Раді Вас бачити!

Андрій.

Обернувшись, ковзаю поглядом по красивому обличчю тієї єдиної, яку зміг покохати.

— Забирайся звідси, я не п'яний! — пирхаю на неї.

Мій приятель відходить убік, щоб дати нам поговорити.

— Ну, я ж бачу, в якому ти стані. Тобі післязавтра їхати, а ти так напився!

— Що чекаєш, не дочекаєшся, коли я поїду?! Дні вже рахуєш до мого від'їзду.

— Навіщо ти мене ображаєш, що я тобі такого зробила?

Мене накриває ненависть, яка затьмарює всі ті емоції, які вона викликала в мені раніше.

— Що зробила?! Ти не знаєш, що зробила? Чи я по-твоєму маю радіти, що коли я поїду, тебе тут хтось буде…

— Андрію, ну, що ти таке кажеш?!

— Думала, зможеш позбутися мене? Ти була, є і завжди будеш моєю.

— Не треба так, я ж тебе кохаю.

— Не розкидайся такими словами, якби ти мене кохала, то поїхала зі мною.

— Ти ж знаєш, що я не можу.

— Заткнися! Все ти можеш, просто не хочеш. Ти мене не кохала ніколи, а просто використовувала. Тобі тільки мої гроші й становище потрібно. Ненавиджу тебе! — кричу.

— Ні, це не правда! — теж переходить на крик.

— Правда! Ти, що про себе уявила, погань невдячна? Хто ти така без мене? Тільки завдяки мені ти стала такою, яка ти є, і маєш усе, що хочеш!

— Ти мені дорікаєш?! Я в тебе нічого не просила!

— Запам'ятай раз і назавжди, ти належиш мені! Твоє тіло належить мені. Я не люблю, коли мої «іграшки» тікають. І якщо захочу, з легкістю зламаю тебе.

Від думки, що до неї торкатиметься хтось іще мене нудить, руки стискаються в кулаки. Руйнівне почуття власності, право володіти цим безсердечним стервом затьмарює все.

*****************

Анжела.

— Вважаєш, що купив мене? Я не річ і нікому не дозволю так із собою поводитися! І сама буду вирішувати, як і з ким мені далі жити. А з тобою я більше не хочу мати нічого спільного, — сміливо говорю, хоч та лють, яка від нього виходить, лякає мене.

— Я знищу тебе, Анжело. І нікому ти вже не дістанешся!

Тепер занадто пізно. Я близько і кинула йому виклик.

— Ось тепер ми пограємо, — зло усміхається і лізе в кишеню, а за хвилину бачу в його руці пістолет.

— Навіщо ти його дістав? — лякаюся.

— Зараз дізнаєшся! — каже, цілячись мені в перенісся.

— Не роби цього, прошу тебе, — від страху мій голос звучить ледве чутно.

— Я вб'ю тебе, сука! — гарчить розлючений коханий.

— Не треба, будь ласка, — благаю.

— Мажоре, ти робиш дурість, — підійшовши до нас, втручається Єгор.

— Я зробив її вісім місяців тому, коли дозволив їй наблизитися.

— Що трах настільки хороший, що ти готовий зламати собі життя?!

— Не лізь! Я все одно її пристрелю, — не піддається мій наречений на вмовляння.

Заплющую очі, відчувши, як страх сковує тіло. У цей момент у мене перед очима, здається, промайнуло все моє таке коротке життя.

— Андрію, прибери зброю! Ти з глузду з'їхав? — чую голос товариша, після чого лунає постріл.

Стою якусь мить, не розуміючи, померла я чи ні, а потім розплющую очі. Вони борються, наш друг намагається вибити у мого несамовитого співмешканця з рук пістолет. Він вчасно відвів убік його руку, тому той промахнувся.

— Дурепо, біжи звідси швидше… — кричить він мені.

Несамовито кидаюся геть із цього місця і зупиняюся тільки тоді, коли вибігаю з двору нічного клубу.

***************

Роман.

