Раді Вас бачити!

Якщо ви вампір, то кращого місця для полювання, ніж місто Рокфорд, ви не знайдете. Воно розташоване в глухому лісі за сім-вісім годин шляху від нової столиці США — Чикаго, і то, якщо всю дорогу витискати понад сотню кілометрів на годину; ідеально підходить для того, щоб у разі чого сховатися і за лягти на дно.

Умовно Рокфорд ще до війни з Великобританією був поділений на частини між бандою «Воронів» під проводом Торіна Райта та гільдією мисливців за вампірами під керівництвом Робіна Гарріса «Шакал». У кожної з організацій у цьому місті є своє місце, де збираються її люди. І туди вхід для сторонніх заборонений. А також є місця на кшталт клубів, барів, готелів, на яких робиться бізнес.

Кейлін, чудово знаючи це правило, припаркував Шевроле (щойно викрадений на трасі) біля готелю «Speed», що є нейтральною територією. Хоча, якщо чесно, омега не розумів, кому в цій глушині потрібен п’ятизірковий готель з окремим залом для покеру та баром, у якому подавали вельми пристойне контрабандне віскі. 

Привітавшись із господарем Брюсом, омега, замовивши склянку віскі, зазирнув у гральний зал. Там напевно зібралося кілька роззяв, яких він зможе для початку обіграти — готівка потрібна всім — і потім повести в кімнату, щоб нормально повечеряти.

За столом він побачив кількох альф і господаря бару «У Дюка». Його заклад не був дуже популярним, саме тому в ньому Кейлін завжди зустрічався зі своїми братами. Наступного разу йому доведеться зупинитися там, адже час зустрічі з братами, до якої він ще не був морально готовий, невблаганно наближався. 

Не бажаючи зараз думати про погане, Кейлін запропонував партію. Побачивши, що старий зібрав виграш і пішов, вампір відчув полегшення — йому зовсім не хотілося, щоб цей невдаха впізнав його, оскільки раніше вони часто зустрічалися. Ні, зовні він Кейлін, але от характер і звички вампір, навіть переселившись у тіло іншого, змінити не міг. Він пам'ятав усі його спогади, але навіть хорошій копії потрібен певний час, щоб усі скопійовані звички, манера розмови його нової особистості виглядали правдоподібно.

Минула година. Гра не йшла. Альфи сміялися, поглядаючи на Кейліна, який, програвши все до останнього цента, був змушений поставити на кін себе. 

«Придурки! Знали б ви, що це частина мого плану, то навряд чи б так раділи», — думав він, знову програючи. Зробивши ковток віскі та зім’явши порожню пачку «Winston», Кейлін пішов до автомата з цигарками.

Почувши рипіння вхідних дверей і кроки, Кейлін, затягнувшись, відчув, що його улюблені цигарки пахнуть персиками. 

Чудово знаючи, що це не їхній звичайний аромат, уже здогадавшись, хто ззаду, обережно озирнувся. І дива не сталося — він побачив саме Ешлі Тернера. Той стояв, спершись на вхідні двері.

— Привіт, Кейліне, — сказав Ешлі, роблячи крок назустріч. — Дозволиш? — запитав він, уважно стежачи за омегою. Не чекаючи відповіді, нахилився до Кейліна і підкурив від його запаленої цигарки. Два запахи — персиків і тютюну — змішалися, діючи на Кейліна як найсильніший афродизіак.

— Пусти, мене чекають.

Затиснувши його в кутку і дивлячись, як вампір чи то штовхає його в груди, чи більше торкається і пестить їх, Ешлі випустив у нього кільце диму.

— Мені плювати на них. Чотири місяці я шукав тебе і ось, нарешті, знайшов.

— Ближче до справи, чого тобі треба?

Ешлі, поглянувши на глибокий виріз футболки омеги, потягнув комір на себе.

— Ти навіть не уявляєш, із яким задоволенням я б відтрахав тебе, а потім убив. — Нахилившись, він додав: — Але от твій альфа цьому не зрадіє. Я чую його запах гречаного меду, і альфу з подібним запахом я знаю тільки одного. Відповідай: ти спиш із Треєм Саммерсом?

— Напевно, безглуздо заперечувати, у тебе неймовірний нюх. Він твій друг?

— Так, найближчий. Кумедна річ життя: єдина рідна людина, майже брат, трахає вампіра. Але ще більше я здивований тим, що ти не знаєш, хто батьки Трея.

— І хто ж? — Кейлін був роздратований. Але Ешлі зовсім не хотілося припиняти їхню розмову, тому він тягнув час, марно вдихаючи запах меду.

— Прикро, що природа така жорстока. Ти став Кейліном і пахнеш так само, як і він, малиною, але я вже ніколи не почую цей неймовірний аромат. Адже для природи, яка подарувала мені мого омегу, він уже мертвий. — Говорячи це, він нахилявся все ближче, поки омега, відступаючи назад, не вперся в стіну.

— Убити б тебе просто зараз, — прошепотів Ешлі, торкаючись його губ.

