Раді Вас бачити!

Пухнасті бджілки продовжували невтомно працювати, збираючи на лапки майбутній мед. Їх монотонне дзижчання по всьому саду дарувало спокій, а медові аромати дурманили голову й Артем ще більше захмелів та бажав усього відразу. Але як нормальний цивілізований чоловік, він покірно ходив за Яною та поки нічого не говорив. Здавалося, дівчина теж чекає на щось надзвичайне. Ось вона різко обернулася й потрапила в його обійми.

Лісогір аж застогнав від насолоди та вже ні за що не випустив би її зі своїх сильних рук. Він схилився ближче й зазирнув до синіх оченят:

– Я дуже сильно сумував за твоїм поглядом, Яно. Він неземний!

Але дівчина не підіймала голови й мовчала так, наче готувалася сказати щось дуже важке. Однак Лісогір був терплячим. Ось вона все-таки подарувала йому свій небесний погляд, тільки він знову був сповнений сліз і Артем почув:

– Тьомо, я вже казала, що ніколи не зустрічала такої гарної людини, як ти. Мене переповнюють щирі почуття. Але я тебе не варта! Я сплюндрований шмат м’яса, що нікому не потрібен...

Серце закоханого боляче стислося й він обережно приклав пальця до її вуст:

– Яночко, пообіцяй мені, що більше ніколи не скажеш цих слів. Я не хочу й не буду так вважати. Ти була жертвою безжального гада, та ніжнішого й солодшого плоду я в житті не зустрічав. Багато чоловіків пишаються своїми кількісними надбаннями і я був таким. А потім побачив тебе і зрозумів, що мені більше нікого шукати. Я знайшов ту, з ким хочу провести решту життя на землі...

Яна мовчки слухала й поки негативно кивала голівкою, але видно було як вона мліє від його обіймів і слів. Артем обережно пестив долонею її щічки й просив:

– Ну, скажи мені, що більше не будеш згадувати минуле й хочеш далі жити щасливо. Я це й так відчуваю, але скажи... З вдячності мені нічого не треба. Хочу, щоб кохала, як я тебе. Розумієш?

– Розумію... Я відчуваю все те, що ти говориш і це прекрасно, – підняла вона голівку й Артем спочатку ніжно поцілував її мокрі очі, а потім зовсім ненав’язливо опустив лице до її шовкових губ та вдруге доторкнувся до них. Їх почуття перетікали поміж двох до нестями закоханих душ й захлиналися від насолоди.

– Маленька ніжна квітко, я кохаю тебе і вже ніколи не відпущу зі свого серця та рук. Ти навіть не уявляєш: яким сумним був мій світ, доки я не побачив тебе. А тепер все навколо вкрите твоїм сяйвом, – задихався Лісогір і вперто боровся з божевіллям заволодіти нею тут, під кущем жасмину.

– Твій світ був сумним? А мені здавалося, що ти живеш наче в казці, – здивовано вимовила Яна.

– Хм! Звісно я нікому не хотів показувати свій душевний біль. Зовнішність – штука оманлива. Але тобі я все розповім. Як жив зі злою мачухою, чому загинула моя мама. Ну, а батько? Він підвладний тій хапузі. Та зараз я не хочу говорити про них. Хочу про нас. Яночно, ти згодна бути зі мною разом завжди? – якось по дитячому просив він.

– Тьомо, ти врятував мене. Не знаю: хто ще зважився б на таке? Я довіку буду вдячна тобі, але насправді - з першої зустрічі ти дуже сподобався мені. Я навіть мріяти боялась... Так, я хочу бути з тобою разом завжди, – покірно притулилася вона до його грудей і додала: – Як сильно воно б’ється.

Тепер щасливий Лісогір відчував, що може втратити свідомість. Вона погодилася бути з ним! Взагалі у відносинах з дівчатами Артем вважав себе циніком. Ні, він ніколи не був грубим чи нав’язливим, але ось таких палких і ніжних почуттів – зроду не пам’ятав.

Наразі збулося його непереборне бажання: пригортати її до себе. Від божевілля, що накотилось, Артему хотілося обцілувати її всю відразу. Але він розумів: якої гіркоти натерпілася бідолашна й тому повинен дарувати себе по ковточку, щоб не злякати та більше не нашкодити їй. Це працювало десь на рівні підсвідомості та навіть дивувало його.

– Я кохаю і згодна бути з тобою, але страшенно боюся повертатися. Могутній нелюд нас знайде і вб’є, – затремтів голосок дівчини.

– Нічого він нам не зробить. Нехай сам боїться. Адже за законом - винуватець твоїх бід саме він. Та й помешкання я винайняв для нас зовсім на іншому кінці міста. Яночко, не бійся. Я буду оберігати тебе...

– Як? Ти часто їздиш у відрядження, а мені залишатиметься чекати й кожної миті тремтіти, – озвучила розумна дівчина те, чого закоханий не врахував.

Після всього, що відкрила йому тітка, Артем взагалі не дуже хотів працювати на батька. Звісно він з дитинства звик до гаражів та великих авто, до друзів-водіїв, до доріг, що весело мчать під колеса. Але зараз, коли Яна поставила його перед фактом ризику, водій-далекобійник з вищою освітою зрозумів: наскільки він по-дитячому дурний.

– Ти дуже мудра, моя маленька бджілко. Я про це не подумав, мене засліпило бажання бути з тобою. Та ми якось вирішимо, тільки не відмовляйся від мене, – з надією заглядав їй в очі Лісогір.

– Не відмовлюсь. Я не зможу. Тьомо, я дуже кохаю тебе і хочу бути поруч...

Після таких слів Артем підхопив її над собою та порівнював синій погляд з небом. Господи, яка ж вона легенька й тендітна. Отак би й носив на руках все життя, довіку!

– Дякую, що віриш мені! Яночко, не бійся нічого. Ми будемо жити довго й щасливо. Пішли до тьоті, я хочу похвалитися новиною. А ще я привіз тобі телефон і одяг. Щоб моя весняна квіточка не ходила у старому перешитому вбранні. Боже, ти зробила мене таким щасливим, я тепер наче уві сні!

Артем рішуче відсторонив думки про першу близькість у кущах та повів дівча за руку в дім. Тітка щось перекладала, але миттю обернулася й хитро примружила погляд:

– Що, вже нагулялися в садку?

– Так, тьотю Віро, нагулялися. Познайомся: перед тобою моя наречена. Яночка погодилась бути зі мною та стане дружиною, мамою, бабусею, а потім ми разом полетимо кудись до інших світів. Десь так я планую! – урочисто виголосив Лісогір і від цих його мрій дівчина зблідла й похитнулася, але рука Артема була надійною.

– Ну, ти дивись, знову! Сад у мене якийсь зачарований. Ви вже третя пара, котра домовляється бути разом серед моїх духмяних кущів. Щиро вітаю і бажаю довгих щасливих років! – розпливлося посмішкою лице Артемової тітки.