Раді Вас бачити!

Підлікована коханням родина Лісогірів, прокинулась від телефонного дзвінка. На годиннику була восьма ранку. Артем взяв телефон:

– Тато зранку переживає. Скоріше за все й не спав через нас. Доброго ранку, тату!

– Доброго, Тьомо! Я радий, що в тебе бадьорий голос та в нас нова біда...

– Яка ще, тату? – сів на ліжку Артем та ніжно попестив Яну по голові й негативно закивав, щоб не боялася, бо її прекрасні очі вже були наповнені новим жахом.

– Ліну щойно поліція забрала. Сказали, що підозрюється в замаху на вас... Такого я навіть не припускав! А тепер думаю, що це може бути правдою. Останнім часом вона стала зовсім неадекватною. Якщо підозри підтвердяться – куди мені з сорому очі подіти? Ти ж мій син... От чума!

Поки було незрозуміло: про що найбільше переживає Лісогір-старший? Про свою дружину, про сина з невісткою й онучкою чи про сором, котрим давно наповнила їх життя Ліна Жур та наразі сама себе перевершила.

– Заспокойся, тату! Скоріше за все її обмовив той нападник. Бо виглядав він як звичайнісінький зек, а вони добре вміють викручуватися. Ти постарайся не панікувати, бо я не зможу відразу приїхати. Вибач, але між Ліною і Євгеном, я обираю Топчія. Щось у мене останнім часом життя, наче рулетка, раз у раз штовхає до вибору. Ти поїдь до відділення поліції, а потім мені зателефонуєш. А я зганяю спочатку до Жеки, дізнаюсь про його стан. Може щось потрібно буде. Ти ж розумієш, що для нього я нічого не пошкодую. І потім вже почнемо розбиратися з мачухою, – миттю розклав по поличках майбутні дії дорослий син.

Він опустився до личка Яни та лагідно поцілував у лоб. Бо з цієї розмови чоловіка й тестя розумна дружина вже склала деякі пазли, але уточнила:

– Котику мій, що твоя мачуха вже кудись влізла?

Артем безпорадно замахав руками та почав швиденько одягатись.

– Кудись влізти - це її життєве кредо. Яночко, не переживай. Я поїду, а ти замикайся і відпочивайте. Я буду моїм дівчаткам часто телефонувати...

– Тьомо? А ти справді думаєш, що після всього, я не поїду до Женьки? Він же мого єдиного, своїм життям, урятував! Зараз, я швиденько, – притримуючи животик, почала вибиратися з ліжка Яна.

– Вибач, маленька, я баран! – допоміг їй Артем. – Не поспішай, ходімо чистити зубки. Ми все встигнемо.

Гарна машина й досвідчений водій, то велика підмога, коли у людей багато нагальних справ. Чомусь саме тепер у родини Лісогірів справи накопичувались з небаченою швидкістю? Артем мчав, обганяючи вітер та інші автомобілі й лише інколи демонстрував з вікна спеціальні знаки ввічливості, які розуміли водії та пропускали його, хоча й не всі...

В лікарні їх одягли у стандартні стерильні обладунки та пустили до палати Євгена, але там вже сиділа Маринка. Вона уважно дивилася в його очі, а Топчій намагався посміхатися й розумів, що й до його трохи понівеченого життя, прийшло Кохання та найрідніша на землі жінка.

Артем з Яною дуже зраділи, що Женька не просто живий, а знаходиться в приємній компанії й життєстверджувальному настрої.

– Привіт, рятівнику! Який же ти дурний... – опустився навпочіпки біля ліжка названого брата Артем. – Дякую, що ти в мене є і такий вірний. Жеко, як ти? Бо там, посеред двору на асфальті, я й сам зі страху ледве не здох...

– Привіт, дурко! Але ж саме від тебе я набрався ненормальних вчинків і спрацювало. Ще поживемо... Так лікарі кажуть. Привіт, Яно! Як почувається моя похресниця? – знову намагався посміхатися Топчій, а вагітна жінка теж кинулася б перед ним, з вдячності, на коліна. Але ж поруч сидить його дівчина. Що вона подумає? Та й «похресниця» в животі буде незадоволена. Тому Яна лише нахилилася й поцілувала Євгена в лоб.

– Дякую тобі, Женічко, за щастя бачити Його живим-здоровим. Вибач, що ми вплутали тебе до нашого нескінченного трилера. Це все я винна й буду дякувати тобі за наш порятунок до кінця днів. Похресниця теж дуже вдячна й чекає на зустріч зі своїм хрещеним татом, – пестила Яна свій животик.

– ...Так! І що це тут за консиліум зібрався? Хто дозволив? – заскочив лікар та побачив натхненні обличчя відвідувачів. – Наговорились? Тепер геть з палати. Всі-всі! Надивились, націлувались, купу зарази з вулиці принесли. А мені хворого треба лікувати. Бачу, Євгене, у Вас велика родина?

– Лікарю, це ще не вся, – мужньо посміхався Топчій та щасливо додав: – Так, на родину я багатий. Дякую, що мамці ніхто не доніс. Нехай дізнається пізніше.

Відвідувачі послухалися й вийшли до коридору. Дівчата відразу обійнялись, а Лісогір вже побіг питати: де здати для Євгена крові? Він був у такому піднесеному настрої, бо Топчій живий і оклигає, що навіть не розумів наслідків забору крові. Адже йому сьогодні ще доведеться багато ганяти містом, щоб допомогти батькові розібратись: з якого дива заарештували дурнувату мачуху? А вже про свої особисті проблеми - шукати винних у нападі, думати про безпеку та переїзд невідомо куди, Артем Лісогір взагалі думати забув.

Крові у нього взяли й, трохи хитаючись, він повернувся до дівчат.

– Тьомочко, а чого ти зблід? Де ти був? – миттю причепилася до чоловіка Яна, а коли побачила пластир на вені, навіть руками сплеснула: – Кров здавав?

– Так! Кажуть це сприяє оновленню всього організму, – притис до себе дружину Лісогір.

– Дивись, Маринко! Ось до всього цього тобі прийдеться звикати, бо вони обидва такі. Причому абсолютно невиправні! – поділилася життєвим досвідом Яна, а дівчина посміхнулася й відповіла:

– Та я іншого я й не бажаю. Топчик мені потрібен саме такий...

На цьому трійця розпрощалася. Яна з Артемом хотіли ще раз зазирнути до Євгена, але без спецодягу їх не пустили та й до Валентина Наумовича треба було поспішати. Хто його знає, що там відбувається в поліційному відділенні? Тепер Лісогір-старший потребував допомоги й був зовсім один.

Безвідмовний автомобіль мчав містом, а досвідчений водій ще трохи «плавав» після забору крові та з кермом справлявся достойно. Він знову поговорив з батьком, але нічогісінько не розумів! Невже дійсно мачуха ненавиділа його молоду родину настільки, щоб замовити вбивство навіть ненародженої дитинки? Його, як пасинка, вона все життя клювала й принижувала невідомо за що. Але щоб піти на таке – треба вже зовсім з глузду з’їхати.