Раді Вас бачити!

Роман.

Увечері збираюся піти в «Джаз» пограти в більярд із «братвою». Моя пасія зателефонувала і сказала, що сьогодні не зможе зустрітися, бо до неї прибігла Свєта вся в сльозах. У тієї щось трапилося і вона, як справжня подруга, має їй допомогти в біді. Я не став вдаватися в подробиці, мене це не хвилювало і навіть зрадів, що наше побачення не відбудеться, тому що зараз не хочу бачити її. Я шокований новим виглядом Анжели й в душі повна плутанина. Знову повернулася та палюча пристрасть, яка не давала мені спокійно жити й вщухла, коли Барбі зникла, а замість неї з'явилася ця безстатева істота. А тепер вона стала такою, як раніше і доступ до неї відкритий, єдиним і не настільки значущим непорозумінням є мій приятель. Але я не вважаю його серйозною перешкодою на шляху до досягнення своєї мети й не сприймаю, як рівного собі суперника, а той факт, що вона крутить носом і не хоче зустрічатися з ним, говорить сам за себе.

Сиджу вже в нічному клубі, коли мені телефонує Сергій і каже, що хоче побачитися і поговорити про щось. Домовляємося зустрітися в «Джазі». Коли він приходить, спочатку граємо в більярд, а потім спускаємося донизу і, замовивши віскі, сідаємо за барною стійкою.

— Ти сьогодні відшив свою Поліну? Вирішив відпочити від неї, з дівчатами розважитися? — випитує.

— Взагалі-то, вона сама мене відшила, у неї там якісь справи. Але мене це анітрохи не засмутило, я збирався з користю провести цей вечір, якби не ти.

— Ну, вибач! Я тебе надовго не затримаю, встигнеш ще дівку зняти. Просто настрій сьогодні не фонтан. Вирішив якось відірватися, з тобою поговорити. Ми вже давно удвох не відпочивали, постійно зі своїми парами.

— А що в тебе з настроєм, знову зі Свєткою посварився? — запитую.

— Гірше, я її сьогодні кинув. Тепер себе останньою сволотою почуваю! Шкода мені її, вона гарна дівчина.

— То навіщо кидав тоді, якщо така хороша?

— Тому що не можу більше обманювати її. Я Анжелу кохаю!

— Ну, і, що? Її тепер усі любити будуть, нерозумно на щось розраховувати, коли вона знову стала красунею. Адже вона не хоче з тобою стосунків, ви просто друзі.

— Це поки що друзі, я їй запропонував зустрічатися.

— Думаєш, навіщо вона з тобою? Їй всього лише нудно. Вона просто ще не визначилася.

— Вона обіцяла подумати.

— У тебе немає шансів! У неї тепер величезний вибір і навряд чи він впаде на тебе. Вона не для тебе, брате. Не для таких, як ми, чуєш?!

— Вона мені сказала, що якщо захоче нових стосунків, то це буду я!

— Та невже?! Дурень ти, Барикін! Повівся на гарненьке обличчя і кинув ту, з якою в тебе реально може все скластися. Зрозумій ти, вона — ілюзія, далека мрія!

— Мені зрозуміло лише одне, що ти тепер теж на неї види маєш. Тільки вона ніколи не стане зустрічатися з таким гульвісою, як ти.

— А хто сказав, що я з нею хочу зустрічатися? — усміхаюся. — У мої плани це не входить. У мене суто спортивний інтерес. Вона — заборонений плід. Недоступна і від того завойовувати ще цікавіше. Знаю, що коли доб'юся її, вона, можливо, стане мені не потрібна, але поки що вона становить для мене величезний інтерес. Просто хочу затягнути її в ліжко, щоб і ця вродлива краля опинилася в колекції підкорених мною. Це буде її найкращий екземпляр!

— Якщо вона погодиться бути моєю, я тобі цього не дозволю! — категорично заявляє.

— Ну, ну. А по своїй задоволеній фізіономії від конкурентів отримати не боїшся?

— Досить, Романе! — злиться.

— А то, що? Кинешся на свого товариша з кулаками? Кого ти ще готовий втратити заради цієї ляльки? — бурчу, тепер і в мене зіпсований настрій.

Цього вечора ми остаточно сваримося і мій суперник, образившись, іде. У мене теж пропадає бажання когось шукати для плотських утіх, і накачавши себе віскі, йду додому спати.

Увесь цей час з тієї миті, коли вперше побачив Барбі, я жив тільки нею. Тільки з нею пов'язані всі мої мрії та бажання. Тепер нікого до неї не підпущу. Ніхто не посміє до неї наблизитися і зазіхнути на неї — я його просто знищу. І вона, врешті-решт, здасться, адже вона створена для кохання. Вона буде належати тільки мені.

*******************

Анжела.

Стою в коридорі біля вікна із заплаканими очима, бо не здала залік з економіки й мене не допустять до іспиту, поки не перездам. Повз пробігає Роман, і помітивши мене, підходить.

— З якого приводу сльози? — ненав'язливо цікавиться.

У мене зараз немає настрою розмовляти з кимось, а тим паче з ним. Останнім часом він постійно намагається потрапити мені на очі з будь-якого приводу і заговорити. Знаючи, який він, відчуваю, що прагне заманити мене у свої тенета. І мені це не подобається, тим більше стала помічати, що мене тягне до нього. Перспектива стати черговою перемогою лякає, тому намагаюся його уникати.

— Відвали, не твоя справа! — огризаюся і розвертаюся, збираючись піти.

— Анжело, не треба так зі мною, — тихо вимовляє, схопивши за передпліччя.

— Та хто ти такий?! Розпещений, зарозумілий тип, та ще й із комплексом неповноцінності…

— Чому з комплексом неповноцінності? — обурюється.

— Тому що твоя зарозумілість роздута до вселенських розмірів, що свідчить про приховані, найімовірніше, засновані на сексі слабкості та комплекси! — в жаху від сказаного, скидаю його руку.

Він обхоплює мене за талію і затягує в найближчу відкриту аудиторію. Намагаючись вирватися, впускаю сумку, і весь її вміст розсипається по підлозі. Він не найніжнішим чином опускає мене на ноги, у страху відходжу якомога далі, взявши про всяк випадок із викладацького столу указку. Як вона може мені допомогти, ще не придумала, але впевненості додається. Він якось не по-доброму посміхається і повільно наближається до мене.

— Так, що там у мене в сексуальному житті слабке? — вкрадливо допитується.

— Не підходь, — не відриваючи від нього погляду, задкує назад, майже впритул до стіни.

— Ну ж бо сміливіше, — наближається і тепер нас розділяє буквально пара сантиметрів.

Нервово ковтнувши й не знайшовши, що відповісти, із силою стискаю пальці в кулаки.

— Може, тобі показати, щоб ти сама перевірила, — тихо шепоче.

Намацую дві брудні ганчірки, якими витирали дошки, і грюкаю ними просто перед його обличчям. Від чого він відсахується, лаючись. Його темне волосся, брови та вії стають білими від крейди, немов він різко посивів. Борючись із собою, щоб не розсміятися, прошмигую повз нього і на граничній швидкості збираю все, що вилетіло з моєї сумки.

— Якось ти вицвів, може й щільність зменшилася у важливих місцях? — хихикаю і вибігаю з кабінету.