Земля під ногами сира і м'яка і в неї неглибоко провалюються підошви кросівок. Іду, не поспішаючи, дивлячись собі під ноги й думаючи про щось своє. Біля дороги навпроти «Джазу» бачу дівчину. Вона стоїть під деревом, голосно плаче і постійно нервово обертається в бік нічного клубу. Підійшовши ближче, при світлі ліхтаря, що стоїть поруч, розумію, хто це. Її всю колотить, по обличчю течуть струмком сльози. Тремтячими руками вона намагається комусь подзвонити. Але в неї нічого не виходить, телефон постійно випадає з долоней на землю.

— Барбі, що з тобою? Ти посварилася з Мажором? — звертаюся до неї.

— Ні, гірше… — ридаючи ридма, продовжує набирати номер.

— Що сталося? Чому ти плачеш? — намагаюся щось вивідати в неї.

— Виклич мені таксі, — заїкаючись, просить, не піднімаючи очей.

— Тебе хтось образив?

— Таксі… будь ласка… — простягає мені мобільний тремтячою рукою.

Не беру в неї телефон і дзвоню зі свого. Викликавши машину на адресу клубу, знову дивлюся на неї. Вона явно не в собі від якогось шоку. Підходжу до неї впритул, і обійнявши, міцно притискаю до себе. Відчувши своїм тілом її пружні груди, розумію, що колишня злість на неї випаровується, і мені стає її щиро шкода. Притулившись до мене, вона зігрівається від мого тепла і трохи заспокоюється. Перестає тремтіти й тільки тихенько схлипує.

— Давай, я тебе додому проведу, — нерішуче пропоную.

Ніби тільки зараз зрозумівши, хто перед нею, вона раптом різко відштовхує мене і відскакує вбік.

— Не треба, Ромо, ти такий самий… — каже і швидко сідає в таксі, що вже під'їхало.

Заходжу в клуб. Перебуваючи під враженням від цієї зустрічі, хочу зрозуміти, що все-таки сталося? Підійшовши до стійки бару, замовляю віскі, а потім озираюся в зал, проходжуся поглядом усіма столиками та бачу, що Андрія тут немає. Посидівши ще трохи в барі, вирішую піднятися на другий поверх. Коли проходжу через більярдний зал, помічаю, що двері до кабінету Хрестіна прочинені. Мою увагу привертає дивне поскрипування чи сопіння. Підходжу ближче, щоб послухати, і розумію, що в кімнаті хтось схлипує, причому доволі голосно. Тихенько штовхнувши двері від себе, бачу за столом його хрещеника, він сидить, обхопивши голову руками. Його спина здригається від ридань, перед ним стоїть пляшка і склянка.

— У тебе якісь неприємності? — входжу, прикриваючи за собою двері, і сідаю поруч на стілець.

— А? Ти чого… чого тобі треба? — обертається він.

— Я почув, що тут хтось є і… зайшов.

— Навіщо? Якого біса ти тут робиш? Тебе сюди кликали?! Хтось сказав, що ти тут потрібен?! — він виглядає чи то абсолютно п'яним, чи то обдовбаним. Сльози течуть по його щоках, загалом, себе мало контролює.

— Якщо хочеш, я піду. Просто я подумав, що… ну, типу, тобі потрібна допомога.

— Мені не потрібно… не потрібно нічого. Усе погано. До нудоти погано! —захлинаючись у риданнях і майже хриплячи, дивиться на мене розширеними зіницями.

— Що трапилося-то?

— Та нічого… всі… всі вони… ти розумієш, що всі вони кінчені тварюки й суки!

— У тебе з твоєю дівчиною проблеми?

— Мовчи, не говори мені про неї! Кругом одне падло, такі ось справи! Кохання немає, нічого немає, все фальш і кидалово… Тобі випити налити?

— Ні, мені, напевно, вже вистачить.

— Значить, налити! — наливає віскі в склянку і простягає мені. — Пий, потім я.

Після того, як випиваю, він ще раз наливає і одним махом перекидає в себе.

— Я таке накоїв… сам усе зіпсував. Вона мені тепер ніколи не пробачить!

— Може, все ще налагодиться — помиритеся!

— Ти нічого не знаєш… я все зруйнував своїми власними руками, це — кінець!