Раді Вас бачити!

Напарники забралися до Мерседеса й лише тепер дружно розсміялися.

– Арте, я коли почув, що вона боїться з нами двома відразу, ледве не впісявся від сміху. Тримався з останніх сил! – захлинався Топчій та запивав водою.

– По-твоєму це смішно? – від отриманої інформації надув губи Артем.

– Вибач, Ромео! Та врятуємо ми твою Яну Скрипник. Тільки ж «князьок» цей осокорківський явно не простий. З дурною бабою нам підфортило, а з ним подібне не пройде. Думати треба.

– Треба. А як твої зуби після жування камінців? – повеселішав Лісогір.

– Я що виглядаю ідіотом? Чого б це мені спало на думку щебінь гризти? Просто потримав на долоні. Спритність рук та ніякого шахрайства! – потішався Топчій.

– Шахрай іще й який! – легенько стукнув по лобі вірного друга Артем. – Я от думаю: куди нам дівчинку заховати? Та тварюка, як помітить пропажу, землю ритиме не один день. Атос казав, що в нього купа зв’язків. За бугор не вивезти, бо закордонного паспорта в неї точно немає, тому спалимося на першому ж посту.

– І знову правий. Зажди, а ти казав, що десь у глибинці в тебе тітка є. Мамина сестра. Може туди? – дійсно дві голови: то велика сила. А коли вони ще й розумні, як у цих чоловіків, для нещасної дівчини вимальовується хоч якийсь шанс на порятунок.

– Є така та досить далеко, у Пирятині. Який же ти молодець, Топчій! – надихнувся гарною думкою Лісогір.

– Арте, а де це? – округлились очі Євгена.

– Темна ти людина, рідний край треба знати. Що зовсім географію не вчив? Якихось триста кілометрів на північ і ти вже на зелених просторах Полтавщини, – просвітив його Лісогір.

– Так ми ж з тобою разом уроки прогулювали. Ось ти, наприклад, не знаєш вулиць Ужгорода, а це моєї мамки рідний дім, – тепло вимовив Євген.

– Стій-стій! Тільки-но народилася в мене одна цікава ідея... – замислено посміхався Артем. – Жеко, ти цирк любиш?

– Та в нас з тобою він кожен день. А чому питаєш? – в погляді товариша загорілась цікавість.

– Вовка Гресь біля хижаків техніком працює. Пам’ятаєш такого?

– Хочеш для того хижого звіра самку орендувати, щоб загризла? – прикидався нерозумним Топчій.

– Ні, хочу взяти у Вовчика спеціальну зброю та кілька транквілізаторів, щоб приспати охорону й того негідника. Звісно, якщо знадобиться. Я б ще взяв у гаражі старий Джип, але ж він без номерів, – наче розвідник окреслював спецоперацію Лісогір.

– Номери не біда, знайдуться. Я думаю про відеокамери? Адже вони в такого збоченця на кожному кроці. Трясуться виродки за награбоване, – доповнював список проблем Євген.

– Камери? Це гірше, але теж можна вирішити. Візьмемо у баті глушилку. Вмикаєш через вай-фай і деякий час на записах ні чорта не видно, тільки мерехтить. Якось йому подарували...

– Клас! Я навіть не знав, що татко в тебе такий Штірліц. А навіщо йому той апарат? – здивувався Топчій.

– Поняття не маю. Та хіба ж дарованому коню в зуби дивляться? Ось і попрацює на добре діло. Дуже хочу дівчинку врятувати, – зізнався Артем.

– Міг би й не казати. Хіба я не бачу: аж язик стоїть! – добивав друга молодий чоловік.

– Жеко, я ображусь! Сам не знаю: як воно сталося. Побачив ті перелякані оченята й тепер вони мені ночами сняться, – з болем зізнався Лісогір.

– Вибач, я не хотів. Дійсно, події неочікувані. Ти завжди казав, що кохання не існує, лише вільні стосунки... – зітхнув Євген та розумів, що втрачає свого братана, але заради справжніх почуттів - він не проти.

Того вечора друзі залишили Мерседес на стоянці «Максимуму» та пішли по домівках поспати й додумати деталі спецоперації з порятунку дівчинки Яни, котра сидить у підвалі на ланцюгу на ні про що не здогадується.

А її таємні рятівники готувалися, на диво, ґрунтовно. Збоку здавалося, що хлопці закінчили зовсім не той виш, на який заслуговують. З такими талантами можна було податися в опери чи слідчі, та вони просто хотіли допомогти невинній людині. І тим самим збиралися самі порушити деякі кримінальні статті. Адже законним шляхом побороти того вовкулаку в них точно не вийде!

Джип, що довго стояв у кутку ангара, весь у пилюці та залишках мастила, досконало помили й почистили всередині, щоб можна було прийняти гостю. А номери Євген Топчій, як обіцяв, приніс. У нашого позитивного героя виявилися друзі серед викрадачів авто, а в них завжди є липові номери. На випадок швидкої їзди машину перевірили й стара техніка показала себе в доволі гарній формі. Так, наче стояла й чекала, щоб комусь допомогти.

Їх однокласник, коли дізнався: навіщо хлопцям присипляючі засоби, дав навіть більше. Жалівся, що наразі хижаків рідко випускають на арену, тому вони й так сонні та хворобливі. Гресь страшенно хотів побачити того гада приспаним, але ж фоткати порушення закону вони не стануть. Тому рятівники подякували Володимирові за допомогу, пообіцяли відразу повернути зброю, а ще Євген весело ляпнув, що Лісогір гарантує запрошення на весілля...

– Топчій, що ти мелеш? Я просто хочу виручити дівчину зі страшної біди. Адже це ненормально й дико для наших днів, – обурювався Артем.

– Господи, а він зі школи так і не змінився! – кивнув головою Гресь. – Арте, чого ти такий наївний завжди? Та саме в нашому заплутаному світі й відбувається купа злочинів і насилля. Просто серед течії подій ми не бачимо темного боку, аж доки він не зачепить нас самих. Добре, хлопці, успіхів вам і сподіваюсь, що таки сидітиму колись на весіллі, а не на Лук’янівці в одній камері.