Я думала, любов це щось із книжок, для вродливіших і сміливіших.
Мені двадцять шість, і я жодного разу не ходила на побачення.
І це взагалі-то мене влаштовувало.
У мене книгарня, кіт по імені Коцюбинський, і чудова, надійна стіна між мною і рештою світу….А ще є він, за двадцять метрів, спокійний, як удав, і настільки терплячий, що це більше схоже на діагноз.
Історія про дорослу колючу інтровертку, і про чоловіка, чия сила в терплячій ніжності.

Цього разу я пройду повз.
Мій батько-генерал ще живий.
Мій рід ще не страчено за облудним звинуваченням, а у мене є пам’ять про власну смерть і холодна голова, яка знає, де вороги, а де союзники. Я не благатиму. Не чекатиму, поки хтось мене врятує. Я сама зведу рахунки!