Раді Вас бачити!

Лі Юньсі

Хань Є сидів за нашим столом на місці почесного гостя — тому, що обернене до дверей, і пив чай, який йому налила моя мати. Я спинилася на порозі й окинула кімнату одним поглядом, як поле. Мати навпроти нього, надто пряма, з надто люб'язною усмішкою. Батька немає. Брата немає. У домі з чоловіків тільки слуги.

І це було найгірше.

Бо про пастку я вже знала. Я вже бачила, як дім Хань вповзає в похід через обоз, через тканину й коней уже застерегла батька уже звалила собі на плечі два фронти — купця й сина Чжао. Усе це стояло переді мною ясно, як білий день.

Чого я не чекала так це що Хань Є прийде сам. Увечері. У дім, де немає господаря.

Мудрі кажуть: «Хто приходить у дім за відсутності господаря, приходить не в гості, а по щось, чого при господареві не візьмеш».

Постачання він обговорює з батьком і з імператорським двором. Для цього не крадуться ввечері. Отже, ввечері він прийшов не по питаннях обозу.

Він прийшов по мене.

***

— Панно Лі. — Хань Є підвівся, уклонився рівно настільки, наскільки годиться кланятися доньці дому, ані на сантиметр нижче. — Пробачте непроханого гостя. Я приніс дому Лі скромні дари й хотів засвідчити повагу генералові. Не знав, що його немає. Ваша шановна матінка була така ласкава, що не відпустила мене чекати надворі.

Гарно. Провину за своє засиджування він переклав на материну гостинність, і тепер вийде, ніби це вона його затримала.

Я вклонилася у відповідь, теж настільки, наскільки треба, і сіла. Не поряд із ним. Біля матері, по її праву руку, як щит між нею і гостем.

— Дім Лі радий гостям, шановний Хань. Хоча батько засмутиться, що розминувся з вами. — Я всміхнулася легко, безневинно. — Він не любить, коли гості приходять за його відсутності. Каже, це негостинно з боку дому змушувати гостя нудитися без господаря. Дозвольте, я перекажу батькові, коли вам зручно завітати вдруге. Щоб цього разу він неодмінно був вдома й прийняв вас, як належить.

Хань Є на мить примружився.

Він зрозумів. Я щойно, з усмішкою, зачинила перед ним двері наступного разу приходь при батькові. Не звинуватила. Не показала, що бачу гру. Просто загорнула відмову в турботу про його ж зручність так, що заперечити нічого.

Це був перший обмін. І по його очах я бачила відсічі від дівчиська він не чекав.

***

— Ви дбайлива донька, панно Лі, — сказав він, знову сідаючи, і в голосі його з'явилася нова нота, тепліша, уважніша. — Рідко тепер побачиш таку. Більшість панн вашого віку думають про стрічки й рум'яна. А ви говорите, як господиня дому.

— Я говорю, як донька, що любить батька, — сказала я. — Тут немає особливої мудрості, шановний.

— Є. — Він відставив чашку й подивився на мене прямо уже не як гість на доньку господаря, а як чоловік на жінку, якою зацікавився. — Дім Хань давно приглядається до дому Лі, панно. Не лише через славу генерала. — Пауза, вивірена до подиху. — Через те, що в такому домі виростають такі доньки.

Ось воно.

Він прийшов подивитися на товар, який хоче придбати на додачу. У тому житті все почалося з базарної усмішки й закінчилося шнуром. У цьому він вирішив зайти з іншого боку через мій дім, через сватання, через те, щоб прив'язати доньку генерала Лі до дому Хань ще міцніше, ніж обозом.

Донька генерала в домі купця — це не наречена. Це застава. Гарант того, що генерал Лі не стане надто впертий, поки його кров живе під купецьким дахом.

Я відчула, як усередині все стало холодне й ясне. Але обличчя лишила теплим.

— Дім Хань виявляє мені завелику честь, — сказала я, опустивши очі, сама скромність. — Боюся, шановний, ви переоцінили скромну доньку. Я не така, якою здаюся. Я вперта, гостра на язик і, кажуть, надто розумна для дівчини, а це, ви ж знаєте, у дружині вважають вадою, не чеснотою. Погана з мене буде окраса дому. Вам потрібна лагідніша.

Я підняла на нього очі ясні, невинні і всміхнулася.