— Спробуй, — хмикнув Кейлін. — Ти не зможеш. — Він дивився альфі прямо в очі.

До зустрічі з Треєм він хотів Ешлі. Але тиждень тому, немов народившись заново, забув усе, що його пов'язувало з цим альфою. Зараз, знову відчувши запах персиків, Кейлін знову опинився в полоні хіті, якою і був Ешлі. Він, її найкраще втілення, кинув виклик Кейліну. І той би обов’язково відповів, якби не Доля, яка явно мала на нього свої плани.

Перервавши їх на найцікавішому, до кімнати увійшов чоловік і сказав:

— О, Кейліне, а я вже пішов тебе шукати! Хлопці сказали, що ти вже втік, щоб не виплачувати свій борг. Ходімо, зараз прийде наш бос, і ми підемо в клуб.

— Я вже йду. Тільки договорю.

Подивившись на Ешлі, хлопець привітався з ним як зі старим знайомим і повернувся до кімнати.

— Цей добре грає в покер і часто тут буває. — Бачачи, що Кейлін його ігнорує, він запитав: — То ти багато програв?

— Це не твоя справа. — І щоб подражнити його, додав: — Вони думають, що відтрахають мене вшістьох…

Ешлі стиснув його горло, не дослухавши:

— Навіть не думай, що я дозволю тобі бруднити тіло Кейліна. Я тебе забираю.

— Пусти, не можу дихати, — прохрипів Кейлін. Само собою, Ешлі б не вбив його за допомогою задушення, але вампіри могли відчувати біль.

Альфа розтиснув руки, і Кейлін, закашлявшись, сказав:

— Це не твоя справа, що я роблю і з ким. Ти сам відмовився від мене, а тепер у мене є Трей. Тож відчепися.

— Сука, — сказав Ешлі, чудово знаючи, що вампір правий.

Він пішов до бару, озирнувшись лише тоді, коли зрозумів, що Кейлін уже повернувся до кімнати. 

Замовивши віскі, сів за стійку. Ні від першого, ні від другого ковтка на душі не стало легше. Уявивши собі, як Кейліна будуть трахати, Ешлі готовий був убити їх усіх. За голосами, що долинали із залу, він зрозумів, що їх там багато, і не хотів дивитися, щоб переконатися в цьому остаточно. Ще за пару хвилин, не витримавши цих пекельних картинок, які почав прокручувати його запалений мозок, Ешлі, щосили стукнувши склянкою, попрямував до зали, як раптом наштовхнувся на відвідувача. 

Не встигнувши вибачитися, альфа вдихнув запах дині. Солодкий, нудотний запах чудово личив його власникові, мерзенному покидьку.

— Яка зустріч, — вимовив Робін. Красивий, злегка хрипкий голос випромінював радість, тільки погляд синіх, затуманених чистим безумством очей знову, як і кожного разу при їхній зустрічі, роздягав його догола, облизував, трахав. Відчувати таке на собі було мерзенно і брудно, наче щойно на нього вилили відро помиїв.

— Та годі, невже навіть не розкажеш, як живеш? — запитав Робін.

Бачачи, що Ешлі мовчить і йде вперед, він вигукнув:

— Та хоч колір мого волосся похвали.

Ешлі подивився на Робіна, який пофарбував волосся в білий та значно помолодшав, сказав:

— Тобі не личить, — і зайшов до зали, намагаючись навіть не дивитися на людину, яка колись — йому навіть страшно вимовити це вголос — була його другом.

— Я оплачу його борги, цей омега мій, — сказав Ешлі.

Поки хлопці на мить розгубилися, Робін увійшов слідом і, подивившись на Кейліна, запитав у когось:

— Це він ваш виграш?

Побачивши кивок, альфа продовжив:

— З твоїх слів, Дункане, я вже уявив собі кращого омегу. — Перевівши погляд на підтягнуті сідниці Ешлі, додав: — От у нього тіло клас.

Хлопці розсміялися, але зрозумівши, що бос не жартує і дивиться на них не зовсім доброзичливо, а скоріше як на ворогів, різко замовкли.

— Мені цей омега не дуже подобається.

— От і славно, значить, я вам дам гроші — скільки ти програв? — запитав Ешлі в Кейліна. — Двадцять тисяч,- прошепотів Кейлін тільки зараз усвідомивши що він опинився в глибокій дупі. — Це не проблема я заплачу і ми розійдемося… — почав говорити Ешлі, але зустрівшись поглядом із Робіном, пошкодував, що не встиг провернути все це до його приходу. За поглядом лідера він зрозумів, що тепер той не віддасть Кейліна за жодні гроші.

Його роздуми перервав Робін, який, немов облизавши його при всіх, по манив пальцем до себе. Ешлі підійшов.

— Я не сказав, що поверну його. Він має обслужити не цих хлопців, а всіх моїх гостей на вечірці.

Запала гробова тиша. Ешлі повернувся до Кейліна, той стояв і виглядав нормально і навіть звабливо посміхався. 

