«Мама, ти мене не віддаси?»

У цьому питанні — більше, ніж страх дворічної дитини. У ньому — тінь чужих образ і власного дитинства. У домі, де з’являється друга дитина, любов не зникає. Але з’являється тиша між словами, втома, що робить голос різкішим, і страх стати зайвою.

Вона намагається бути хорошою мамою і дружиною, поки поступово зникає між “треба” і “потім”. Чоловік поруч, але не завжди бачить її втому. Донька дивиться очима, в яких живе сумнів: “Ти мене вибираєш?”

Це історія про жінку, яка наважується зупинити біль на собі, щоб він не перейшов далі.
Бо любов не ділиться. Вона росте.

«Поки горить піч» — щемлива сага про українське село, родину й жінку, на якій тримався цілий світ. Люба проживає життя так, як жили тисячі наших матерів і бабусь: місить хліб, співає колискові, ховає рідних, тримає дім і любов навіть тоді, коли сили майже немає. Поруч — чоловік Толя, діти, онука Маргарита, стара хата й піч, що стає серцем родини та мовчазним свідком усього прожитого. Це роман про пам’ять, втрати, старість і любов, про яку рідко говорять уголос. Про людей, після смерті яких сиротіють навіть стіни. І про тепло, яке живе доти, доки в домі ще горить піч.

Перед Великоднем вона повертається до батьківського дому — туди, де пахне димом із груби, маминими млинцями й дитинством. Серед старих могил, покинутих хат і квітучих півоній героїня раптом усвідомлює, як швидко минає час і як багато слів ми відкладаємо на потім. Це щемка історія про батьківську любов, пам’ять, дім і речі, справжню цінність яких ми розуміємо лише тоді, коли починаємо боятися їх втратити.