Раді Вас бачити!

Дзвінок у двері перериває мої спогади. Підіймаюся з ліжка і йду відчиняти. На порозі стоїть висока з рудим волоссям і зеленими, як два смарагди, очима дівчина років вісімнадцяти. Попри те, що вчора ми були разом і за логікою речей, вона повинна теж мати не найкращий вигляд, але, здається, свіжою і квітучою, а її очі випромінюють щастя. «Все зрозуміло, закохалася», — здогадуюся, знаючи, що вона так сяє, коли на горизонті з'являється якийсь черговий плейбой. Запрошую її пройти в кімнату.

— Ти щось будеш — чай, каву чи, можливо, сік?

— Я б зараз не відмовилася від холодного соку, — видно, що її переповнюють емоції та станеться вибух, якщо не виплесне все це назовні.

— Що сушить після вчорашнього? Я сама ще не відійшла. Зараз принесу.

Йду на кухню та повертаюся звідти зі склянками, наповненими помаранчевим апельсиновим соком. Сідаємо на ліжко.

— Ну, не томи, я щось пропустила вчора? Коли ми з Андрієм їхали, пам'ятається ти ще залишалася в клубі? — допитуюся, відчувая інтригу.

— Анжело, здається, я закохалася, — загадково посміхається Юлія.

— Я його знаю?

— Не впевнена, знайома ти з ним чи ні, але ти його могла бачити в «Джазі», він один із людей Хрестіна.

— На цих «братків» увагу не звертаю — не люблю бандитів.

— Він не такий, як ці «відморозки», він вчиться і працює на заводі.

— То, що вчора сталося, ти мені розкажеш?

— Я вже давно на нього задивляюся, але ніколи не думала, що цей красень помітить мене. Ну, слухай, коли ви поїхали додому, я присіла біля стійки бару і вирішила випити ще один келих мартіні перед тим, як викликати таксі. А тут раптом він зайшов, підійшов до стійки та замовив собі віскі. Коротше, ми з ним познайомилися, разом пили, довго розмовляли, він мені скаржився на свої проблеми. Уже світало, не знаю, як він мене вмовив, ми піднялися в сауну і там було все, ну ти розумієш…

— Ти ж пристойна дівчина — так одразу?

— Звісно, я була конкретно під «шафе», але по-моєму йому просто неможливо відмовити!

— Напевно, справжній мачо?!

— Даремно іронізуєш. Коли я тобі його покажу, сама все зрозумієш. Він настільки чарівний, від нього виходить такий магнетизм, що ніхто не зможе встояти перед ним.

— Ти, випадково, не про мого ненаглядного говориш? Для мене тільки він чарівний! — сміюся.

— Не приховую, багато хто хоче опинитися на твоєму місці. Але це здебільшого через статус твого бойфренда, а Роману не треба бути мажором, за ним і так натовпи дівчат бігають.

Моя подруга по нічному клубу справляє враження обачливої й холодної, але завжди говорить правду в обличчя.

— Ти мала вдачу закохатися в бабія?! Ну, і навіщо тобі цей серцеїд? Ти ж хочеш серйозних стосунків!

— Він узяв мій номер телефону, обіцяв сьогодні ввечері зателефонувати. А раптом у нас все вийде?

— Не знаю, у мене не було особистого досвіду спілкування з такими типами. Але мені здається, що їх уже не зміниш.

— Хтозна, наш «золотий хлопчик» до цього часу, взагалі, ні з ким не зустрічався, задовольнявся тільки одноразовими дівками на вечір, а до тебе він ставиться інакше. Багато хто досі в шоку, що він знайшов постійну половинку.

— Він не такий, ти не порівнюй. У нас почуття, напевно, раніше він просто ніколи не закохувався.

— А, може, і в нас буде кохання! — з надією каже співрозмовниця.

Вона ще довго розповідає всі подробиці свого побачення, інтимні моменти й про те, який він класний. Загалом, вона повністю потрапила під чари цього таємничого спокусника.

— Я тебе, напевно, відриваю, ти поспішаєш кудись? — помічає, як поглядаю на годинник.

— Ми сьогодні ввечері йдемо на прийом до його дядька, треба встигнути привести себе до ладу.

— Зрозуміло, вечеря в сімейному колі.

— Цього разу — це ділова вечеря з партнерами по бізнесу. Мені не подобається ходити туди. Ця їхня демонстративна зарозумілість, що вказує іншим людям на їхній соціальний статус, зневажливе ставлення до тих, хто не з їхнього кола…

— Ну, ти ж знаєш, що не піти не можна. Гаразд, не буду заважати, тобі треба збиратися. Ви з Мажором з'явитеся в «Джазі»?

— Думаю, ні, напевно, там доведеться бути допізна. Ну, а потім додому — спати.

Гостя обуває свої дизайнерські туфлі зі стразами і йде. Не люблю бувати в гостях у Віктора, його сім'я поводиться зі мною зарозуміло, показуючи, що я їм нерівна. А ще вони не сприймають мене серйозно, ставлячись, як до всього, лише чергової подружки їхнього племінника. «Хочеш, не хочеш, а йти доведеться», — подумавши, йду в душ.