Раді Вас бачити!

Прохолодна вода трохи освіжає всіх, зате Сергія тягне в сон. Ледве він відключається, його найкращий друг вирішує над ним пожартувати. Набирає в пляшку воду з річки, і закликаючи всіх до тиші мовою жестів, тихо підходить до нього й обливає. Той, хто заснув, злякано схоплюється, а жартівник тихенько невинно простягає:

— Пити хочеш?

— Сволота! — ошелешено скрикує той.

Усі регочуть.

— Треба піти попити, — усміхнувшись, додає жертва жарту.

— Ну, ти й ляпнув, — ірже його приятель.

— Справді, пити хочеться. Завдяки чиємусь поспіху ми залишилися без води. Хто зі мною піде? — мій кавалер виразно дивиться на оточення.

Але, тут заряджає злива, і всі мчать на базу. Прибігши, натовп знову вмощується пиячити, але вже в будиночку. Коли закінчується дощ, молодь знову висипає на вулицю, вирішивши продовжити банкет там. Стою біля входу, розмовляю з Аліною, коли в проході показується стіл і іменинник командує:

— Розійдися!

Поспіхом відступаючи, оступаюся і падаю прямо на Романа, який стоїть за моєю спиною. Він ловить мене в обійми та міцно притискає до себе. Відчуваю, як по всьому тілу пробігають мурашки, і від цього паморочиться голова. Я чесно намагалася не піддаватися його чарівності, бо знала, що в мене не вистачить сил чинити опір. Мій бар'єр, який інші сприймають за хамство, впаде і я закохаюся в нього. І тоді точно пропаду. Зрозумівши, що пауза затягнулася і він не збирається відпускати мене, стукаю його по руці, щоб вирватися з цих лещат. Він розтискає свої обійми та перекладає все на жарт:

— Ось, уже диво! Анжело, напилася, чи що? Віддавила всі життєво важливі органи.

— Вуха, чи що? — висміюю.

— Ображаєш! — сердиться.

— Та годі тобі, — куйовджу його волосся й одразу ж відходжу, помітивши, що його пасія, яка сидить на лавочці разом з дружиною начальника хлопців, не зводить із нас очей.

— Мала, ти нариваєшся! — кидає мені вслід він.

— Ну, і чого ти до неї постійно чіпляєшся? — випитує Євген, який стоїть поруч.

— Вона мене дратує, — видихає він.

— Вже мені-то не бреши, — окидає його тямовитим поглядом той.

У цей час Руслан виставляє мангал і тихим голосом співає:

Нічого на світі кращого нема

Ніж бродити друзям по білому світу.

Усі дороги, як не обирай ти,

Все одно ведуть на порносайти,

На-на-на-на-на.

Наприкінці, його опера переростає у гучний, тонкий писк і моя коліжанка коментує:

— Вітас відпочиває. Він, напевно, хороший танцюрист…

Згадавши знамениту фразу: «Що заважає танцюристу, те допомагає співакові», всі дружно сміються.

— До речі, звідки ця пісенька? Ніяк не можу пригадати, — ставить Олеся запитання свойому чоловікові.

— Це ж із цих… як їх? Сам забув!

— Бременські музиканти, — підказує мій бойфренд.

— Точно! Старість не радість.

— А засіб пересування до бога.

— Одні перли, хоч записуй! — усміхається той.

Компанія продовжує пити й веселитися. А Роман зі старшим зміни відходять на галявину за шашликами.

— Розбирайте першу партію! — закликає винуватець свята і вручає один шампур своїй дружині.

Коли всі шампури зняті з вогню та готові до вживання шашлички розкладені на столі, усі знову беруть до рук наповнені склянки.

— Панове! Випиймо за мого хорошого товариша, якого я постійно згадую! Я згадую його на роботі й удома, у сніг і в спеку! Взимку і влітку, восени та навесні!

Згадую його вдень і вночі! У свята і в будні, спілкуючись із приятелями, і навіть сидячи з вами зараз за столом… і ніяк не можу його згадати! Тож давайте випиймо за те, щоб хороші друзі з'являлися так часто, щоб ми не встигали їх забувати! За тебе, Антоне! — штовхає тост Женя і всі п'ють.

— Прикольний тост, — хвалю його.

— А ти чого не береш шашлики? — проявляє до мене увагу.

— Я в Барикіна кілька шматочків із тарілки стягнула, мені вистачить.

— Ти, напевно, не змогла дотягнутися до шампурів і посоромилася попросити? Я можу допомогти такій красуні.

— Не варто турбуватися.

— Ні, я все-таки потурбуюся, мені це приємно, — взявши шампур, знімає кілька шматочків м'яса мені на тарілку.

— Та я стільки не з'їм, — протестую.

— Я тобі потім допоможу, коли свою порцію доїм. Ти ж поділишся зі мною? —шепоче на вушко, обійнявши за плечі.

— Чому мені не сказала? Я б подав! — невдоволено прибирає з мого плеча його руку благовірний.

— У чому справа, я просто потурбувався про твою дівчину, ти ж не можеш?!

— Тримай свої руки при собі! — злиться той.

— Або, що?

— Потім дізнаєшся!

— Красуне, який у тебе ревнивий наречений.

— Ти краще до своєї пари позалицяйся, а то вона в тебе занудьгувала щось, — мій кавалер розходиться не на жарт.

— Може, досить уже сваритися?! Він не зробив нічого поганого, — втручаюся.