пережити «пекло», зване тічкою.

Інший омега на ім'я Ріан Кіттон знову і знову повторював слова пісні, яку сам написав, але, незважаючи на те що знає її напам'ять, вперто продовжує повторювати.

Тому коли через три години пролунав дзвінок у двері його студії, омега навіть не звернув на це уваги, поки не задзвонив мобільний — причому досить наполегливо.

Адже Торін прекрасно знав: варто його омезі засісти за музику, він поринав у зовсім інший світ і не звертав уваги ні на що, навіть на таку дрібницю, як дзвінок телефону.

Ще через хвилин десять Ріан звернув увагу на сторонній шум і, цілу хвилину гіпнотизуючи телефон замість того щоб відповісти, сподівався, що той замовкне.

Тільки випадково глянувши на настінний годинник і побачивши, що вже п'ята, Ріан кинувся до телефону:

— Так, слухаю.

— Це я тебе слухаю, Ріане, я заїхав по тебе й стою під дверима, мов дурень, і телефоную вже більше десяти хвилин. Ти забув, що через дві години ми маємо бути у Трея в борделі? Швидко спускайся.

— Вибач, захопився, вже біжу, — пробурмотів Ріан.

— Нічого, я так і подумав, — встиг сказати альфа, перш ніж омега натиснув відбій.

Ще встигнувши викурити п'ять цигарок, Торін нарешті побачив омегу, що спускався.

Глянувши на годинник, альфа проворчав:

— Чудово, Джин з'їсть мене живцем. І вже голосніше додав: — Ріане, швидше!

— Вибач, ніяк не міг вирішити, що вдягти на виступ.

Нічого не відповівши, Торін сів у машину, і вони рушили з місця.

Ведучи машину, альфа помітив, як Ріан дедалі більше починає нервувати, накрив його руку своєю, сказав:

— Вибач, не можу подивитися на тебе, я все-таки веду машину, але все буде добре. Я досі пам'ятаю, як ти співав на конкурсі.

— Якби ти хоч на мить відволікся від дороги, я б тебе побив, не сумнівайся, — усміхнувся Ріан.

— Ось і чудово, я впізнаю свого омегу.

— Дякую, — мовив Ріан і теж накрив руку Торіна своєю. Минуло лише кілька миттєвостей, як він тут-таки невдоволено промовив: — Усе, а тепер тримай кермо нормально, як усі, двома руками.

— Слухаюся, мій капітане, — усміхнувся альфа й утопив педаль газу в підлогу.

Оскільки площа, на якій знаходився бордель Трея, була пішохідною зоною, їм обом довелося поставити машину на стоянку й прогулятися до «Дому білих ірисів» пішки.

Хоча якби Торін знав, чим його затія обернеться, він би приїхав по Ріана раніше, та він би зробив усе що завгодно, аби їм не довелося пережити ті кілька жахливих хвилин.

Але інколи має статися те, чого не чекаєш, і те, до чого ніхто не буває готовий.

Вони вже практично були в центрі площі, як їх гукнув надто знайомий голос — і для альфи, і для омеги.

Омега, впізнавши Метью, скрипнув зубами й, не зупиняючись — так само як і Торін, що тримав його під руку, — пішов трохи швидше.

Тільки він забув, що Метью — не простий альфа, чиї вчинки так легко передбачити. Що він, власне, за хвилину й довів, причому вкотре.

— Молодий чоловік у красивих синіх штанях, що так облягають ваші приголомшливі сідниці, зупиніться, будь ласка, — голос, що лунав через гучномовець, різко розрізав повітря так близько, що вони обидва завмерли від шоку.

Кілька людей, глянувши на Ріана — він якраз і був у тих самих горезвісних синіх штанях, — засміялися й пішли далі.

— Я його вб'ю, — прошипів Торін і, залишивши омегу одного, пішов назад, щоб знайти Метью, — як раптом почув скрик омеги.

Озирнувшись, Торін, збілівши, кинувся до Метью. Цей покидьок, схопивши Ріана й позбавивши того можливості опиратися, цілував його в засос.

Схопивши Метью за плече й відірвавши від Ріана, Торін не дивлячись на їхню домовленість діяти синхронно щоб він став частиною їх союзу, уже для більшої правдоподібності хотів ударити його, але той, прикрившись мегафоном, сказав:

— Зачекай, цю річ я щойно позичив. Зараз поверну, і ти зможеш ударити.

— Мені похуй, — крикнув Торін і вдарив, тільки от Метью — не мазохіст, що обожнює біль.

Спритно ухилившись від удару, альфа не завдав у відповідь, а вирвався й побіг уперед. Але все ж, озирнувшись, встиг крикнути:

— Ріане! Ти дуже солодкий! І я хочу ще!

— Сука, — ледве чутно прошипів Торін — при Ріані та їхній дитині він не матюкався.

