Мати ж дивилася на Мінлея інакше пильно, оцінливо, особливим материнським поглядом, яким жінки зважують чоловіка, приміряючи його до доньки. І, здається, зважила прихильно, бо під кінець вечері підклала йому найкращий шматок риби — честь, якої в нашому домі просто так не робили.
Я помітила це. І Мінлей помітив. І здається, зрозумів більше, ніж я хотіла б.
— Пані Лі, — сказав він матері, — на півдні я скуштував чимало страв. Але такої риби не їв ніде. У вас щаслива рука.
— Це не в мене щаслива рука, — відповіла мати з незворушним обличчям. — Це рецепт моєї доньки. Юньсі готувала.
Я мало не впустила глек із чаєм.
Це була неправда — рибу готувала кухарка. Мати збрехала навмисне.

— Картава Ната

Коли цвіте слива