Раді Вас бачити!

Минув тиждень.

У кімнаті так гаряче, що Трей усю ніч крутився, а заснув лише під ранок. Та й то, коли він розплющив очі, у нього було таке відчуття, ніби він майже не спав. Вставши і швидко одягнувши плавки, альфа взяв рушник і пішов до річки.

Сонце, піднявшись уже досить високо, немов граючись, пускало по воді сонячні зайчики, і, дивлячись на всю цю магію, Трей посміхався. 

Повітря було таким свіжим рано-вранці, що йому здавалося, він набирається тут сил на весь день. Повісивши рушник на перила, він стрибнув у воду, одразу ж відчувши, що вона змила з нього всі залишки безсонної ночі.

Пропливши до іншого берега і назад, він міг думати тільки про повернення омеги. Сьогодні вже пішов сьомий день з їхньої останньої зустрічі, і цей день, як і решта, знову триватиме вічність. 

Кейлін так швидко увійшов у його життя, що тепер він ніяк не міг перестати про нього думати. Звісно, пізніше він постарається звикнути до того, що Кейлін украв його серце, але з поверненням омеги все і так стане як раніше. Залишилося лише дочекатися. Це не так важко. Головне — зайняти себе хоч чимось, але зробити було важко, адже справ до приїзду батьків у нього особливих не було.

Поплававши ще годину, він, ступивши на драбину, яка вела на пірс почув: 

— Я вже думав, ти звідти не вийдеш.

Трей подивився вгору і зробив крок уперед, маючи намір схопити Кейліна, але той відстрибнув: — Ні, ти мокрий. 

— Йди до мене по-доброму, — Трей постарався сказати це грізно, але зрадницьку усмішку він уже і не зміг би приховати, як би не намагався. Омега тільки, усміхнувшись, похитав головою.

Окинувши Кейліна поглядом, намагаючись приховати намір напасти, Трей зазначив, що омега серйозно підготувався до поїздки в Чикаго. Дорога туди займала приблизно годин сім, тож джинси та майка були чудовим вибором, тільки вони так тісно облягали його тіло, що не залишали навіть місця для польоту фантазії. Помітивши, як хтиво розглядає його Трей, Кейлін усміхнувся: 

— Може, я покажу тобі в будинку, є на мені білизна чи ні? 

— Засранцю, ти що, читаєш мої думки? — запитав альфа, притягнувши омегу до себе, повільно і глибоко цілуючи.

Пізніше, перервавши поцілунок, Трей забрав рушник, і вони пішли в дім. 

— Які у нас плани? Ти казав, що ми одразу ж поїдемо до твого брата? — запитав Кейлін, поки альфа відчиняв двері. 

— Загалом ти правий, але я придумав щось набагато краще. 

— Що? — запитав Кейлін, заходячи всередину. 

— Це сюрприз. 

— Не люблю сюрпризів, розкажи, — попросив омега. 

Тільки усміхнувшись, Трей поцілував його в макушку. — Як розраду я можу запропонувати прийняти душ разом. 

— І все? — Його здивування було таким щирим, що Трей, не витримавши, розсміявся. — Пішли вже.

Пізніше після душу Трей привів Кейліна до їдальні і посадив за вже сервірований стіл. На язиці у нього крутилася безліч запитань, але пару разів відчувши брехню омеги, він вирішив дати йому ще трохи часу, щоб Кейлін звик йому довіряти. Трей запитав тільки, що той хоче їсти, точно знаючи, що у Кейліна є причина, через яку він уникає багатьох тем за допомогою не дуже вмілої брехні.

Невдовзі поснідавши, Трей, захопивши приготований Майклом кошик із припасами, поставив його на вулиці на лавці, сам же підійшов до гаража і, відчинивши його, сів у машину. 

Пригальмувавши біля Кейліна, Трей вийшов і хотів узяти кошик, але омега, подивившись на його червоний джип Wrangler, свиснув: 

— Ні хріна собі. Ти де його дістав?

Звісно, з одного боку Трею, який обожнював машини, реакція омеги здалася досить улесливою, але лексикон викликав багато запитань, і про це він йому тут же і повідомив. Кейлін тільки закотив очі і сів у машину: 

— От зануда. Я таку тачку бачив лише у снах. Трей ущипнув його за щоку: 

— Вибач, але постарайся стежити за своїм язичком, добре? Це ж не складно сказати: «Трею, у тебе класна машина». 

— Добре, зрозумів, поїхали вже, — буркнув Кейлін.

Виїхавши на дорогу, Трей зупинився і, до тягнувшись до Кейліна, поцілував його. Коли поцілунок затягнувся, Трей неохоче перервав його. Кейлін, намазавшись кремом від сонця і допомагаючи з цим альфі, сказав: 

— Зараз, я думаю, ти вже можеш розповісти, куди ми їдемо. На що Трей, тільки загадково усміхнувшись, увімкнув пісню: «Not Today» гурту BLS, яка ще до Третьої світової війни розривала всі світові чарти. — А чорт тебе забирай, — вигукнув Кейлін і, повернувшись до Трея, завмер, дивлячись, як той, виїжджаючи на трасу, махає головою в такт музиці і навіть підспівує.

