Раді Вас бачити!

Сьогодні Яна вперше сиділа в авто поруч, як кохана жінка. Артем мчав на своєму улюбленому Мерседесі й траса тихо шаруділа під колесами. На чарівній нареченій були новенькі легкі джинси та весела маєчка, що привіз їй Лісогір з закордонного відрядження. Щасливий водій лише зрідка поглядав на свого божественного штурмана та розумів, що ця дорога веде їх до нового життя й більшого вже не хотів.

Ні, звісно він мав море бажань та виконати їх мріяв лише з Нею разом. А Яна загадково посміхалася й схвильовано дихала. Від цього її невеличкі груди здіймалися і бідолашний Артем намагався уявити її без одягу та від подібних думок у нього паморочилося в голові.

– Яночко, тобі з вікна не дме? – уважно запитав він.

– Ні, дякую, все в порядку. На вулиці стає дедалі спекотніше й так дуже добре. Тьомо, розкажи мені про своїх батьків. Що сталося? Якщо можеш, звичайно. Я хочу розділити твій біль, – вимовила дівчина й Артем відчув, що болю вже немає, адже Вона поруч.

– Добре, слухай моя чарівна половинко. Я тобі все-все розповім...

Він почав з того часу, як себе пам’ятав. Тоді в житті Артемчика була прекрасна ніжна мама, що любила його всією душею й він був абсолютно щасливим. Потім розповів, як вона раптово кудись зникла і він дуже довго сподівався, що найрідніша ось-ось з’явиться на порозі. Та йшов час, а замість мами в них оселилась чужа тітка. Одного разу на вулиці він почув: «Твоя мама померла». Тоді світ відразу почорнів і йому здалося, що теж помирає. Але він жив під одним дахом з вередливою бабою, котра спала в татовій спальні й часто лаялася з ним за прикраси, подорожі та гулянки. Потім батько повіз сина на кладовище й показав: де тепер знаходиться мама. Артем ніколи не забуде тих страшних слів на сірому мармурі: «Моїй коханій гарних снів...» Це виглядало наче насмішка або знущання. Він зрадив маму з тією підлою особою, довів до смерті, а потім ще й побажав гарних снів.

– Яночко, я так ненавидів їх, що інколи вночі хотів встати та просто передушити. Але сидіти в тюрмі бажання не мав, тому пішов з друзякою до дорожнього вишу. Там серед студентів стало трохи ліпше. А коли почали їздити по Європі, взагалі забував про дім. Жека мені дуже допомагає. Коли ми буваємо вдома, то до ночі зависаємо в боулінгу чи на більярді. Ось так одного разу в «Максимумі» я й зачепив дівчинку, що несла комусь замовлення. Тоді мій світ змінився назавжди, бо твої небесні оченята забути вже не міг. Я весь час мріяв про тебе і Бог мою мрію здійснив. Яно, ти погодилась бути зі мною й більшого мені не треба.

Лісогір плавно загальмував і звернув на узбіччя. Досвідчений водій відчув, що почуття не дають дихати нормально, тому вирішив трохи перепочити. А вона відповіла:

– Тьомо, я б ніколи не подумала, що той гордий зеленоокий красень має такий страшний душевний біль, а ще дасть мені можливість розрадити й допомогти. Все життя я дякуватиму тобі, що врятував і ти ніколи не пошкодуєш, що це зробив. Поїхали скоріше додому.

Та Артем не послухався, навпаки він взяв до рук її пальчики й мовчки обціловував їх, а потім відповів:

– Так, їдемо. Я хочу додому з тобою. Там, де ти – завжди буде мій дім. Навіть якщо ми опинимося на льодовику чи в пустелі.

– А ти вже бував у пустелі? – зацікавлено спитала Яна, чи мудро хотіла відвернути чоловіка від неймовірно збудженого настрою.

– Так, кілька разів. Та мені там не сподобалося: спека, пісок і люди трохи дивні. Набагато більше я люблю мандрувати Європою. Скрізь цивілізовані умови, знижки, усміхнена обслуга. Там купа прекрасних місць, де ми обов’язково побуваємо з тобою, – щиро запевнив її Лісогір.

– Знаєш, Тьомо, я завжди мріяла про подорожі. Звісно, з моєю матір’ю це було абсолютно нереально, а потім взагалі... Вибач! – вона сором’язливо опустила очі й відчула свій страшний біль.

– Сонечко моє ясне, не смій. Не треба переді мною вибачатись, я ж просив. То не твоя провина. Забудемо все, що було до НАС. Почнемо з самого початку, з нашої чистої сторінки у житті. Добре? – запропонував Лісогір.

– Добре, я згодна, – покірно кивнула Яна.

– А хочеш, я тобі опущу крісло й ти поспиш? – танув від можливості доглядати за дівчиною Артем.

– Ні, дякую. Я хочу з тобою весь час розмовляти. Мені це приємно й цікаво. Я ще ніколи в житті не почувалась такою потрібною і впевненою, – зізналася вона.

– Знаєш, я часто думаю тепер, що всі мої негаразди були саме для того, щоб я на тебе заслужив. Яночко, я хочу доторкнутися до тебе, але не знаю чи можна, – на диво чемно поводився Лісогір.

– Тьомо, а ти завжди питаєш у дівчини дозволу? – посміхнулася вона.

– Ні. Лише у коханої, яку не можу образити навіть подихом, – блаженно відповів Артем і скривився.

Це тому, що не вперше з часу їх зустрічі, він відчував страшенний біль у геніталіях та розумів, що робить собі лише гірше, але зупинитися не міг. Лісогір торкнувся спраглими вустами її губ і Яна легенько здригнулася та відповіла на його пристрасть. Вона покірно танула в його обіймах і задихалася від насолоди. Рука Артема повільно сповзла з її плеча на груди та збуджено пестила їх, але отримати більшого він не встиг, бо почув гучний сигнал великого автомобіля, котрий пронісся повз них. Яна й так була на межі, а тепер підскочила наче вжалена...

– Ну, керманич! От зараза, – кивнув Лісогір і розумів колегу, котрий своїм сигналом нагадав парочці на узбіччі, що вони тут не самі й потрібно дотримуватися пристойності. Артем відпустив Яну й попросив:

 – Вибач, я не стримався. Ще трішки і ми будемо вдома.