Тільки його така реакція абсолютно не потішила — альфа сподівався, що це просто гра на публіку і йому не хочеться трахатися з усіма цими покидьками. Не втрачаючи надії, він запитав:

— Кейліне, ти хочеш піти зі мною?

Робін розсміявся:

— Ти серйозно?

Наче не чуючи, Ешлі ігнорував мерзенний голос і дивився тільки на Кейліна. Той кивнув, не наважуючись відкрити рота — йому здавалося, що тільки-но він зробить це, як вчинить непоправну помилку. 

«Ніколи не показуй ворогу свою слабкість», — це правило Ліам намертво вбив у його голову, і вже дуже давно безжально лупцюючи його кожної ночі. Тому зараз Кейлін мовчки кивнув, щосили стримуючи схлипи, готові прорвати греблю і вирватися назовні.

— Молодець. Що й треба було довести, — вимовив Ешлі і, вихопивши з кобури ніж, приставив його до горла Робіна: — Ми йдемо. Я залишу гроші, і ми в розрахунку.

— Як драматично,- проговорив з іронією Робін. Але омега мій. Чи ти ризикнеш собою заради цього непорозуміння?

— Так, без вагань. Він омега Трея Саммерса.

— Чого ж він тоді підставив себе? — не бажав здаватися альфа до останнього, хоча йому не хотілося зв’язуватися з Треєм.

Ешлі подивився на Кейліна.

— Він придурок, однозначно подумав, що зможе обманути їх і забрати гроші.

Робін подивився на Кейліна:

— Тобі що, Трей грошей не дає, чи тобі жити набридло?

— А тебе їбе — нарешті омега зміг видавити із себе хоч слово.

— Омега Трея зухвалий. Що ж, у тебе є дещо, і я хочу це отримати. Ну що, ти згоден? Упевнений, ти знаєш, що я маю на увазі, — сказав Робін і, усміхнувшись, подивився Ешлі в очі. 

Від нестерпного холоду йому вмить захотілося зникнути. Витримавши його погляд, Ешлі дістав цигарку і закурив.

 Усі мовчали, і ніхто не міг зрозуміти, про що ці двоє говорять. Склалося таке враження, що всі, хто тут зібрався, вторглися в чуже життя і зараз негайно мають піти. Але вони дивляться, спостерігають за кожним їхнім рухом, вслухаються в кожне вимовлене слово і чекають, що саме кінець цієї вистави відкриє неймовірну таємницю, яка пов’язала цих двох мисливців, двох одвічних ворогів.

Жах, який він пережив, зустрівши на своєму шляху Робіна, Ешлі вже ніколи не забуде. Він знав, чого той хоче і чому завжди буде його переслідувати, невпинно дихати в спину, чекаючи моменту, коли зможе напасти. Навіть зараз, через десять років, Ешлі досі прокидається від власного крику. Йому знову і знову ввижається, що Робін знову зачинив його в підвалі, що він знову хапає його за волосся і, кинувши на підлогу, ґвалтує.

— Чого ти хочеш? Кажи.

Робін, вихопивши з його пальців цигарку, теж затягнувшись, сказав:

— Ти сьогодні ж повернешся в мою гільдію. Хочу полювати на злочинців разом із тобою, як у старі часи.

— Ти відпустиш Кейліна просто зараз. І я вступлю навіть у гільдію самого Сатани.

— А пафосу ж нагнав, — засміявся Робін. — Без проблем. Але ми з тобою теж прямо сьогодні поїдемо і оформимо всі папери, — і він простягнув йому руку. — По руках?

— А як же твоя вечірка?

— Похуй, головне, що я здобуду тебе… — побачивши, як підібгалися губи Ешлі, Робін виправився, — тебе у свою гільдію.

Пересиливши себе, Ешлі потиснув руку. Робін тільки хмикнув. Він і не думав, що буде легко, але більше Ешлі від нього не втекти.

— Я чекаю на тебе на вулиці, — сказав Робін і вийшов.

Ешлі підійшов до Кейліна:

— Наступного разу полюй обережніше.

Кейлін хотів ляпнути якусь чергову дурницю. 

Передбачивши його думки, Ешлі поцілував омегу. І Кейлін відповів — кусатися в мить, коли альфа настільки майстерно володіє своїм язиком, досить безглуздо, тому вампір просто отримував насолоду від поцілунку. Навіть не намагаючись порівнювати його з поцілунком із Треєм. Його істинний поза конкуренцією.

— Ей, ти довго, — почав було Робін, який забіг у будинок, але замовк, дивлячись як ці двоє цілуються. Роз’єднавши поцілунок, Ешлі сказав:

— Будь обережнішим і не залишай свого альфу. А то я вкраду тебе.

— Що буде, якщо я не послухаюся?

— Відріжу язика.

— Йди ти, — пробурчав Кейлін і пішов, уже всерйоз задумавшись, чи не перейти йому на свинячу кров. Або на хрін пограбувати лікарню, бо з людьми йому поки не щастить. Звісно, чорна смуга не нескінченна, але вже добряче набридла.