Ця збірка оповідань про різні моменти мого дитинства. Добрі й сумні, інколи призабуті. Але такі, що й досі гріють душу. Читайте мої щирі спогади та пригадуйте щось своє. Нам, серйозним і дорослим, це вкрай необхідно...

Одного літнього вечора маленька донька запитала:

— Мамо, а що це так пахне?

Так почалася історія про матіолу — непримітну квітку, яка розкриває свій аромат лише надвечір.

Це оповідання про бабусин сад, дитинство, що назавжди залишається в пам’яті, і людей, яких ми не завжди вміємо цінувати вчасно. Про тих, хто не прагне бути в центрі уваги, не чекає подяки, але залишає після себе найдорожче — тепло в серці.

Іноді найцінніше в житті схоже на матіолу: його легко не помітити вдень, але неможливо забути.

Після небезпечного стрибка крізь Межову Темряву «Едем-7» опиняється в секторі, де зорі не світять для людей. Корабель пошкоджений, Мара розділена на кілька свідомостей, а на схемах з’являється каюта, якої ще ніколи не існувало. За її дверима ховаються чужі спогади, втрачені цивілізації та сила, що вміє стирати зв’язки між живими істотами. Лія Арден і Саера змушені знову довіритися одна одній, хоча їхній зв’язок стає надто глибоким, надто особистим і небезпечно чесним. Поки частина екіпажу готує заколот, а Земля збирає флот, у темряві прокидається Тиша — ворог, якому не потрібна зброя, бо цивілізації чудово нищать себе самі. Щоб урятувати корабель і мережу живих світів, Лії доведеться відкрити двері туди, де мовчать зорі: кожен дотик може стати або спасінням, або останньою помилкою людства!

Я приїхала розлучатися з чоловіком, якого ніколи не бачила. Та він знає, який чай я люблю, де залишила улюблену шаль і як змусити мене усміхнутися навіть посеред сварки. А магічний дім за межею мого світу впізнає в мені господиню.

Адріан пам’ятає наш шлюб. Я пам’ятаю лише життя, у якому його не було. Тепер у нас є п’ять світанків, щоб розірвати союз, і книга, яка здатна повернути все, що я забула.

Тільки кожен спогад забирає в нього час.

Я можу знову закохатися у свого чоловіка. Та перш ніж довіритися його рукам, маю з’ясувати, чому колись сама обрала забуття і кому він мене обіцяв.

Після створення архіву Покровська Юлія й Олександр намагаються навчитися жити разом без старих втеч і мовчання. Та місто, яке вони зберігали в поцілунках, раптом починає відповідати: анонімний «Листоноша» надсилає відео зі старої липи, ключі, листи й уламки правди, яку ніхто не хотів згадувати. Архів пам’яті перетворюється на небезпечне розслідування, де кожен спогад може врятувати або зранити. Між ревнощами, сарказмом, чорним гумором, волонтерськими маршрутами й ніжністю, що пахне кавою та втомою, герої мають вирішити: чи можна повернутися до міста, якщо дороги ще немає? І чи витримає любов правду, яка чекала на них довше, ніж вони одне одного? У цій історії немає легких відповідей, зате є губи, пам’ять, старі борги й надія, вперта як тітка Ліда. І ключ, що раптом знову хоче дверей. Дому.