Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Сьогодні ввечері в «Максимумі» хлопці завзято пограли в боулінг, а після виграшу пішли до бару. Дивно, але за стійкою стояв інший бармен і без присутності Атоса зал виглядав якось неправильно. Друзі замовили по пиву й тільки тепер помітили стару знайому, адміністраторку Римму. Але вона їх бачила вже давно та сиділа у своєму кутку тишком-нишком.
Звісно потрібен був привід, щоб її налякати. Тепер за роботу взявся Євген Топчій. Він схопився за щоку, голосно скрикнув і дістав на долоню кілька горішків, а серед них маленький камінець...
Те, що відбувається на барі, не зовсім підлягає відповідальності адміністратора, але на зміні старша саме вона. Лісогір миттю підняв руку і владно покликав бідолашну до себе. Римма покірно підійшла до старих знайомих та намагалася виглядати зосередженою й спокійною:
– Слухаю вас, шановні гості!
– Догралися Ви, мадам, зі своїм керуванням. Дивіться, що подають гостям Ваші хапуги недороблені! Женю, покажи... – лізла з Артема неймовірна злість. – Хто платитиме моєму другові за нового зуба? Зламав же, скажи?
Євген артистично мучився болем і совав язиком десь між зубів, а на долоні тримав горішки з камінцями. Римма зблідла вся й ледве животіла:
– Я не знаю, як це сталося! Шановні, дуже перепрошую! Сьогодні замовляйте все коштом закладу. Толику, ти взагалі звільнений. А ще казав, що працював в барі поблизу Хрещатика. Господи, та що ж це я така невдачлива? – молилася адміністраторка.
– Так, все! Я минулого разу Вас пробачив, але тепер...
– Прошу Вас! – вчепилася в руку Артема жінка та вже дійсно плакала по-справжньому. – Я одна працюю. Мені дитину треба лікувати. Не можна мені звільнятися. Хочете, я перед Вами на коліна стану?
І поповзла додолу. Але Артем був не настільки жорстоким та й не знав він про хвору дитину у цієї баби.
– Та що Ви робите? Я ж не арабський шейх. Встаньте негайно! Ви можете реабілітуватись, але інакше. Жеко, візьми попий води! Тільки зуби в склянці не залишай. Хлопче, а ти не бійся, працюй собі. Ми з мадам дещо на самоті перетремо, – зараз друзі трималися зовсім не як люди з вищою освітою, а раче як звичайні баньдюки і в них це добре виходило. – Ходімте, Риммо, надвір.
Жінка мовчки пішла за ними, але на вулиці тихенько запротестувала:
– Прошу Вас. Я ще ніколи не була з двома відразу...
– Мадам, у Вас зовсім дах поїхав? Ви себе в дзеркалі бачили? Навіщо Ви нам здалися? Господи, яка нещасна, – нормально заговорив Топчій та миттю забув про свої хворі зуби.
– А тоді для чого весь цей цирк? – запитала не така вже й дурна жінка.
– Ну, відразу радіти не треба. Адже в залі всі бачили ситуацію, що склалася. Та й Ваш знайомий бармен таки може залишитися без роботи. Тому концентруємо мізки й відповідаємо на питання: чітко і ясно. О’кей? – пояснив Лісогір.
– Все, що знаю розповім, – згодилася Римма.
– Дівчина, яку я тоді зачепив. Хто вона та де знаходиться зараз? Розповісте й ми Вас відпускаємо на всі чотири та більше не будемо чіпати. Але якщо хтось, навіть випадково, дізнається про цю розмову... Риммо, повірте, я забуду про Вашу хвору дитину й буде горе, – жорстко вимовляв кожне слово Артем.
– Хлопчики, рідненькі, я нічого не знаю. Питайте про що хочете, хоч про мій порожній рахунок у банку, але тільки не про це, – дивно засмикалася дамочка.
– Ось тепер здається тепліше! Саме про це та швиденько. Коліться, Риммо, час пішов, – суворо додав Топчій.
Жінка тяжко зітхнула, притулилася до стіни та вся тремтіла:
– Господи, прости мене! Ми з її матір’ю тут на масиві зустрілися, подругами були. Янка в неї нагуляна і хата стара. Ну, я й запропонувала їй взяти кредит на житло. Писали, що безпроцентний, а виявився складний. Ті проценти миттю почали рости й перетворилися на страшну суму. А наш власник, Гребенюк Олег Самійлович, він заможний чоловік. Для нього таке погасити, що оком повести. Тільки у Скрипник, окрім Янки нічого не було, ось він і обміняв малу на сплату боргу. Тепер мати без дочки у тій же хаті сидить. Але дівчиську у господаря краще, він її до нас відпускав. Так ця безрука вивернула на Вас тацю з їжею, тому повернулася до маєтку. Ось і все. Можна мені йти? – сповідалась гадюка та намагалася вислизнути.
– Ну ти й гидота! Добре, йди собі, – виключив диктофон Артем. – Але пам’ятай, що твоє життя на цьому записі тримається. Пішла геть та забула, що нас бачила!
