Раді Вас бачити!

Спантеличений Лісогір попросив, щоб тітка невідкладно викликала Яну в сад. Він чекав на тому місці, де вони вперше зрозуміли, що будуть разом. Сидів у гамаку під грушею та жував гілочку. Навколо гучно співали птахи. Яна підійшла непомітно, наче тінь. Вона була бліда й заплакана.

Артем підвівся та страшенно хотів обійняти. Він неймовірно скучив за квітковим ароматом її ніжного тіла, але не смів.

– Яночко, привіт! Я дуже довго тебе не бачив...

– Від учора. Тьомо, навіщо ти тут? Ми ж здається вже все з’ясували, – порожнім поглядом дивилася дівчина кудись за малинові кущі.

– Нічого ми не з’ясували. Я був безжальний і дурний. Ми не зможемо жити нарізно. Я більше ніколи, ні в чому тебе не звинувачу. То було раптове помутніння розуму. Без тебе мені не дихається, повітря не вистачає. Кохаю єдину в світі й ти мене теж. Що мені зробити, щоб ти простила? – линув він поглядом кудись вглиб її єства та відчував, як по щоках стікають сльози.

Яна мовчки заплющила очі, похитнулась і готова була впасти та Артем підхопив її й посадив у гамак.

– Прошу, прости... Я зробив тобі неймовірно боляче. Але ж і мені так само нестерпно болить, – він обережно пестив її побілілі щічки й тихенько дмухав на них, аж доки дівчина не відкрила ті свої небесні очі.

– Тьомо, то все була не я. Тебе я кохаю єдиного в світі. Там було дуже страшно, а з тобою я благословляю кожну мить. Ти можеш мене кинути, але краще вбий. Я й з того світу кохатиму лише тебе одного, – безсило шепотіла Яна.

– Не плач, моя весняна бджілко! Не кину, не полишу, не віддам. Була така веселенька. Що ж я наробив? Де в тебе болить? – пестив Артем її личко. А кохана гірко посміхнулася й сказала:

– Уже ніде. Ти лише з’явився, глянув і весь біль зник. Я коли їхала сюди – дуже хотіла померти. Без тебе мені білого світу не треба. Ось що ти наробив.

Артем подав дівчині обидві руки й допоміг вибратися з гамака. Він лагідно пригортав її до свого серця й відчував неймовірне благоговіння та розумів, що цей садок дійсно чарівний.

– Пішли, скажемо тим стурбованим, що все прояснилося. Вони переживають, наче за самих себе. Ось така у нас з тобою дивна родина: товариш і тітка. Але я радий і такій.

За вечерею Яна чомусь нічого не їла. Вона сиділа поруч з Артемом і він дбайливо наскладав їй повну тарілку їжі, але дівчина тільки колупала виделкою салат та весь час ковтала повітря так, наче його тут бракувало. А коли збуджений Лісогір спробував її обійняти за плече, бідолашна зірвалася з місця й стрімголов помчала на вулицю.

– А тепер що я не так зробив? – здивовано знизав плечима Артем і подивився на тітку. Тільки та хитромудро посміхнулася й відповіла:

– Чому ж не так? Здається, Тьомочко, ти приїхав дуже вчасно. Хочеш, піду домовлюся з Кіндратівною про термінову реєстрацію?

– Тьотю, про що ти говориш? Яка Кіндратівна? – наразі Артем спробував пошукати підтримки у товариша, але той лише давився сміхом та наминав неймовірно ароматні котлетки тьоті Віри.

– Ой, дурнику ти мій! Звісно до нашої завідувачки РАЦСу. Галина Кіндратівна її звуть. Так вже вийшло, що як чесний чоловік, ти повинен думати про шлюб, – ще більше заплутала думки Артема тітка.

– Ти думаєш, що... – пришелепкувато подивився вслід Яні Лісогір та чомусь ще не сприймав сказане серйозно.

– Та нехай собі кобила думає, в неї голова велика, а я кажу очевидні речі. Чому ви чоловіки завжди такі тямущі лише на початку справи? А потім ніяк не можете повірити в наслідки своїх дій? Хоч Яна теж відмовляється вірити, але ж це не головний біль і само собою не пройде! – насідала на Артема тітка.

