Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Бувалий воїн Дрого блискавично вихопив з піхов меч та завдав сильного удару по голові одному з розбійників, а той скрикнув від болю й відскочив вбік, але інший чоловік схопив коня за стремено й встромив ніж у гомілку управителя. Розлючений Дрого замахнувся мечем, але бандит встиг відскочити й уникнув удару. Не зволікаючи, управитель щодуху пришпорив коня й пустив у галоп, прямуючи від гріха подалі. Поранену ногу пройняло пекучим болем, варто якнайшвидше дістатися замку…
На території фортеці Айка мешкав лікар на прозвисько М’ясник. На відміну від знахаря Мудрого, той був непоганим хірургом, міг і зуб хворий видалити, а також за потребою ампутувати кінцівку пораненого в бою воїна. До того ж, чоловік виконував обов’язки цирульника, в якого граф постійно голився.
— Гарріку, терміново поклич М’ясника! — опинившись біля стайні, управитель відразу покликав Гарріка, саме цієї миті конюхи трапезували біля вогнища. — На мене розбійники напали… — процідив крізь зуби, скривившись від нестерпного болю.
Гаррік схопився на ноги та помчав в бік однієї з будівель, де мешкав лікар, а Дрого повільно кульгав за ним. За кілька хвилин конюх із М’ясником вже поспішали назустріч. Підхопивши пораненого управителя під лікті, допомогли дійти до помешкання лікаря.
— Оброблю вашу рану й перев’яжу, — діловито мовив М’ясник, чоловік середніх літ із ріденькою рудою борідкою та короткими прилизаними косами. Він дістав зі скрині необхідні зілля, які постійно брав у Мудрого, розрізав закривавлену тканину штанини. Лікар ретельно обробив рану виноградним оцтом й наклав мазь із глини, попелу, подрібнених сухих трав, опісля перев’язав поранену кінцівку. Подякувавши, Дрого залишив на столі срібні монети, а Гаррік допоміг управителю дістатися покоїв.
Звістка про напад на Дрого швидко облетіла замок, челядь бурхливо обговорювала хороброго чоловіка, який зумів дати відсіч бандитам, ще й одного поранив.
Опинившись у власних покоях, знесилений управитель рухнув у крісло біля столу, на якому горіли свічки й лежали пергаменти зі звітами.
— Скажи слугам, щоб принесли мені вино та їжу, — мовив до Гарріка. Коли конюх пішов, вельми працелюбний управитель почав ретельно вивчати черговий звіт про діжки з зерном, періодично кривлячись від болю. За півгодини в двері хтось несміливо постукав.
— Увійдіть! — гаркнув чоловік, неохоче відриваючись від роботи.
— Я принесла вам їжу, пане Дрого, — до кімнати увійшла Агата з тацею в руках, а чоловік завмер з несподіванки, навіть забувся про пекучий біль. — Залишу біля вас на столі.
Опустивши тацю, дівчина нервово поправила сукню. Чомусь не поспішала покидати покої, натомість застигла, знічено зиркаючи на управителя. Його суворе обличчя обрамляли чорні кучері, а сталевий погляд сірих очей був спрямований на пергамент зі звітом.
— Чого тобі ще?! — різко гаркнув Дрого. Зрештою, підняв голову й втупився в Агату. В світлі свічок її кучері виблискували сріблом, наче в янгола, який особисто явився до покоїв завше похмурого управителя. На кухарці була темно-синя сукня з неглибоким круглим вирізом, яка підкреслювала струнку фігуру й спокусливі вигини.
— Як ваша рана? — в тихому голосі Агати відчувалася тривога. — Можливо, вам щось іще принести?
— Подряпина! — буркнув Дрого й відвів погляд, роздивляючись черговий пергамент та вдаючи байдужість до цієї красуні. — Якщо щось знадобиться, покличу слуг! – злісно відрубав наостанок.
