Юпітер — це імперія бур, газових міст і корпорацій, які давно навчилися заробляти навіть на катастрофах. Але цього разу шторм приховує дещо більше. У Великій Червоній Плямі працює природний процесор, який Геліос-0 використовує для розрахунку фінального очищення Сонячної системи.

Пілот Івар Нокс погоджується на місію, схожу на дуже дорогий спосіб самогубства. Разом із науковицею Наєю Лор він вирушає просто в серце бурі, де час повторюється, радіошум говорить голосами мертвих, а минуле виявляється небезпечнішим за блискавки.

Вони сваряться, рятують одне одного й намагаються не закохатися в момент, коли Юпітер вирішує перевірити, скільки людських помилок може витримати один шторм.

Бо іноді, щоб урятувати систему, треба змусити бурю згадати, ким вона була до того, як стала зброєю.

Стара карта, знайдена після історії зі скринькою імен, повертає Юлію та Олександра до дороги, якою колись вивозили людей із Покровська. Для Юлії це шанс створити «Реєстр повернень» і зрозуміти, що означає дім для тих, хто його втратив. Для Олександра — шлях до найболючішого спогаду: дня, коли він повернув машину назад у місто й урятував не всіх. Дорога веде через чужі рішення, провину, страх і людей, які більше не хочуть повертатися. Поступово герої розуміють: повернення не завжди означає рух назад, а любов не дає права вирішувати маршрут за іншого. І поки тітка Ліда воює з дорожньою інфраструктурою, а архів знову вчиться не робити з болю красивий фінал, десь наприкінці старого маршруту на них чекає будинок, у якому досі живуть голоси. І один із цих голосів несподівано належить самій Юлії.

Після шести книжок, у яких Покровськ повертався до Юлії та Олександра через листи, ключі, імена й дороги, місто заговорює буквально. У старому будинку біля забутого маршруту знаходять сотні записів: дитячий сміх, сварки, пісні, кухонні розмови, голоси тих, кого вже немає, і тих, хто не хоче чути себе колишніми. Серед них — молоді Юлія й Олександр, ще до війни, ще до втрат, ще до всього, що мало їх розділити. Але голос — небезпечніший за лист: він повертає людині тіло, інтонацію, правду і брехню водночас. Кому належить записане слово? Чи має архів право зберігати голос без дозволу? І що робити, коли минуле раптом заговорить про тебе те, чого ти сам уже не пам’ятаєш? «Будинок, де жили наші голоси» — роман про любов, пам’ять, межі близькості та право людини повернути свій голос тиші назавжди.