Оскільки вони їхали геть в інший бік подалі від міст, які найбільше постраждали під час недавньої війни прямуючи на південь від Червоних скель, які щільним кільцем охоплювали місто Спрінгфілд і розташовану поруч із ним величезну пустелю (чия поява ще сто років тому після закінчення Третьої світової виглядала як диво), то краєвид, що відкривався перед двома мандрівниками, був дуже гарний — жодного натяку на вибухи чи руйнування від них. 

Кінцевим пунктом їхнього призначення було не місто Спрінгфілд, а пустеля, в якій Трей планував почекати провідника і підземним тунелем дійти до легендарної Долини Ірисів — гордості жителів Спрінгфілда, які, за чутками, посадили її, хоча в це альфа вірив насилу.

Їдучи порожньою дорогою, витискаючи понад сотню кілометрів на годину, Трей, навіть насолоджуючись поїздкою, раз у раз посміхався, милуючись Кейліном. 

Той не міг стримати свого захвату і постійно про щось запитував, не випускаючи фотоапарат із рук. Але його можна було зрозуміти: величезне блакитне небо було так близько, достатньо було просто подивитися вгору, і здавалося, ніби можна доторкнутися до цієї нескінченної синяви, яка, як безкрайній океан, зливалася з яскраво-зеленими деревами, виявляючи погляду всю велич природи.

Через кілька годин, замилувавшись заснулим омегою, Трей пригальмував, збираючись довше подивитися на нього, такого беззахисного, справжнього. Сто відсотків омега навіть не здогадується, яким милим він стає, скинувши всі свої маски. Погладивши його по щоці і залишивши легкий поцілунок, Трей усе ж рушив у дорогу. Попереду у них із Кейліном ціле життя, він ще встигне намилуватися його сонним обличчям, а зараз на них чекала довга поїздка, вони мали багато чого подивитися.

За кілька годин Трей обережно розбудив Кейліна: — Зараз ми поїдемо серпантином униз. Буде дуже красиво і страшно, ти повинен побачити серпантин Юандан. 

— Але я бачу іншу назву, — сказав Кейлін, усе ще позіхаючи, показавши на табличку при дорозі «Сісеро». — Так, ми зараз повернемо і об'їдемо це місто. Воно було майже повністю зруйноване при спробі нашої армії одним наскоком взяти Спрингфілд. Пам'ятаю, як один генерал із цілим підрозділом обламав зуби. Я йому надав детальний звіт розвідки про стан справ у місті. Але він вважав, що радник президента — Джеймс Грін — не перешкода.

Кейлін усміхнувся: — Ага, як же, Джеймс — ходяча легенда. У нас усі на нього моляться, навіть зараз після вашої перемоги багато американців готові віддати життя, аби тільки Джеймс виявився живим. 

— Він і не загинув. 

— Невже у тебе є інформація про його місцеперебування? 

— Ні, але я знаю: такі люди не гинуть, упавши з урвища в море. Давай, перервемося від цієї політики. А то аж нудить, ти пристебнувся? Зараз буде дуже крутий спуск. 

— Так, — хотів сказати Кейлін, але Трей, раптово нахилившись до нього занадто близько, швидко чмокнув його в губи, посмикав його ремінь, щоб самому впевнитися.

Кейлін тільки усміхнувся, прикусивши язика — його рот завжди набитий шпильками, але зараз він навіть не захотів підколювати альфу. Йому була приємна така турбота з його боку. 

Пам’ятаючи що гірський серпантин Юандан налічував сто крутих поворотів і проходив через гірський масив Катмай. А початок траси розташовувався на висоті двісті метрів над рівнем моря и поступово дорога піднімається в гори і на певній ділянці сягає висоти одна тисяча триста метрів Кейлін просто втиснувся в сидіння поки Трей робив один за одним різкі віражі

Насилу розплющуючи очі, ризикуючи через страх пропустити чудові краєвиди гір, лісів та зелених і водних просторів, що відкриваються тільки най відважнішим сміливцям, які ризикнули проїхатися серпантином Юандан Кейлін намагаючись подолати страх хоча б на мить запитав:

— Наскільки я знаю, Бухта Нью-Арк не дуже далеко? 

— Так, коли ми спустимося і піднімемося Небесними сходами, то побачимо її.

 — Що!? Які ще на хрін сходи!? — вигукнув зблідлий від жаху Кейлін.

Знову повертаючи кермо і міцно тримаючи його, Трей незадоволено промовив: — Кейліне, я ж просив не висловлюватися. — Вибач, але знаєш, Небесні сходи звучать дуже кріпово. Нам же не треба буде померти, щоб пройти ними? 

Трей голосно засміявся — більшої нісенітниці він ще не чув: — А ти вмієш бути милим.