Агата ображено насупилася, надула пухкі губи й вискочила в коридор. Лише після того, як зачинилися двері, Дрого підняв голову та зітхнув із дивним полегшенням, а на похмурому обличчі з’явилася подоба посмішки. Зрештою, турбота цієї дівчини радувала, але в пам’яті закарбувалися її образливі слова, досі краяли серце гострими лезами. Хай там що, Дрого продовжував мріяти про вродливу білявку, можливо, вкотре насниться вночі…
+++
Вже дві доби Ерна перебувала у військовому таборі. Для неї, як і для Айка, ці дні були найщасливіші у житті. Закохані не воліли думати про майбутню битву, натомість жадібно насолоджувалися кожною миттю, одне одним. Граф огорнув Ерну турботою, наче малу дитину. Попри обов’язки королівського тена, Айк встигав простежити, щоб дівчина вчасно і ситно поїла, а сам охоче трапезував разом з нею. Також Ерна була присутня на тренуваннях воїнів, а граф постійно пильнував, щоб дівчина не вешталася табором сама, лише у супроводі Селвіна.
Воїни Лютого зрозуміли, що рудокоса дівиця має неабиякий вплив на їхнього командира, через це намагалися бути з Ерною ввічливими, хоча деякі зиркали на неї із недовірою. Хай там як, вона з данців…
Пристрасні ночі кохання були бурхливими й жаркими, наче в павільйоні вирувала пожежа… Айк і Ерна без тями віддавалися одне одному, насолоджуючись кожною миттю. Охоплені диким шалом, вони геть не стримувалися, а воїни Айка, які грали в кості й пили ель біля вогнища, вже не зважали на стогони й крики, що лунали з павільйону Лютого.
— Наш пан геть втратив розум від тієї дівки, — бурмотів хтось з сидячих біля багаття чоловіків. — Навіть з тією чорнявою Ейліт так не було…
— Молодість та й годі… Гаряча кров, — Селвін лише хмикав та задумливо посміхався, прислухаючись до чергових стогонів і криків з павільйону. Мабуть, згадував і свою кохану пташку-дружину, яка зараз була при надії. — Це добре, що наш пан перед битвою вдосталь насититься жаданою жінкою…
Над ранок у військовому таборі протрубив ріг, королівське військо вирушатиме на поля битви. Багряний диск висхідного сонця осяював долини й пагорби. Варто були би насолоджуватися ранковим співом птахів і красою довкілля, але саме цієї миті воїни линули думками й молитвами до Господа. Можливо, чиїсь душі незабаром попрямують до Нього, не всім пощастить залишитися живими в тій кровопролитній битві та повернутися до рідної домівки…
Похмурий Айк швидко надягав обладунки. Поверх чорної камизи виблискувала кольчуга з короткими рукавами. Також чоловік натягнув на себе поручі й поножі, виготовлені з залізних пластин. До круглого шолома з наносником кріпився кольчужний фрагмент, який захищав шию.
Сидячи на ліжку, напружена Ерна з тривогою спостерігала за графом, а серце краялося невимовним болем. Як же не воліла відпускати коханого на поле битви! Ще б трохи часу, бодай хоч день, аби насолодитися одне одним…
— Не смій навіть висовуватися з табору до закінчення битви, Ерно, — владно й застережливо прохрипів Айк, фіксуючи на руках свої поручі. Поверх кольчуги він надягнув широкий пояс з піхвами, у які вклав одноручний меч. В збройному арсеналі Лютого були списи, кілька клинків, бойова сокира, якою чоловік майстерно володів. На чорному круглому щиті, окованого залізом, виблискував срібний хрест. Подібні щити мали усі воїни графа, власне він і вигадав цю символіку, що відрізняла його воїнів від інших. Таким чином простіше орієнтуватися в битвах та бачити своїх людей.
— То я повинна сидіти тут, знаючи, що ти в небезпеці? — в зелених плесах Ерни вирувала незгода.
— Обіцяй мені, Ерно, — граф стрімко наблизився до коханої й обхопив її обличчя долонями, його чорні безодні пропалювали дівочу душу. — Обіцяй, що не покинеш табір, доки я не повернуся!
