Раді Вас бачити!

— Занадто гарні слова для такого боягуза, як ти, — сказав Кевін і спробував подивитися Вільгельму у вічі. І, що не дивно, не зміг. А все через одну дрібницю: омега ніколи не вмів брехати. Насолоджуючись його поразкою, альфа посміхнувся:

— Скоро мене вб'ють. Англійці — твої друзі, тож могла б добирати слова обережніше. Тим паче я знаю тебе надто добре, щоб повірити у щирість твоїх слів, не кажучи вже про те, що ти навіть не ризикнула подивитися мені в очі.

— Мені важко бути ввічливою з убивцею мого батька...

— Кевін, зупинись, — перебив її Вільгельм. — Ти чудово знаєш, що ви обидва зрадили свій народ. Тобі просто пощастило, що ти — моя омега. Тому припини повторювати, що я вбивця. Краще глянь правді у вічі: американці ненавидять вас обох і ніколи не пробачать зради.

Правду кажучи, Кевін знав, що Вільгельм має рацію. Останній лист від батька, в якому той наказав терміново здати місто-фортецю Спрінгфілд, викликав хвилю критики. Військові, які присягнули на вірність, відкрито казали, що батько вчиняє злочин проти власного народу.

Але оскільки йому так і не вдалося поговорити з батьком, а на власні очі він бачив лише те, як Вільгельм вистрілив у нього, після чого той упав із балкона в море, омега вирішив, що простіше вважати в усьому винним саме Вільгельма. 

Її батько завжди любив повторювати: «Якщо немає винних — признач їх». Ця думка завдавала болю, але так було легше, ніж усвідомлювати, що величезні жертви народу стали результатом їхньої з батьком зради.

Розуміючи, який біль відчуває Кевін, вампір підійшов ближче. Інший би промовчав, оберігаючи почуття близької людини, але альфа вважав за краще відкрито висловити все, що наболіло.

— Настане момент, коли ти матимеш відповісти лише на одне просте запитання, і тоді все стане на свої місця.

— Про що ти взагалі? — запитав Кевін. Він настільки глибоко поринув у розпач, що не зрозумів слів Вільгельма.

— Гарна спроба. Це, мабуть, твій талант — ховатися від життя, прикриваючись тим, що ти ідеальний син і завжди виконуєш накази цього виродка. Але це вже в минулому. Як же я радий, що стратив цю мерзоту, я ніколи про це не пошкодую. Тепер ти маєш почати жити для себе. Наберися сміливості та зроби свій вибір.

Від цих слів Кевін хотів закричати. Він знав, що альфа правий, але визнати це вголос було вище його сил. 

Йому потрібен був час, а ще він більше не міг знаходитися так близько до Вільгельма, задихаючись від його густого аромату терпкого червоного вина.

— Заткнися! — крикнув Кевін. — Благаю, припини!

— Я знав, що ти опиратимешся, — почав Вільгельм, але раптом у двері увірвався охоронець і щось повідомив йому на вухо.

Миттєво змінившись в обличчі, Вільгельм наказав замкнути Кевіна і не зводити з нього очей, а сам стрімко вийшов.

«Повернися живим, благаю», — прошепотів омега, залишившись наодинці.

Почалося тяжке очікування, що супроводжувалося звуками пострілів зовні. Невідомість — це слово зависло в повітрі й придавило омегу своєю вагою. Воно змушувало досвідченого воїна нервувати, прокручуючи в голові жахливі сценарії. Гіршу долю годі було й придумати.

Тільки на ранок третього дня омега знову прокинувся від канонади. Він заплющив очі, намагаючись заснути на голодний шлунок. 

Щойно Кевін почалв занурюватися в сон, у коридорі пролунали гучні кроки. А ще через хвилину на порозі камери з'явився високий альфа у формі англійської армії. 

Кевін впізнав в ньому адмірала Брендана Стілла. Кілька років тому батько познайомив їх.

