Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Слова Ерни пролунали, мов страшний вирок на Божому Суді. А чого було очікувати? На що він сподівався? Вона ж не Ейліт, не охоча до прикрас та розкішного вбрання, таку людину неможливо купити! Якщо ця відчайдушна дівчина наважилася піти у небезпечний похід із данцями, щоб лише не одружитися з нелюбом, то годі й казати… Її не зломить страх перед смертю, проте людська ницість зуміє неабияк ранити, як і його… Айк усвідомлював, що духом вони споріднені й характерами схожі, він навіть і думати не бажав про розлуку!
— Я не відпущу тебе, Ерно, — граф відсторонився, задумливо дивлячись у вузьке й заґратоване вікно. — І куди ти підеш? Куди?! — останнє слово гарикнув із відчаєм, наче намагався втримати в долонях вітерець, що невблаганно тікав, ковзнувши крізь пальці. Айк різко нахилився над дівчиною, обхопив руками її голову й розвернув до себе, жадібно вдивляючись у згаслі очі. — Куди, Ерно?! Не відпущу тебе… — хрипкий чоловічий голос зривався, а погляд пронизувало чорним божевіллям, таким відчайдушним, наче втрачав найдорожче в житті.
— Навіщо тобі моє тіло, Айку? Будеш утримувати мене силою? Брати проти мого бажання? Зробиш з мене чергову Ейліт, а потім викинеш з фортеці, мов сміття й непотріб, коли набридну? — вона мовила тихо й відсторонено, але з кожним словом наче забивала у серце графа кілок, нещадно шматуючи душу. Айк розумів, що саме своєю невірою зранив Ерну сильніше, ніж батогом… Вона не пробачить. Ця емоційна й пристрасна дівчина померла для нього назавжди. Звісно, граф хапався за примарну надію, що Ерна ще змінить рішення, коли притупиться біль образи. Айк робитиме для цього усе можливе й неможливе…
— Що ж ти таке кажеш, мій вогнику?! Я радше вирву власне серце, ніж… — він схопив дівочу долоньку та притиснув до своїх грудей. — Воно розривається на шмаття, Ерно… Я не знаю, як спокутувати вину перед тобою… Твоє життя стане інакшим, докладатиму усіх зусиль! І не порівнюй себе з Ейліт…
— А чим я відрізнятимуся від неї, якщо залишуся?! А потім у фортеці з’явиться твоя законна дружина, а мене звинуватять у черговому злочині, у черговому отруєнні… — в хрипкому шепоті Ерни відлунювало стільки болю й гіркоти, що Айк мимоволі завмер, а її долоня вислизнула з його рук та безсило опустилася на ліжко. — Для всіх буде краще, якщо я піду… Зникну назавжди… — по щоках Ерни скочувались сльози, немов рештки розбитої душі.
В двері покоїв раптом хтось постукав, Айк судомно видихнув, неохоче піднявся з ліжка й вийшов з кімнати у коридор вежі, де на нього очікували похмурий Дрого та блідий Ідгар.
— Мій пане… Моя донька Ейліт втекла… — чоловік винувато й з острахом опустив погляд, а голос тремтів. — Її ніде немає… Ми з воїнами обшукали усі околиці, кожну хату…
— Ейліт… — процідив крізь зуби граф. — Вона тікає від покарання, від мого гніву… Але якщо знайдеться, страти їй не уникнути! Навіть не зважаючи на те, що вона твоя донька, Ідгаре! — гаркнув у гніві, спопеляючи зблідлого воїна нищівним поглядом.
Батько Ейліт лише здригнувся та зціпив зуби, за роки служби добре знав, як ставиться пан до зрадників і брехунів. Нерідко Айк власноруч їх страчував, не стримуючи пекельний лють.
— Я й гадки не мав, що моя донька таке утне… — Ідгар нервово витер долонею піт з чола й пригладив скуйовджене волосся з сивими пасмами.
— Вона звела наклеп на Ерну, отруївши їжу… Чи відомо тобі, що також збрехала про дитину?! – у світлі смолоскипів очі графа виблискували, мов в божевільного. — Не може твоя донька зачати, нашому лікарю я вірю!
— Не знав я, мій пане, — тихий голос Ідгара пронизувала гіркота. — Може й збожеволіла моя донька через це, ось і накоїла лиха…
— Збожеволіла?! Та я хотів для неї гарного життя, знайшов гідного нареченого серед заможних керлів, ще й придане би дав! Була би господинею в одному з маєтків, не знала би потреби ні в чому! Така ницість з її боку не має жодних виправдань! — гаркнув розлючений граф. — Краще нехай не трапляється мені на очі, бо смерті їй не уникнути!
Ідгар зітхнув із полегшенням, коли Айк зник в своїх покоях й з гуркотом захлопнув двері. Наразі його донька в безпеці, чоловік аніскільки не шкодував, що відразу спровадив її геть із графства. Після того, як вони покинули фортецю, рятуючись від гніву оскаженілого натовпу, Ейліт відразу зізналася батькові у брехні про дитину.
— Тобі пощастило уникнути покарання батогом, — холодно мовив Ідгар до дівчини. — Гарно ж ти вигадала, але... Якщо Лютий про це дізнається, він тебе вб’є. Отож, негайно тікай якнайдалі!
— Але ж, батьку… Куди я піду? — Ейліт ковтала гіркі сльози, бо розуміла, що втратила все.
