Раді Вас бачити!

Приятель сідає за стіл писати курсову роботу і, щоб не заважати, виходжу у двір. Попри те, що вересень уже почався, на вулиці спекотно. Біля авто, спершись на капот, стоїть донька заступника директора, довгонога брюнетка років вісімнадцяти й захоплено розмовляє телефоном. Виразні карі очі, незіпсований погляд, що хвилює, пухкі губи, свіжа шкіра і волосся, зібране в пучок — молода студентка, мрія початківця-відвідувача порносайтів. Я давно нею зацікавився і в мене вже дозрів план, як її спокусити. Якщо буду зустрічатися з нею, то зможу зробити собі кар'єру на заводі завдяки її татові. Не для того я пішов вчитися в інститут, щоб усе життя бути охоронцем. В охороні, звісно, маю непоганий лівий заробіток, але хочу вибитися в люди. Я вже знаю, що вона з мого інституту, бачив її кілька разів на ґанку біля входу, але знайомитися з нею на навчанні не ризикнув, щоб не зіпсувати свої далекосяжні плани через погану славу, що ходить про мене там.

Помічаю, як вона випускає з рук якийсь аркуш паперу. Потік вітру одразу підхоплює його, і покружлявши трохи в повітрі, несе в мій бік. Раптово вирішивши, що, якщо сьогодні так щастить, збираюся використати це по максимуму. Піднявши аркуш, бачу, що це квиток на концерт популярного естрадного гурту, і підходжу до неї, милуючись її стрункими ногами під короткою сукнею й тонкими щиколотками.

— Ви впустили, — простягаю їй квиток.

— Це Ви мені? — обертається вона.

— Ну, у Вас же випало?! — незворушно вимовляю.

— Так, це моє, дякую, — кидає в мій бік здивований погляд.

— Я Роман, а як звати володарку таких чарівних очей?

— Поліна, — кокетуючи, ковзає по мені поглядом.

— У тебе чудове ім'я. У мене тільки одна знайома з таким ім'ям, уявляєш? Мені ще ніколи не траплялися Поліни. Це, напевно, доля?!

— Ми вже перейшли на «ти»? Який ти спритний, це просто приголомшливо!

— Не можу гальмувати, мала. Боюся не встигнути за знаком долі.

— Ти тут працюєш? — зацікавлюється, злегка випинаючи нижню губу.

«Боже, які в неї губи», — милуюся.

— Так, в охороні. А ми раніше ніде не зустрічалися? Твоє обличчя мені, здається, знайоме, — награно запитую.

— Твоє мені теж знайоме, я зрозуміла, де могла тебе бачити. Ми вчимося в одному інституті.

— Точно. Згадав, я тебе там бачив кілька разів.

— Як же ти все встигаєш? Робота, навчання, ще й дівчині своїй час потрібно приділяти?

— Для мене це не проблема — поєднувати роботу з навчанням.

— Останній пункт ми тактовно опустили.

— Останній? Зайчику, ти стріляєш без попередження. Я зараз ні з ким не зустрічаюся.

— Насилу віриться, що в такого хлопця немає пари.

— Була, ми нещодавно розлучилися. Так, що я абсолютно вільний, чесно! — брешу.

— Чесність — така рідкість у наш час, — усміхається вона.

Ще здалеку помічаю її батька, який повертається до машини, і поспішно прощаюся з нею. «Шкода, що не встиг узяти в неї телефон, але нічого, головне, що ми познайомилися і тепер у будь-який момент можу підійти до неї в інституті», — розмірковуючи, повертаюся на пост.

Ми збираємося перекусити й дістаємо свої судки з їжею.

— Знову дівчаток «клеїш», а як же Юля? — дорікає напарник.

— А до чого тут вона? Нічого серйозного, так, для сексу. Ти ж знаєш — я не здатний на тривалі стосунки!

— Не набридло тобі ще стрибати з одного ліжка в інше, коли зупинишся?

— Не знаю, напевно, коли на пенсію піду. А в тебе, як зі Світланкою? — цікавлюся.

Вона, здається, якоюсь відчуженою. Фігура нічого, але скромна надто — її б вустами та священникові мінет! Так і бачу нафталін цнотливості в її лоні, де, ймовірно, навіть її власні пальчики толком не бували. Коротше, якби я був навіть обділеним ласкою чоловіком, на таку нізащо не клюнув би.

— У нас усе добре, зустрічаємося.

— Це вона тобі дзвонила — зайча, сонечко, кохана?.. Дивись, а то одружить тебе такого правильного на собі.

— У мене все серйозно, може й одружуся!

— Усе зрозуміло з тобою, Барикін.

— Що тобі зрозуміло? Так, ми зі Світланою кохаємо одне одного. Знаєш, а мені тебе шкода. Тобі ж не знайоме це почуття, ти нікого не кохав! — з докором промовляє.

Останні слова відлунюють в моїй голові, відчуваю, як пульс частішає, у скронях стукає, а серце стискається і щемливо ниє. Перед очима постає образ Христини та накриває хвиля спогадів про ті далекі дні, коли я ще вірив у кохання.

Вона моя однокласниця і перше кохання. У старших класах я крадькома задивлявся на гарненьку дівчинку, намагався випадково доторкнутися до неї, ловив запах її волосся, шкіри, подумки роздягав і мене кидало в жар. Згорав від бажань, що прокинулися, і жив у передчутті чогось невимовно приємного, чарівного, що пов'язано з пізнанням жінки. Втратив голову і думав тільки про неї, шукав привід, щоб опинитися поруч. Бажання діяти змінювалося сумнівами, невпевненістю в собі. До першого кохання залишався один крок. Я вже навчався у випускному, коли це сталося. Того дня наш клас відзначав чийсь день народження. П'янка атмосфера вечора і випите шампанське зробили свою справу і я зважився запросити її на танець. Вона погодилася, збулося те, про що так довго мріяв. Все було, як у тумані, у відчайдушному, героїчному пориві я знайшов її губи та поцілував!

Після цього вечора ми стали зустрічатися і моє серце затріпотіло, наповнене яскравим, райдужним, незвіданим почуттям. Світ вибухнув величезним барвистим феєрверком. Моє щастя тривало майже два роки. Я обожнював її. Мені здавалося, що вона краща за всіх на світі, я дарував квіти, носив її на руках і думав, що наше кохання триватиме вічність. Проводжаючи мене в армію, вона клялася, що буде вірно чекати. Коли прослужив пів року, вона раптом перестала писати.

Відправляючи їй лист за листом, я написав, напевно, сотні палких послань, але відповіді все не було. Потім, від когось з товаришів дізнався, що вона вийшла заміж. Я не знаходив собі місця, страждання були нестерпними. Пекуча образа переповнювала душу. Струна обожнювання, прихильності до неї, натягнута протягом двох років, раптом луснула, і я відчув, як спали чари й випарувалися солодкі мрії. Серце спорожніло і стало вільним. Тоді прийшло ясне розуміння, що кохання немає, а дівчата всі брехливі й підлі. І я заприсягся собі, що більше ніколи нікого не покохаю, вирішив, що вони не гідні мого кохання, тільки секс і нічого більше. За лічені секунди сором'язливий, палко закоханий хлопець перетворився на холодного, обачливого і безсердечного типа. У мені запалився жаркий вогонь донжуана, пристрасного, невичерпного коханця, визначаючи в майбутньому довгу низку моїх швидкоплинних любовних перемог, що нескінченно тягнеться.