Кевін підхопився з ліжка:

— Вітаю, адмірале.

— Кевін, як же я радий бачити тебе живим та здоровим! — Брендан підійшов і міцно обійняв омегу, вткнувшись носом у його шию. — Ти так пахнеш… скоро тічка? Ти сильно схуд, але все одно неймовірно сексуальний.

Безцеремонність і нахабство — ось що завжди дратувало Кевіна в цій людині. Якби не ці риси, Брендан міг би закохувати в себе десятки омег завдяки своїй зовнішності та розуму.

Адмірал помітив, як скривився Кевін, і посміхнувся:

— А ти, бачу, досі мене не переносиш?

Прямота альфи теж була не найприємнішою рисою його характеру.

— Адмірале... — почав Кевін, але Брендан перебив:

— Називай мене на ім'я, як я і просив. Чи ти забула?

— Добре, Брендане. Зараз не найкращий момент для залицянь. Я вже тобі відмовляв і не хочу робити це знову.

— Та не переймайся, я все розумію. Не зміг встояти, щоб не подражнити тебе. До речі, ти тепер вільний. Ходімо зі мною, на нас чекають справи та розмова з людиною, яка відтепер буде твоїм начальником.

— Зачекай, Брендане, все надто швидко.

— Не хвилюйся. Зараз піднімемся нагору, мій слуга приготує тобі ванну, ти відпочинеш. А близько третьої години я познайомлю тебе з новим губернатором штату Іллінойс. Ти очолиш його службу безпеки.

— Цікаво. А ім'я у цього губернатора є?

— Звісно. Але він просив поки не називати його.

Оскільки в Кевіна більше ніяких варіантів не було він вирішив довіритися Брендану. 

Коли батько писав, що після здачі міста вони втечуть до Великої Британії, вона здогадувалася, що їй запропонують не лише притулок, а й роботу. Але Кевін гадки не мав, хто обійме таку важливу посаду.

— Мабуть, ти маєш рацію, я настільки втомився, що не розумію — це сон чи реальність. До речі, чи багато людей загинуло під час штурму?

— Що значить багато? — запитав Брендан. — Загинуло п'ятсот американців. Як на мене, це дрібниці, а для тебе?

Кевін зблідла і ледь не впав, але альфа вхопив хлопця за лікоть.

— Військовий, а такий вразливий, — хмикнув Брендан.

— Дякую, — прошепотів Кевін. — Мені треба знати… чи живий Джеймс?

— Я намагався знайти його, але в тому крилі пролунав вибух. Мені шкода, але, мабуть, він мертвий, — сказав Брендан пригніченим голосом, хоча насправді ледве стримував сміх.

Цей жарт Джеймса міг здатися жорстоким, але ці двоє були схожі. Стілл знав, як насправді помер Роберт Паркер, але залюбки допоміг другу провчити Кевіна.

Коли Кевіна провели до спальні, вода вже чекала на нього. Гаряча ванна допомогла змити частину болю, і омега заснув глибоким сном. О третій годині слуга запросив омегу на терасу. Побачивши накритий стіл, Кевін ледве втримався, щоб не накинутися на їжу. Раптом він почув кроки і, повернувшись, завмер: перед ним стояв «привид».

— Привіт, Кевіне, — зі своєю незмінною лукавою посмішкою промовив Вільгельм.

Брендан, що зайшов слідом, ледве стримував сміх:

— Кевіне, бачив би ти зараз своє обличчя! Не збагну: ти так сильно радий, що твій колишній наречений став твоїм начальником, чи навпаки?

Замість відповіді Кевін сів за стіл і потягнулася за водою. Він була щасливий, що альфа живий, але працювати під його керівництвом… такого він би і ворогу не побажав.

— Вип'ємо за нашу співпрацю? — підняв келих Брендан.

***

Пізно ввечері, коли Кейлін уже пішов спати, Трей допомагав батькові на кухні.