Кейлін відвернувся. Він дуже боявся висоти, його брати постійно намагалися навчити його долати жах перед висотою. Але ні кулаки, ні нескінченні вилазки в гори і вже тим більше насмішки над його нездатністю перемогти свій страх так і не допомогли.

 Тільки Вільгельм ставився до Кейліна з розумінням і не тиснув на нього, а просто в такі рідкісні зустрічі намагався пояснити йому природу страху. Напевно, у нього б це вийшло, тільки часу навіть у безсмертних істот насправді не так вже й багато. А потім ще й друга війна почалася. Сама доля розпорядилася, щоб Кейлін так і залишився безсмертним боягузом.

— Вибач, — протягнув Трей, бачачи, що омега ігнорує його. — Подивися, яка навколо краса. О, невже це квіти? — несподівано вигукнув він. 

— Де? — підскочив Кейлін. Він був просто квітковим маніяком. 

— Не випади, — притримавши омегу, сказав Трей. 

— Нема, там ніяких квітів. — Але це вже зрозумів і Кейлін. 

— Трей ти дурень. 

— Ну вибач, я не хочу, щоб ти пропустив усе це через страх. — Побачивши здивований вираз обличчя Кейліна, і як той намагається заперечувати, що боїться, сказав: 

— Я не збираюся тебе соромити і сміятися. Всі ми боїмося. Я, наприклад, втрачаю свідомість при вигляді павуків.

Почувши дзвінкий сміх Кейліна, Трей навіть забув, що ще хотів сказати. І зараз віддав би все, щоб вічність слухати цей голос. 

Невдовзі подолавши Юандан, Трей зупинився. 

— Виходь. Ось і Небесні сходи, гарні, правда? — показав на щось удалині альфа. 

Вампір, не вірячи власним очам, вийшов із машини. — Ні-ні, тільки не кажи мені, що ми підемо ними, тільки через мій труп. Трей усміхнувся: — Солодкий мій, це найбезпечніша споруда, вона і заввишки всього-то дві тисячі метрів.

Це слово, як ніжний подих Трея, що за чарами торкнувся душі Кейліна, змусило його усміхнутися: — Повтори. — Що? А, ну заввишки вона всього-то… — Та не це. Трей чудово зрозумів, про що він, але йому подобалося дражнити цього нереально ніжного і милого омегу, який уперше показав себе справжнього. 

Альфа повільно підійшов і, взявши Кейліна за його як завжди холодні руки, подихавши на них, прошепотів на вухо чергову нісенітницю, легенько куснувши його, але від неї Кейлін просто змінився на очах. Він швидко взяв пляшку води і ступив на сходи: — Чого ти встав? Ходімо.

Ляснувши його по задниці, Трей теж захопив воду, потім взявши Кейліна за руку заговорив: 

— За легендою бог смерті Йоран був вигнаний з Небесного палацу - в якому жили боги вниз за скоєння ним двох тисяч гріхів. Але потім, завдяки одному подвигу, він заслужив прощення і отримав дозвіл оселитися на скелі Йоран, до речі, названій на його честь, як і храм та кафе, що там розташовані. 

— І який подвиг він здійснив? — запитав Кейлін знаючи цю легенду на пам’ять. — Ну, то ти скажеш? — додав омега, коли зрозумів, що Трей довго мовчить. 

— Кажуть, що він особисто побудував ці сходи. В ті роки, згідно з легендою, вони були магічним артефактом і досить сильним. За їхньою допомогою Йоран знищив усе зло, яке сам створив після свого вигнання. Завдяки тому, що він віддав усі свої сили на будівництво найсильнішої зброї, він і заслужив прощення. — Замовкнув Трей і поцілував Кейліна. — Це щоб набратися сил, — сказав альфа, подивившись на завмерлого Кейліна.

Тому явно було мало одного поцілунку, і він тут же про це повідомив уголос, звісно ж, у більш грубій формі. 

— Який зіпсований омега, я йому розповідаю про легенди та історію, а йому, бачте, сексу хочеться. 

— Ти сам поцілував мене, а тепер звинувачуєш у зіпсованості. Вважай, що це стане моєю нагородою за таку важку працю. До речі, я ще ніколи не трахався на такій висоті, — усміхнувся Кейлін. — Але тільки він договорив, як тут же голосно охнув від сильного удару по сідницях. 

— І не боляче, — показав язика омега і побіг угору. 

— Ей, не впади, — сказав Трей і швидко наздогнав свого омегу.

Коли за п'ять годин вони дісталися вершини, Кейлін і не згадував ні про який секс. Все його тіло, кожен м'яз нив від нестерпного болю. Йому здавалося, ніби його насильно витягли з тіла і переселили в інше. 

Коли вампір змінював тіло, деякий час він почувався немов новонароджений, якого вирвали з вічності, переселивши в нікчемне людське тіло. Трей, навіть володіючи хорошою фізичною підготовкою, насилу знайшов у собі сили, щоб підколоти: 

— Хтось наче сексу хотів, давай, готуйся. 

— Заткнись і дай спокійно померти, — прошепотів Кейлін. Він і справді лежав на землі, схожий на труп.