– Вітаю, напарнику! В хрещені візьмеш? – весело запивав ароматним узваром смаколики тітки Євген. – Дякую, тьотю! Я вдома з таким задоволенням ніколи не їм. Мамка завжди поспішає та готує з напівфабрикатів. А Ваша їжа наче дихає й сама до рота йде. Вибачайте, напросився знову з цим ідіотом. Виключно, заради Ваших харчів!

– На здоров’я, синку! Дивись, як твій дружечок думками залип. Здається переварює неймовірну звістку. Що, Тьомочко, не готовий втрачати свободу? Але ж відповідальність перш за все. Та й дівчинка у тебе золота, тому дітки гарні будуть, – підсумувала факт закінчення вільного мандрування світом тітка, а молодий Лісогір сидів як причмелений.

Скоро до столу повернулась Яна. Вона ввічливо перепросила й тихенько сіла на місце. Тепер Артем поглинав її набожним поглядом та здавалося втратив дар мови. Адже ця маленька квіточка так раптово увірвалася в його світ й заполонила по вінця божевільними пригодами, палким коханням і доленосними змінами, котрих він поки ще боявся.

– Яночко, тобі не холодно? – спитав дурницю, як для спекотного червневого вечора, він.

– Ні, Тьомо. Все добре, – відповіла йому вагітна подружка, а народ за столом тільки пирснув сміхом. Тітка схопила глечика та жартома вимовила:

– Піду наберу ще узвару. Дуже гарно йде!

– А я піду в садочок соловейка послухати, – підморгнув Євген, взяв легеньку накидку й пішов до гамака, щоб не заважати розбіркам закоханих.

– Яночко моя, прости дурня! – знову опустився перед нею на коліна, тепер щасливий Лісогір. – Я в житті не зможу віддячити за світ, що ти даруєш. Це якось неочікувано, але прекрасно...

– Тьомо, про що ти? – посміхнулася Яна. – Встань, будь ласка. Що ти падаєш переді мною на коліна, я ж не королева.

– Королева! Ти навіки моя королева... Я перед тобою дуже винен і не гідний подібних див, – від хвилювання зірвався голос Артема.

– Ти наче мариш? Узвар у тьоті Віри смачний, але ж не забродив. Ой! Не ходи за мною... – знову кинулася на вулицю Яна. Повернулася вона вже вмита й під ручку з тьотею Вірою.

– Легіню, а чого це ти сидиш, як засватаний? За своїм щастям приглядати треба, – суворо сказала небожу тітка.

– Так вона мені заборонила! – зізнався Лісогір.

– А ти через заборону слідкуй. Тепер ти весь час повинен бути поруч. Бачиш, дитині трохи зле. Ледве не впала знову посеред двору. Покалічиться ще. Я намагалась її до місцевої знахарки повести, так вона не хоче. Вези її до ваших лікарів. Вам же не по п’ять років. Ніяк не збагнете, що все це серйозно, – поставила тітка на стіл глечика з узваром та банку з огірочками. А Яна як побачила їх, миттю схопила виделку, дістала собі на тарілку й захрумкала, заплющивши від насолоди очі.

– Боже, тьотю, я б Ваші огірочки весь час їла...

– Та їж собі, дитино, на здоров’ячко! Дійсно зробилися на славу, наче знали, що згодяться. Тільки ж хрумкай в міру. Піду, вам з собою наберу, – тітка взяла великий лоток з міцною кришкою та зникла в погребі. А Лісогір відчував дивну слабкість у своїх сильних струнких ногах. Він підійшов до Яни й обережно огорнув її собою зі спинки.

– Тобто це правда, моя кохана бджілко? – стривожено прошепотів він.

– Тьомо, я поки сама нічого не розумію. Але тьотя каже, що в нас з тобою буде дитинка. Їй я вірю, – облизувала після смачного огірочка пальці Яна й виглядала так привабливо, що бідолашний Артем зараз теж її проковтнув би, як найсмачніший з плодів.

– Яночко моя... Ти подарувала мені відразу все, чого тільки може бажати людина у житті. Скажи, що не сердишся і завжди будеш зі мною, – поринув у її небесні очі він.

– Тьомо, а хіба в мене є вибір? Я мов божевільна кохаю тебе, – щиро відповіла йому доля.