Раді Вас бачити!

Прокинувшись вранці, Роман повертається і натикається поглядом на моє ніжне обличчя і волосся, що розкидалося по подушці. Втрачене за вчорашній вечір збудження, наче морський прибій, накочує на нього з новою хвилею. Йому хочеться у мене увійти й він безцеремонно лягає зверху. Не встигнувши, як слід прокинутися, знову опиняюся в полоні його пристрасті.

— Сподіваюся, сьогодні ти відпустиш мене до інституту? — ледве віддихавшись від отриманої насолоди, питаю.

— Спи собі спокійно, — невдоволено відповідає, підводячись з ліжка.

Розуміючи, що немає жодного сенсу вставати й одягатися, лежу і чекаю, коли він збереться та піде. Після того, як за ним зачиняються двері, йду в душ. Потім п'ю каву з бутербродом і знову лягаю в ліжко, увімкнувши телевізор. Повалявшись якийсь час і ще трохи подрімавши, вирішую встати та приготувати суп на обід, вже набридло харчуватися в сухом'ятку. Пошукавши, знаходжу крупу, цибулю і моркву ну, а де лежить картопля мені вже відомо. Коли він повертається з інституту, сиджу на кухні, сподіваючись серйозно з ним поговорити та домогтися свого звільнення. Він заходить і відразу звертає увагу, що на плиті стоїть каструля.

— Ти зварила суп? Давно я вже не їв нічого гарячого! Барбі вміє готувати? Не думав, що такі принцеси годяться ще на щось, крім приголомшливого сексу, — відкривши кришку, дивується.

— Послухай, може, годі з мене знущатися? Ти вже сповна одержав усе, що хотів, що тобі ще від мене треба? Скільки ти збираєшся мене тут тримати? Коли ти припиниш ці свої безглузді ігри? Я не хочу, щоб мене відрахували з інституту через тебе. Випусти мене негайно звідси! — кричу на нього.

Вдаючи, що не бачить і не чує мене, він мовчки, нарізає собі хліб.

— Гей, я з ким розмовляю? — не вгамовуюсь.

Продовжуючи мене не помічати, наливає в тарілку суп. Тяжке мовчання цього хлопця злить мене ще більше.

— Знаєш, хто ти? Ти нахабний, самовдоволений виродок! — у розпачі встаю, щоб піти, але його міцна рука перехоплює мене за зап'ястя, коли проходжу повз нього.

Злість, ось що відчуваю при цьому, але чомусь зупиняюся, намагаючись зрозуміти, що йому треба.

— Дякую, — тихо каже і при цьому в його голосі звучить «але».

Мені вистачає миті, щоб усвідомити — це не примирення.

— Я зрозуміла, все як і раніше, — бурчу і виходжу з кухні.

Так само як і раніше, пообідавши, він швидко йде з дому. Завжди, коли він зачиняв за собою двері, я сповзала ними, і обнявши коліна руками, тихо плакала. Окрім нічних марафонів сексу, які він дає, мені не вистачає простого людського тепла, кохання, емоцій. Та, що там — хоча б якогось спілкування. Ми навіть майже не розмовляємо між собою, більше мовчимо і звертаємося одне до одного лише в крайньому випадку.