Раді Вас бачити!

Обстановка розпалюється до межі й мені дійсно стає страшно. Хто знає, що ці «відморозки» можуть зробити зі слабкими, беззахисними дівчатами. Здивований бандит бере себе до рук.

— Ти ж розумієш, що злити мене безглуздо? Ти мені, шваль винна. А я такі борги ніколи не пробачаю, — не відстає від мене, нескромно розглядаючи мої жіночі принади.

Тепер його першорядне бажання, будь-що-будь змусити мене пошкодувати про свій вчинок. Не витримавши, підбігаю до товариша Барикіна і сідаю поруч, намагаючись заспокоїти своє серце, що шалено скаче.

— Куди поскакала, лярво? — іде за мною слідом Валера. — Ох, і люблять тебе баби, братан! Ти на неї навіть не глянув, а вона одразу до тебе побігла.

— Я ж не винен, що дівчинка сама хоче, — усміхається той.

— Чувак, давай ти по старій дружбі віддаси цю курку мені. Тобі вона все одно ні до чого, а в мене з нею свої рахунки. Вона мене подряпала, бачив?

— Заспокойся, я на неї не претендую, — Роман притискає до себе блудницю, яка обіймає його за шию, і оголивши її груди, безсоромно мне їх рукою.

Ватажка відкликає убік один із «братків» і він йде з ним поговорити, залишивши на якийсь час мене у спокої.

— Скажи своїм карним злочинцям, щоб вони нас відпустили, — вимагаю від сидячого поруч.

Але він продовжує вдавати, що не помічає мене.

— Ну, будь ласка, — важко дихаючи, прошу.

— Я вас сюди не привозив. Самі винні, — повертається до мене.

— Що ми такого зробили? Ми в кафе сиділи, вони до нас пристали, а потім насильно сюди притягли! — обурююся.

— Не треба шлятися, де завгодно. Анжела, ти вже майже заміжня жінка і дозволяєш собі таке! Напевно, будувала очі мужикам, от і дострибалася. Я все

Сергію розповім і про сауну теж. Він тебе покине, будь впевнена!

— Я ні в чому не винна!

— Ти накосячила в тому, що гуляла ввечері сама, поки твого благовірного в місті немає. Я б таке не дозволив. У мене не забавиш!

— Поліна теж з нами була, вона просто раніше пішла.

— Розумна, не те, що деякі!

— Ти ж не допустиш, щоб із майбутньою дружиною твого приятеля тут щось зробили? Попроси їх, щоб вони нас відпустили, ти можеш!

— А навіщо йому така дружина? Після того, як з тобою тут всі по черзі… навряд чи він захоче на тобі одружитися. Ти вже нічиєю не станеш. У тебе буде лише один шлях — на панель!

— Тоді я твоїй наївній панянці скажу, що ти по саунах ходиш і з повіями розважаєшся. Нехай уже нарешті зніме свої рожеві окуляри.

— Намагаєшся мене шантажувати? Хто повірить повії? — відвертається до «нічного метелика» і стискає долонею її апетитні сідниці.

— Ми ж друзі. Невже в тобі немає нічого людського? — у розпачі смикаю його за руку, на очі навертаються сльози.

— Друзі? Не буває дружби між чоловіком та жінкою, — знову повертається. — Послухай, я можу відвести тебе звідси, тільки… Думаю, ти здогадуєшся, що просто так я допомагати не стану.

— Ну і? — дивлюся на нього, намагаючись приховати власне хвилювання.

Навіть не сумніваюся, що він холодний розважливий цинік, який не визнає безкорисливості й точно знає, що за все в цьому житті треба платити.

— Річ у тім, що мені може вийти боком цей вчинок, тому я хочу знати, що ти готова дати натомість?

— А що тобі потрібно?

— У мене є одна умова… — загадково примружується, обдарувавши мене байдужим поглядом, в якому немає жодних емоцій. Наче його зовсім не хвилює те, що він збирається запропонувати.

— Яка? — пожвавлююсь.

— Зараз ти поїдеш до мене додому…