— Візьмеш мого коня… Усі твої речі в замку, забрати нічого не зможу, щоб не виникла підозра, — Ідгар відчепив від свого поясу шкіряний гаманець з монетами й простягнув доньці. — Поїдеш до земель Думнонії, на південний захід, за винагороду один із моїх воїнів тебе супроводжуватиме. Підеш до фортеці короля Думгарта й скажеш, що ти моя донька, мене там знають… Більше нічого не питай, це все, що я можу для тебе зробити… Тобі краще вирушати в дорогу негайно, доки Лютий не дізнався правду… І тримайся якнайдалі від його володінь, більше ніколи тут не з’являйся!
Стоячи серед зелених луків, Ідгар зі смутком дивився на Ейліт, яка верхи віддалялася в бік дубових гаїв. Він зробив усе можливе, щоб врятувати непутящу доньку від гніву Айка.
+++
Блідий та невиспаний граф надягнув обладунки та попрямував на тренувальне поле. В будь-якому стані він спроможний загартовувати власне тіло й дух, не зважаючи навіть на хвороби. Ніколи не щадив себе й своїх воїнів, навіть якщо хтось занедужав, але може ходити, однаково за наказом пана надягав обладунки, брав зброю та йшов тренуватися. В походах треба бути готовим до всього, нікого не хвилює хвороба й слабкість.
Стоячи посеред тренувального поля, Айк наказав загону розділитися на дві частини й вишикуватися у дві фаланги, кожна з яких складалися з двох шеренг. Озброєні щитами й списами, ці фаланги розташувалися одна навпроти одної, бо збиралися відпрацьовувати моменти атаки. За наказом Селвіна воїни кинулися одні одним назустріч, емітуючи початок битви з метою пробитися крізь щільно замкнений стрій уявного ворога.
А далі були бої на затуплених мечах й бойових сокирах, також воїни відпрацьовували навички стрільби з лука й метали списи.
Після завершення виснажливих тренувань Айк пригощав усіх прохолодним елем. Втомлений граф жадібно спорожнив кухоль з пінним напоєм та попрямував із Селвіном у супроводі кількох воїнів оглянути околиці володінь.
— За вашим наказом на західному кордоні насадили виноградники, мій пане. Гадаю, в цьому році буде гарний врожай, найняті вами винороби матимуть чимало роботи, — звітував один з керлів, якому Айк надав земельний наділ під виноградники. Граф планував займатися виноробством та продавати напій у різні кутки королівства, бо мав хист і до торгівлі. Король це лише схвалював, оскільки до казни граф сплачуватиме податок від прибутків.
Після важкого дня Айк поспішав до власних покоїв. Не зважаючи на справи й клопоти, думками завжди повертався до Ерни. Якби дівчині стало гірше, йому відразу би повідомили.
Жахлива помилка роздирала чоловічу душу, як і намір дівчини покинути фортецю, але Айк не дозволить, робитиме усе можливе, щоб переконати її змінити рішення.
Ерна перебувала під ретельним наглядом Мудрого, а також про неї піклуються турботливі служниці. Айк бажав, щоб в його коханої було усе… Найкращі вбрання, золоті прикраси з самоцвітами, на які Ерна заслуговує. Він уявляв на дівочій шиї і зап’ястках сяючі смарагди, які пасуватимуть до смарагдових очей… Очей, в яких згасли золотисті іскри жаги до життя, але Айк сподівався, що це тимчасово. Сподівався, що з плином часу ті очі знову сяятимуть, як раніше…
Після вечірньої трапези граф навідався до купальні, щоб помитися та змінити одяг, а після попрямував до покоїв. Зайшовши до кімнати, відразу помітив, що Ерна не спить. В застиглому і задумливому дівочому погляді виблискувало полум’я каміна, цієї миті чоловік віддав би усе, щоб прочитати її думки.
— Мій вогнику… — прошепотів із бентегою й смутком та схилився над лежачою Ерною. — Як ти?
— Вже краще, — пролунало тихо й відсторонено. — Гадаю, незабаром зумію встати…
— Встанеш, коли цілком одужаєш, — Айк ніжно прибрав з її чола пасмо й провів пальцями по щоці. — Не варто з цим квапитися... Зараз треба накласти мазь на твої рани на спині, — зронив з гіркотою.
Ерна серцем відчувала його біль і каяття, але рішення покинути фортецю було твердим. Насамперед треба набратися сил, трохи окріпнути й вибрати слушний момент, коли зуміє піти якомога непомітніше й швидше, бо граф обіцяв свободу.
Ерна мовчки перевернулася на живіт, а чоловік обережно підняв тканину сорочки й почав дбайливо накладати мазь на набряклі рани. Пальці Айка тремтіли, наче він боявся власними доторками завдати дівчині болю, хоча вже завдано чимало… Після завершення процедури граф допоміг Ерні лягти на бік, безпорадно споглядаючи, як Ерна зціпила зуби від болю. Узяв би той клятий батіг та відшмагав себе самого, лиши би позбавити дівчину тих мук…
— Ейліт збрехала мені про дитину, а я їй повірив… Вона ганебно втекла, адже розуміє, що страти їй не уникнути, — обличчя Айка здавалося напруженим. — Подивися на мене, Ерно, — він різко нахилився, наче щось шукав в її скляних очах. — Усе буде інакше, я обіцяю, чуєш? Я зроблю усе, щоб ти була щасливою зі мною…
У відповідь Ерна лише мовчала, обличчя не виказувало жодних емоцій, наче її геть не хвилювали слова графа. Чи буде те дитя в Ейліт, чи ні — байдуже. Єдине бажання лише якнайшвидше встати на ноги та покинути фортецю назавжди. Забути про все, вирвати Айка клаптиками з власного серця і почати нове життя…
«Я впораюся з цим, я зумію… — подумки запевняла себе Ерна. — Чимало в житті довелося стерпіти, чимало довелося страждати… Отож, здолаю й це… Крок за кроком, день за днем, а згодом забуду його…»
