Раді Вас бачити!

Коли схвильований суперечкою з батьком Лісогір-молодший повернувся до орендованої квартири, там смачно пахло печеним хлібом та борщем. Яна спробувала рецепт, що дала їй тьотя Віра й пампушки, в суміші з коханням, вийшли рум’яні та пухкі. А ще докипав ароматний борщик і теж був готовий до куштування.

Дівчина уважно глянула на Артема й миттю зрозуміла недобре:

– Тьомочко, що сталося? Чому ти такий?

Він обхопив Яну обома руками й заколисав як найріднішу на землі. Обіймаючи її, Артем відчував себе непереможним!

– Все добре, маленька господарочко. Як у тебе смачно пахне! Моя невтомна бджілка додала цьому дому неймовірного затишку, – притискав він до серця свою чарівну знахідку.

– Тьомо, я розумію, що не маю права лізти у справи вашої родини. Але розкажи, будь ласка, стане краще, – не намагалася вибратися з його палких обіймів дівчина, бо хотіла допомогти.

– Чому ж не маєш? Хто тоді має, як не ти? Все просто, Яночко. Я дав по морді своєму татові, послав геть його потворну бабу, а завтра зранку ми з тобою поїдемо до Львова, в справах компанії.

– Ясно. Як скажете, Артеме Валентиновичу. Та наразі мийте ручки й до столу. Я поки готувала - страшенно зголодніла і з радістю поїм з тобою. А потім все розповіси, добре?

Щасливий Лісогір виконав наказ прекрасної господині й милувався: як порається біля тарілок його юна жінка.

– Смачного тобі! – потрусила дівчина зеленню його борщ і Артем навіть очі заплющив, такий йому той борщ був смачний. Яна в куховарстві дійсно була тямущою.

– Навіщо нам до Львова? Треба одного батькового заступника звільнити. А ще... Знаєш, Яночко, я лише зараз допер. Чому б нам з тобою якийсь час там не пожити? А як осокорківський дід здохне – тоді повернемося, щоб ти нічого не боялась. Або залишимося в місті Лева назавжди. Ти ж там ще не бувала? – за обидві щоки вминав ароматні пампушки Лісогір та забув про всі нещастя.

– Я ніде не бувала, Тьомо. Це ти в нас великий мандрівник, а я між лівим та правим берегом тільки й подорожувала, – сумно зітхнула Яна й Артем зрозумів, що йому в голову прийшла доволі гарна ідея.

З першими вранішніми променями сонця парочка взяла в дорогу невеличку валізу та й попрямувала на виїзд зі столиці.

А старший Лісогір залишився керувати перевізниками з дому. Директор не хотів, щоб підлеглі бачили здоровенний синяк на його щоці. Той підступно припух та розповзся на пів обличчя. Валентин Наумовим розумів, що хоч і з запізненням, але отримав по заслузі й син однозначно правий. Та непристойний вигляд треба було перечекати вдома.

Зате його підла половина не могла заспокоїтися й панічно шукала: як помститися непокірному пасинку? Звісно, доки він тягався зі злиднем з сусіднього під’їзду – насолити Артему було доволі важко. Певно що тепер, коли в його серце запала жінка, молодий Лісогір був набагато вразливішим...

Ліна Жур вирішила почати свою розвідку з улюбленого місця відпочинку друзів та миттю опинилася в розважальному центрі «Максимум». Заклад уже працював, але відвідувачів поки було мало. Вона взяла собі на барі коктейль та намагалася розкрутити на інформацію бармена. Але застукати зненацька досвідченого Атоса – справа марна. Він вислухав слизькі натяки дамочки й відповів:

– Перепрошую, пані, мені тут ніколи пліткувати. Роботи, знаєте, багато. А тому: що та з ким робить Артем Лісогір, мені зовсім байдуже.

З тим мачуха й пішла за столик. Вона просканувала зал своїм гадючим поглядом та вже обрала для допиту чергову жертву. В темному кутку непримітно сиділа жінка з бейджем. А що коли вона виявиться більш говіркою? На те вони й жінки!

Ліна поманила пальцем до себе адміністраторку, знизала її оцінювальним поглядом і прорекла:

– Вибачте, шановна, не бачу звідси Вашого імені. Але мені здається, що цей коктейль зроблений неправильно.

– Та що Ви, пані! Наш бармен працював в кращих ресторанах Києва, ми його ледве переманили до себе, за великі гроші. Може надохолоджений, це інколи буває. А звати мене Риммою…

– Дуже приємно. А я Ліна Лісогір, мама Вашого постійного клієнта. Здається наш безтурботний син часто залишає тут родинні кошти, – широко посміхнулася гадюка.

Коли Римма почула про Артема, її наче струмом ударило! Хіба ж не він завжди принижував її? А ще пробрався в маєток господаря та викрав його коханку... Її втягнув до тієї афери й тепер жінка дихати боїться, щоб нічого не вилізло назовні. А тут з’являється мати та розпитує її.

Все це миттю пролетіло в голові переляканої адміністраторки, але вголос жінка сказала:

– Так, Ваш син у нас частенько буває. Грає в боулінг та пиво зі своїм товаришем на барі п’є.

– Господи, і все? Дитині двадцять шостий рік, а вона лише м’ячиками бавиться! Що, зовсім не зваблює дівчат? – дірявила поглядом Римму «матуся».

А та як почула про Артемових дівчат, то відразу зрозуміла, що запахло смаженим. Вона перелякано закивала головою й відповіла на кшталт бармена:

– Шановна, тут ввечері така каша, що мені ніколи гадати: хто та з ким. Моє завдання: придивлятись за порядком та щоб гості були всім задоволені. Тому перепрошую, наразі я маю термінову справу на кухні. Гарного Вам дня!

«Щось тут не так... Чому, коли мова заходить про пасинка й дівчат, всі ці люди стають якісь смикані? Теж мені супермен! Чим він їх так залякав?» – допила коктейль мачуха та й пішла далі шукати щось гидке.