Раді Вас бачити!

Вранці над горизонтом піднялося яскраве осіннє сонце. Сьогодні напарники й названі брати збиралися привезти на Заболотного дитяче ліжечко, яке зробив на замовлення один золотих рук майстер. Дядько Євгена Топчія працював на фірмі, де виготовляли вироби з деревини. І коли племінник розповів йому неймовірну історію кохання своїх друзів, той сам запропонував зробити дитинці ліжечко, достойне красивих стосунків.

Звісно ще можна було почекати та Артем з Яною погодились. Талановитий дядько закінчив свій шедевр і навідріз відмовився від грошей. Ближче до полудня чоловіки заїхали до двору й почали носити у під’їзд окремі конструкції тієї краси. Вікна квартири, де жили молодята виходили на інший бік вулиці, тому Яна не могла спостерігати за процесом та нетерпляче очікувала друзів нагорі.

А ті підперли важкі двері під’їзду й весело складали деталі біля вантажного ліфта. Сувора консьєржка їм не заважала. Навпаки, вона підвелася з крісла у своїй «склянці» та відповідально слідкувала за всім, що відбувається.

Робочий день був у самому розпалі. Сусідів чи гостей у дворі майже не спостерігалось і тільки пташки порушували навколишню тишу. Ось Артем нахилився до причепа за черговою деталлю та поруч з автомобілем, невідомо звідки, виріс незнайомець. Він витягнув руку з кишені й на сонці блиснула сталь. Євген не роздумував і миттю прикрив собою названого брата. Смертельний ніж впився Топчію в самі груди. Женька похитнувся й мовчки став сповзати додолу...

Як досвідчений далекобійник Артем теж володів блискавичною реакцією. Він вдарив негідника першою-ліпшою деталлю ліжечка спочатку по спині, але той встояв і спробував втекти. Тоді Лісогір з розмаху луснув нападника по голові. Тільки тепер він впав лицем вниз і застиг, не рухаючись. А з грудей вірного друга вже лилася кров! Артем зірвав з себе сорочку, склав в декілька шарів та міцно притис до грудей Євгена. Потім однією рукою натиснув екстрену кнопку й викликав швидку.

– Гей, Іванівно, де Ви? Миттю сюди! – кричав Артем до консьєржки. – Жеко, лежи тихо, не рухайся. Зараз допоможуть... І чого ти завжди лізеш попереду мене?

– Виходить у мене призначення таке... тебе, дурня, рятувати... – ледве чутно прошепотів Топчій.

– Прошу, тільки не відключайся! Он вже їдуть коновали. Не заплющуй очей... Дивись на мене, брате! – притискав повністю мокру від крові тканину Лісогір й підсвідомо молив Бога: не забирати до себе його найкращого друга.

З під’їзду вибігла та смілива дама, що не пропустила падлюку Жур через свій пост. Вона встигла десь взяти довгий рушник, підскочила до зловмисника й міцно та абсолютно спокійно зв’язала йому руки. Це було дуже вчасно, адже той майже прийшов до тями й намагався підвестись. Але бабця виявилась дуже бойовою. Вона вхопила з причепа красиве різьблення й гримнула:

– Лежи, наволоч, бо наразі як гахну, то жодний лікар вже не збере докупи твоєї дурної голови!

Слава Богу почулися звуки сирен швидкої й до двору заїхала медична допомога. Лікар вискочив з кейсом та, побачивши скривавленого чоловіка, покликав напарника:

– Давай ноші, Толику, він ледве живий! Що тут сталося? Знову розбірки між сусідами? І чому Ви не можете просто поматюкатись, без ножів?

Саме так зрозумів ситуацію медик, але наразі це не мало значення. Далі все відбувалося швидко й наче в страшному сні. Євгена завантажили до швидкої й хотіли їхати, але Артем попросив консьєржку залишитися з нападником й дочекатися на поліцію. Вона ж була свідком подій, а сам забрався до швидкої й не відпустив би руку Женьки за будь-яких обставин.

Так, він пам’ятав, що нагорі в чужій квартирі на них чекає його вагітна дружина, але ж це не навала ворогів! Тому Артем прийняв рішення їхати до лікарні з другом, що прикрив його від вірної смерті. Хто й навіщо це зробив поки було зовсім несуттєво. Головне на цю мить: щоб Євген жив! А далі вони розберуться.