Це був другий укол, тонший за перший. Я не відмовила, відмовити прямо було б грубо й дало б йому привід ображено наполягати. Я відрадила. Виставила себе непридатною так, щоб він сам засумнівався, чи варта гра свічок. Розумна дружина — це клопіт. Розумна дружина бачить чоловіка наскрізь. Хань Є не потрібна була та, що бачитиме його наскрізь.

Я знала це. Бо в тому житті я п'ятнадцять років удавала лагідну й незрячу і саме такою він мене й терпів, доки не вирішив, що я більше не потрібна.

***

Мати переводила погляд з нього на мене, чуючи, що в повітрі щось напнулося, але не розуміючи що.

— Юньсі прибіднюється, — вставила вона поспіхом, злякавшись, що донька відлякує таку багату партію. — Вона гарна господиня. І вишиває чудово, і…

— Матінко. — Я м'яко накрила її руку своєю. — Шановний Хань поважний гість. Не годиться торгувати перед ним доньчиними чеснотами, наче крамом на базарі. Він розумна людина. Він сам бачить, що бачить.

І подивилася на Хань Є.

Він бачив. О, він бачив усе. Що я його розкусила. Що я не та наївна дівчинка з базару, на яку він розраховував. Що донька генерала Лі дивиться на нього не знизу вгору, з дівочим трепетом, а рівно як гравець на гравця.

І в його очах, за гладкою купецькою чемністю, я побачила не розчарування.

Азарт.

Хань Є любив те, що важко дається. Легку здобич він зневажав. А я щойно, відраджуючи його, зробила себе вдесятеро жаданішою бо перетворила себе з товару на виклик.

Я прорахувалась. І зрозуміла це запізно.

— Знаєте, панно Лі, — сказав він, підводячись нарешті, щоб йти, і голос його був м'який, як той шовк, що він подарував, — я передумав. Ви мали рацію лагідна дружина — це нудно. А я, зізнаюся, ніколи не любив нудьги. — Він уклонився цього разу трохи нижче, ніж годилося, і в цьому «нижче» була не повага, а обіцянка. — Я неодмінно завітаю ще раз. При шановному батькові. І поговоримо вже не про обоз.

Він пішов. Шовкові завіси паланкіна колихнулися й зникли в темряві.

А я лишилася стояти посеред кімнати, і чай холонув у чашках, і мати щось щебетала про те, який він усе-таки чемний і багатий, а в мене всередині дзвеніла холодна тривога.

Я хотіла відрадити його. А натомість розпалила.

***

Вночі я не спала.

Сиділа біля вікна, дивилася на кам'яного лева з відбитим вухом, посрібленого місяцем, і вперше по-справжньому злякалася не за батька, за себе.

Бо картина склалася вся, ціла, і вона була гірша, ніж я думала.

Дім Хань заходив у мій рід із двох боків одразу. Однією рукою через обоз: тканина, коні, папери, майбутня «зрада». Другою через мене: сватання, застава, донька генерала під купецьким дахом. Дві петлі на одну шию. І затягувались вони разом.

У тому житті я не бачила ні тієї, ні тієї, доки обидві не зімкнулися. Тепер бачила обидві і від того було не легше, а страшніше, бо я розуміла, як тонко все сплетено.

Мудрі кажуть: «Коли на тебе йдуть із двох боків, не борони обидва. Знайди корінь, з якого росте те й те, і рубай корінь».

Обоз і сватання. Дві руки. Але росли вони з одного з того, що дім Хань узагалі дотягнувся до мого роду. З постачання. Прибери постачання і немає ні паперів на «зраду», ні приводу вповзати в дім, ні застави, ні сватання. Без обозу дім Хань просто ще один купець, яких при дворі сотні. Йому нема чим триматися за Лі.

Отже, бити треба туди. В обоз. Вибити Хань з постачання, поки він не затягнув жодної з петель.

Тільки от як, я ще не знала. Двір роздав підряд, батько його не розірве без причини. Але я знала, де корінь. А знайти, де корінь, це вже півсправи.

За вікном місяць сховався за хмару, і лев потонув у пітьмі. Але я знала, що він там. Цілий. З відбитим вухом.

Завтра батько поведе мене на поля туди, де зібралися разом два роди, де стояв обоз, де були люди, які знають про постачання все. Там я почну шукати, чим розрубати корінь.

І там був ще дехто, хто бачив мене наскрізь і чомусь мене невикрив.

Син генерала Чжао.

Я гнала цю думку, але вона верталася вперто, як верталася вже котрий вечір, якщо мені й шукати, чим бити Хань, то, може, і не самій.

Може, уперше в двох життях... не самій.