— Усе, Торіне, нам треба поспішати, — кашлянув Ріан. Він був розгублений і не розумів, як так вийшло, що поцілунок з Метью йому настільки сподобався.

«Це все гормони», — подумав Ріан, і йому навіть на мить здалося, що він зміг себе обдурити.

— Вибач, ти маєш рацію. Цей… альфа вибив мене з колії, — закінчив Торін і, швидко взявши омегу під руку, пішов уперед.

Коли Ріан і Торін дісталися до пункту призначення, їм довелося протиснутися крізь натовп людей перед головним входом, що явно очікували початку відкриття закладу.

І, як і очікувалося, Джін зустрів їх саме так, як уміє тільки він.

Його погляд був холодний, і він явно вже хотів сказати чергову шпильку, але Дерек обійняв його, прошепотів:

— Джіне, будь ласка.

Той щось проворчав і пішов, мабуть, шукати нову жертву.

— Так, синій — це точно твій колір, — сказав Дерек, і коли Ріан, збентежившись, подякував, додав: — Сцена й фонограма готові. Ти готовий відкрити вечір?

— Звісно. Я так скучив за виступами.

— Впевнений, ти розірвеш цей зал, — сказав Дерек і, почувши, що його кличуть, промовив: — Вибач, я відійду. А ти налаштовуйся.

Знову оглянувши сцену й зал борделя, кольорова гама якого була в криваво-червоних і білих тонах, Ріан підійшов до мікрофона й почав повторювати слова.

Ще за кілька хвилин до нього підбіг хлопець і допоміг надягти мікрофон та навушники. Потім дав іще кілька інструкцій і зник за лаштунками.

За годину в крило, де знаходився сад з величезною кількістю ірисів, розташований ліворуч від основного залу, в якому мав виступати Ріан, почали запускати людей.

Теж зайшовши туди разом з іншими, Ріан подумав, що раз він надягнув плащ із капюшоном, його ніхто не впізнає, і він зможе помилуватися цими чудовими ірисами, що є гордістю Трея, — він на їхню честь, власне, і назвав так свій бордель.

Тільки Ріан розслаблено вдихнув солодкий аромат, як його відтіснили до стіни, і він не встиг навіть злякатися, почув дуже знайомий голос:

— Ти пахнеш смачніше, — голос Метью звучав дуже приємно, але Ріан не збирався прощати його за ту дурнуватну витівку.

— Відпусти, мені треба йти.

Але Метью ображено промовив:

— Зачекай, постій іще хвилину, я так скучив за тобою, — іще міцніше стиснув його в обіймах альфа.

Почувши в голосі благання, Ріан сказав:

— Гаразд, дві хвилини, я побуду тут рівно дві хвилини, але перестань обіймати мене.

— Ні, — усміхнувся Метью і, нахилившись до вуха омеги, прошепотів: — Ти серйозно вирішив, що можеш мені ставити якісь умови?

— Покидьок, — прошипів Ріан. І цілком марно він був таким різким.

Альфа подумав так само, тому, нахилившись, глибоко поцілував омегу, позбавивши того можливості опиратися.

Але, навіть наступивши альфі на ногу, Ріан не зміг скористатися нагодою й утекти.

Несподівано перервавши поцілунок, Метью не втримався від підколки:

— Тобі так сильно сподобався мій поцілунок, що ти навіть не подумав укусити мене, щоб звільнитися?

Зрозумівши, що його розкусили, Ріан зневажливо фиркнув:

— Ну так, мрій. Усе, мені пора, піду ще порепетирую.

— Зачекай, розкажи хоча б, чому бордель називається «Дім білих ірисів»? Невже через цей невеликий сад? — із сумнівом у голосі спитав Метью.

— Багато ти розумієш — саме ці квіти батьки Трея змогли забрати з собою після початку війни зі старого будинку, коли тікали з Рокфорда.

— Більшої нісенітниці я не чув! — засміявся Метью.

— А йди ти! — спалахнув було омега, але Метью несподівано різко притулив до його губ палець і прошепотів:

— Який же ти розпусний омега, тобі так сильно хочеться побачити, як мене трахає Торін? — не встиг він поставити запитання, як Ріан знову почав вириватися. Але його спроби лише продовжували смішити Метью. — Відповідай, Ріане, ти сам послав мене нахуй, я маю уточнити в тебе — на чий саме? — спитав альфа.

— Мені вже пора, будь ласка, відпусти, — сказав Ріан.

— Гаразд, мені теж дуже цікаво, як ти виступиш, так що постарайся, — сказав Метью і неохоче відпустив омегу.

«Незабаром я зберу собі повний комплект, і взагалі все буде класно», — подумав Метью й пішов за людьми до наступного залу, де, крім білих ірисів, були синіх.

Хоча всього кілька хвилин тому Метью насміхався над історією, розказаною Ріаном, — до речі, він навмисно дражнив омегу, — але це жодною мірою не завадило альфі насолоджуватися виглядом цих чудових квітів.