Топчій виглядав дуже погано. Лікарі під’єднали його до крапельниці, щось слухали та перевіряли, а бідолашний Лісогір як заклинання повторював у себе в голові: «Боже! Прошу: залиш життя моєму братові...»

У лікарні Євгена відразу забрали до операційної і на той момент Господь чув мольби Артема, бо поранений залишався живим. Сувора медсестра принесла Лісогіру медичну накидку. І хоч він до пояса був у крові друга - погодився й накинув її на плечі.

– Лідо Іванівно, що там у Вас? Поліціянти вже були? Де той гад, що мого брата покалічив? – тремтячими руками набрав консьєржку Лісогір.

– Порядок, Артеме. Приїхали, запакували, у мене свідчення взяли та й повезли до себе. Я для Вас все записала. А що там з Вашим братом? Я не знала, що у Вас є брати, – розчаровано сказала жінка, котра про пожильців полюбляла все досконально знати.

Від страшних подій у Артема просто розколювалась голова та зараз на очах виступили сльози.

– Дякую, Іванівно! Ви така смілива й дуже мені допомогли. А Женька? Він мій брат по життю, але кращий ніж по крові. Ми з ним і не в таких колотнечах були. Тому я знаю, що він виживе... А до моєї квартири ніхто не ходив? – обережно поцікавився Лісогір, бо підозрював, звідки дме той смертельний вітер.

– Ні-ні! Не хвилюйтесь. До Вашої оселі, Артеме, я нікого не підпущу. Я вже все зрозуміла. Це не випадковість, так? Мабуть, щось пов’язане з бізнесом? І чого він нам так тяжко дається, той капіталізм? А відносно сміливості? Я пів життя від громадськості з міліцією на чергування ходила. Там теж різні випадки були. А ця тварюка сьогодні смиренно, наче хробак, до поліційної машини полізла, – доповідала про все сумлінна жінка.

– Щиро дякую за все! А в мене до Вас ще прохання буде. Якщо моя Яна кудись йтиме, що хочете робіть, але не випускайте. Телефоном вона мене не послухається, тільки налякаю. Зараз я зателефоную батькові й він до неї під’їде. Бо мені тут, скоріше за все, прийдеться заночувати. Поки не скажуть, що з другом буде порядок, з місця не зійду, – одночасно прохав ще допомоги та ділився наболілим з чужою матір’ю Лісогір.

– Зрозуміла, Артеме. Тата Вашого я знаю, тому пропущу. А більше нікого! Тільки що мені з тими речами робити? Я ж їх не донесу, – бідкалася консьєржка.

– Лідо Іванівно, я Вас дуже прошу погуляйте трішки біля під’їзду. Батько приїде та все до квартири занесе. Дуже дякую Вам, з мене тортик і квіти. Ви просто неймовірна...

Артем не встиг зателефонувати батькові, як до операційної чомусь забігали медсестрички й лікарі. Лісогір перегородив дорогу одному з чоловіків у формі:

– Що? Скажіть, заради Бога! Йому гірше? Я не зможу собі цього простити. Він прийняв на себе мій ніж...

Але суворий лікар мовчки відсторонив Артема вбік і тихо відповів:

– Пане, не заважайте працювати! У нас там шість столів і на двох з них – майже приречені.

Лісогір миттю вибачився та набрав батька. Він коротко пояснив, що й до чого, а ще дуже просив: не говорити про події страшній відьмі ані слова, просто мчати до Яни.

– Добре, сину. На щастя, я зовсім недалечко. А що з Топчієм? Він живий? – добив він запитанням Артема.

– Тату, відчепись! Прошу: їдь охороняти мою родину. І занеси додому те ліжечко, нехай йому грець. Яні нічогісінько не кажи, просто щось придумай.

– Придумати? Для Яни? Як ти це собі уявляєш, синку? Вона ж у тебе пройшла таке пекло, що розумніша за будь-кого з мужиків. Та не переживай, я справлюсь! Будемо чекати на добрі новини. Я вже на Голосіївському проспекті, – зітхнув Лісогір-старший і здається теж підсвідомо розумів, що все відбувається зовсім не випадково.