Раді Вас бачити!

Молодий Лісогір був не тим чоловіком, котрий після почутого, залишить усе як є. І пораду бармена, не лізти до цієї справи, він забув відразу. А історія про синьооку дівчинку-невільницю тепер ще гостріше підіймала тему «батьків і дітей». Артем вдень і вночі пам’ятав, що дикунка-мати спокійнісінько віддала свою дитину для наруги та знущання.

Саме тому вдома він кілька днів гаряче лаявся з мачухою, без будь-якої причини. Потім якось схопив її улюблену чашку з написом «найкраща мама» та жбурнув об стіну так, що Ліна перелякано відскочила вбік, не бажаючи бути наступною.

– Валю, що відбувається? Я починаю боятися малого. Ще трохи й він мене просто приб’є, – жалілася чоловікові вона.

– Не знаю. Може це в нього вікове? Але ж Тьомка далеко не підліток! Звісно лазить по тих клубах, а йому вже давно баба потрібна. Та не переймайся, Ліно, колись знайде, – спробував пожартувати Валентин Наумович і поїхав до офісу.

Виходить навіть стервозі, на ім’я Ліна Жур, інколи було страшно. От коли вона влізла до чужої родини та відібрала у маленького хлопчика маму - здавалося все в порядку. Але тепер «дитині» було двадцять п’ять років, він мав професію та деякі зв’язки, а ще буйну голову на плечах. А вона - лише постаріла егоїстка, без власних дітей. Ліна зателефонувала якійсь подрузі й подалася до центру, на шопінг.

Ну, а посеред великого ангара, в компанії пропахлих мастилом та бензином чоловіків, двоє вірних друзів займалися улюбленою справою. Тут стояли величезні Мани й Мерседеси і роботи завжди було вдосталь.

Наразі Євген щось запитав у товариша, але не отримавши відповіді, виїхав на візку з-під авто та прискіпливо подивився вгору:

– Арте, що відбувається? Останні дні ти смиканий якийсь. Грати в боулінг чи більярд відмовляєшся, напружено думаєш про щось. А вчора взагалі зателефонував й відразу кинув слухавку, не сказавши ні слова. Вибач, та я починаю хвилюватися за тебе.

– Жеко, не бери до голови. Я тоді з мачухою до матюків погиркався. Хотів з тобою душу відвести, а коли глянув на годинника, дав задній хід. Ніч була надворі, – відверто пояснив хлопець.

– Теж мені проблема. Посиділи б у дворі, як завжди. І взагалі є підозра, що трохи винна та маленька фея, з синіми очима... Чи я помиляюся? – хитро примружився товариш.

– Що ти мелеш? НІ! – сховав очі Артем та знову повернувся до роботи.

Але після душової, коли хлопці йшли в бік дому, Лісогір не витримав і якось збуджено заговорив:

– Женько, ти як ставитися до рабовласництва?

До цього вони жваво розмовляли про гальмівний шлях багатотонників, на різній швидкості, а тому подібний перехід не на жарт здивував Євгена. Він високо здійняв брови та відповів:

– Негативно. З чого таке запитання?

Важко повірити та Артем вперше за всю багаторічну дружбу ще й словом не обмовився Євгену про інформацію, котру отримав від бармена «Максимуму». Друзі саме зараз проходили повз розважальний центр й Лісогір весь кипів зсередини.

– Знаєш, брате, ти йди. У мене тут є одна справа...

– А, значить все-таки я правий! Сподобалася тобі та маленька квіточка, – переможно підсумував Топчій, але названий брат зірвався:

– Немає її тут! Та дитина дуже нещасна. Атос мені розповів, що вона у господаря в рабстві. Рідна мати віддала за борги. А я ще шкодую про своє життя поруч з татовою шалавою...

– Тьомо, ти оце зараз серйозно говорив чи мастила нанюхався? – не міг повірити в почуте Євген.

– Абсолютно серйозно. Не можу більше мовчати. Хочу прохати твоєї допомоги, бо сам я не впораюсь, – готувався відкрити думки другові Артем.

– Навіщо ти мене ображаєш? Коли це було, що «сам»? Що треба робити? – закидав його питаннями безвідмовний Топчій. Він навіть не поцікавився: в чому справа? Бо коли знадобиться запхати голову з Артемом під гільйотинний ніж, він погодиться. Власне, наразі така алегорія доцільна.

– Хочу дівчинку вкрасти та переховати якомога далі від біди...

– Що? – тільки тепер дійшло до Євгена. – Арте, ти ненормальний? Нас же посадять. Вона виглядає неповнолітньою...

– А хіба неповнолітніх можна міняти, наче товар? Що, за таке не саджають? Та тварюка живе собі й процвітає, ще й хизується своїми добрими справами, – горів божевіллям погляд Артема.

– Добре-добре! Не дурій. Я ж сказав, що завжди з тобою. Але треба все обміркувати, розрахувати, а вже потім діяти. Ми ж не хочемо просто погратися у рятівників та все зіпсувати, – обійняв його за плече Топчій і виходило, що в цьому дуеті здоровим глуздом був саме він.

– Ні, бо зовсім занапастимо бідолашну. Звісно треба в когось розпитати. Але в кого? Атоса я наскрізь бачу та він більше нічого не знає. У малих офіціанток мізків немає взагалі. Мені здається, що під Римму треба копати. Шкірою чую: вона багато чого розповість, – примружив шалений погляд Лісогір.