— Джеймс дав якісь вказівки? — запитав він.

— Так, він наказав нам і надалі бути зразковими співробітниками МІ-6. Керівництво має нам довіряти. Коли прийде час для основного плану, він з'явиться особисто. До речі, як ремонт у твоєму закладі? Ми зможемо провести там вечірку?

— Майже все готове. Запрошення розіслані ще кілька тижнів тому. Якщо хочеш, завтра поїдемо подивимось.

Сет замислився:

— Ні, нам із татом треба бути в штабі. Побачу все вже на самій вечірці. Коли вона?

— Через два тижні.

— От і добре. Проведемо її і забудемо як страшний сон, — сказав Сет.

— І правда, люди не змінюються, — усміхнувся Трей. — Ти досі ненавидиш світські заходи, а пора вже звикати. Нам треба влитися в коло заможних англійських офіцерів.

— Я це знаю і вже працюю над собою, — проговорив Сет.

Минуло два тижні. Ранок у день вечірки.

Трей прокинувся і, побачивши порожню постіль, розлючено вдарив по ній кулаком. Останнім часом Скайлер усе частіше йшла, нічого не пояснюючи. Вчора вони сильно посварилися: Трей намагався вгамувати ревнощі та біль від постійної брехні Скайлер через секс, сподіваючись на щиру розмову вранці, але омега знову втекла.

За сніданком Трей навіть не торкнувся їжі.

— Ця Скайлер тільки псує йому нерви, — зауважив Джин.

Ніл підійшов до сина:

— Джине, не лізь у стосунки Трея. Він кохає Скайлер, а серйозні стосунки не завжди будуються легко. Зневажливо пирхнувши Джин вийшов з кухні.

«Ох, ці вагітні омеги…, - подумав Ніл і посміхнувшись пригадуючи себе продовжив мити посуд.

Через деякий час закінчивши свої справи Ніл зайшов до кабінету Трея.

— Ти посварився з Кейліном?- відразу спитав він.

— Чому ти так вирішив?

— Окрім того, що ти тримаєш книгу догори ногами, ти не з'їв свої улюблені млинці.

— І все ти знаєш, — зітхнув Трей. — Тату, батько тобі колись брехав?

— Ніколи.

— Я хочу знати про Кейліна все, але він не тільки уникає розмов про сім'ю та минуле, а й постійно зникає.

— Ти просто його ревнуєш. Твій батько колись так само мучив мене контролем. Я навіть думав, чи зможу бути щасливим із таким ревнивцем. Поки не втрутився дідусь і не «прочистив» йому мізки. Моя тобі порада: не тисни на Кейліна. Можливо, його стосунки в родині складні.

— Дякую, тату. Спробую помиритися з ним сьогодні.

— А він хіба не буде на вечірці?

— Ні. Останніми словами Кейліна були: «Йди до біса зі своєю вечіркою».

— Ой, Трею, та ти справжній тиран. Не здивуюся, якщо ти його ще довго не побачиш.

***

Вже кілька тижнів Ліам, Томас і Денієл жили в Чикаго, а Кейліну ставало все важче йти від Трея, але він не мав вибору адже поки він не убезпечить коханого від своїх «братів», доведеться брехати.

Сидячи в барі, Кейлін не очікував ще одного «подарунка від долі». Трей, повертаючись із вечірки, яка без його омеги стала для нього кошмаром, вирішив зайти в улюблений бар.

Побачивши Кейліна у компанії трьох незнайомих альф, Трей на мить завмер. Спалахнувши від люті, Трей попрямував до їхнього столика.

— Привіт, коханий. Може, познайомиш мене зі своїми друзями?

Поперхнувшись димом Кейлін не зміг вимовити ні слова. Кошмар став реальністю надто швидко. У голові немов дзиґа крутилась лише одна думка: чия саме смерть прокладе йому з Треєм шлях до порятунку?