Раді Вас бачити!

Роман.

Валяюся на дивані, а другий охоронець сидить за столом і розгадує кросворди, до нас у кімнату заходить Антон і зауважує:

— Душно у вас тут якось.

— Ця спека вже дістала, дихати нічим, на вулиці теж парня, — скиглить Сергій.

— А у мене в кабінеті прохолодно, я з дому приніс вентилятор.

— Щастить тобі! А ми тут паримося.

— У мене вдома десь був старий. Потрібно знайти та принести на наступну зміну, — підключаюся до розмови.

— Що, хлопці, обідатимемо? — цікавиться начальник.

— Не знаю, від такої спеки і їсти не хочеться.

— Так, одну воду тільки хлищемо, — бідкається мій друг.

— Я зараз вентилятор зі свого кабінету принесу, і одразу апетит з'явиться. А ви поки що накривайте на стіл, — командує старший зміни та виходить.

Розкладаємо на столі свої обіди й сідаємо їсти, наші обличчя приємно обдуває прохолодою. Дзвонить сигнальний дзвінок та інший черговий, як крайній, біжить відчиняти ворота.

— Вже й пообідати спокійно не дають. Ось так сьогодні цілий день і не сидиться їм у таку спеку? Роз'їжджають туди-сюди! — бурчу.

— А ти хотів лежати та нічого не робити? Робота є робота! — суворо промовляє Антон.

— Який лежати? Я сьогодні цілий день бігаю. Тепер нехай цей побігає, а то йому і так добре живеться!

— Чого це ти на нього з'ївся?

— Того! Нема чого розкочувати губу на те, чого не вартий. Його рівень — такі клуші, як його колишня. Він, що сам цього не розуміє?

— Ти про його пасію? Я помітив, краля найвищої проби.

— Сподобалася, так?

— Авжеж, і Женьці. Сам би з такою замутив, але я вже одружений.

— Я тебе благаю, кого це і коли зупиняло?

— Романе, ти мені її пропонуєш, чи що? Я можу і не стриматися, — посміхається.

— Собі я її хочу, так, що хрін тобі обломиться.

— Бачу, ти ціль собі вже визначив?

— І досягну, це лише питання часу. Приведу її до себе, щоб насолодитися, як слід, тому що з нею не хочу поспішати.

— Так, ти можеш… А Барикіна не шкода? Він же твій приятель.

— Сам винний, він їй не пара. Коли він зі Свєткою терся, я не ліз у їхні стосунки, — невдоволено вимовляю.

Наш співпрацівник повертається і ми відразу змінюємо тему розмови. Спочатку говоримо про роботу, потім обговорюємо день народження начальника і сміємося з п'яних приколів. Обід з'їдено і старший зміни виймає з пакета пиріжки.

— Пригощайтеся, хлопці, дружина вчора спекла, — пропонує.

— Клас, пиріжки! Я вже забув, що це таке, харчуюсь одними бутербродами. У тебе Олеся молодець, така гарна господиня! — радіє напарник.

— Їж, їж. Наїдай шию, — глузую з нього.

— Тобі добре, у тебе мама готує. А я живу сам, як вовк.

— А ти скажи своїй красуні, щоб наварила тобі борщу, — радить Антон.

— Та незручно, якось. Ми ж не живемо разом, — бентежиться той.

— А що тобі заважає? Запропонуй їй!

— Розсмішив, — посміхаюся. — Ця лялька не створена для сімейного побуту, та й не погодиться вона.

Хлопець, чиє особисте життя зараз обговорюємо, вважає за краще промовчати, йому неприємна ця тема. Куди там жити разом, якщо кохана досі не підпускає його до себе. Старший зміни іде, а ми після смачного обіду розвалюємось на дивані.

Якийсь час просто мовчимо.

— Ну, і як вона в ліжку? — порушую тишу.

— Хто? — здригається від несподіванки товариш.

— Анжела. А ти, що ще з ким-то спиш?

— А тобі не здається, що це не твоя справа?

— Що тут такого? Я не питаю інтимні подробиці, просто цікаво, у вас із нею вже було?

— Ні, не було, — бачу, що він спочатку хотів збрехати, але це не в його правилах.

— Що, правда, жодного разу? Скільки ти з нею вже зустрічаєшся? З весни? І ніяк не можеш її на трах розвести? А з ким же ти тоді шишку ширяєш?

— Ні з ким, — раптом захотілося висловитися нещасливому, вилити весь той біль, який так нещадно мучить його душу.

— Не бреши, хіба можна так довго без сексу обходитися? Тобі, що не хочеться?

— Ти зачіпаєш мене за хворе! Ще, як хочеться, мені сперма в голову вже стукає. Ледве стримуюсь!

— А навіщо так мучитися? Перепихнись з кимось.

— З ким? Повію на ніч зняти? Я не можу. Та й негарно це буде щодо Анжели.

— Якщо тобі не дає твоя дівчина, сама буде винна в тому, що ти почнеш ходити на ліво.

— Все одно, я не хочу їй зраджувати.

— Лох — це доля! Я вже давно кинув би таку.

— Я кохаю її, тому все й терплю.

— До речі, чого вона тобі не дає? Ти взагалі хоч просив? Може, погано просиш?

— Не приколюйся. Мені не до жартів!

— Ну, а в чому тоді справа? Чого вона ставить із себе? З Мажором вона не ламалася і, напевно, була гарна в ліжку, не дарма він у неї стільки грошей вклав!

— Вона сказала, що він розбив їй серце. Їй тепер страшно починати нові стосунки, важко довіритися комусь. Тому у неї страх інтиму і вона ніяк не може з цим впоратися.

— Я б їй швидко допоміг із цим впоратися! Сергію, з бабами не можна бути таким телепнем. Вони люблять рішучих та наполегливих чоловіків. Я будь-яку можу мати в перший же вечір. Навіть найскромнішу та порядну.

— Що мені зґвалтувати її, чи що?! Якщо вона сама не хоче. Вже не знаю, що робити, які тільки підходи до неї не застосовував, все без пуття.

— Просто будь напористий. Не зупиняйся, коли вона чинитиме опір, а продовжуй далі. Вони люблять ламатися, ціну собі так набивають. Не звертай на це уваги, — раджу, знаючи, що мій друг після такого отримає по пиці, а вона все одно не віддасться.

Адже якби хотіла, то зробила це вже давно.