Спочатку:
На сторінку книги
Після того як Друга Печатка прокинулася, світло в стародавньому храмі стало м'яким і спокійним. Темрява, яка ще кілька хвилин тому заповнювала залу, зникла, ніби її ніколи й не було. Перший Хранитель мовчки стояв біля постаменту. Його обладунки знову набули срібного блиску, а золоті очі більше не світилися болем. Він повільно підійшов до Каеля, Ліри та Ардена. У його погляді читалася вдячність. Багато століть він виконував свій обов'язок, але вперше за весь цей час хтось не став убивати його, а допоміг звільнитися від темної магії.
Хранитель поклав долоню на кам'яний постамент. Стародавні руни одна за одною почали світитися. Камінь тихо загудів, а над ним з'явилася прозора карта світу. Гори, ліси, річки й стародавні міста виникали зі світла, ніби були намальовані зорями. Посеред карти повільно спалахнула одна чорна крапка. Вона пульсувала, мов живе серце, і з кожною секундою ставала дедалі темнішою.
Арден одразу впізнав це місце. Колись давно він чув про нього лише пошепки. Навіть найвідважніші воїни не наважувалися вимовляти його назву вголос.
— Фортеця Морокхейм...
Його голос став тихим.
— Останній притулок Короля Тіней.
Каель уважно вдивлявся в карту. Фортеця стояла серед гір, оточених бездонними урвищами. Навколо не було жодного міста, жодного села, жодної дороги. Лише чорні скелі, застигла річка й нескінченний морок.
Хранитель повільно підняв руку, і карта змінилася. Перед мандрівниками з'явилася вузька стежка, що вела через давній ліс, крижаний перевал і Долину Мовчання. Вона була настільки небезпечною, що будь-яка помилка могла коштувати життя. Лише той, хто мав чисте серце й незламну волю, міг пройти нею до кінця.
Ліра дивилася на шлях і відчувала, як її дар знову оживає. Перед очима промайнули короткі видіння: засніжені вершини, величезний міст над прірвою, чорна фортеця з високими вежами та силует людини, що стояла на самому її даху. Він дивився просто на неї, ніби знав, що вона бачить його. Від цього погляду по шкірі пробіг холод.
Ліра різко розплющила очі. Серце билося так швидко, що вона ледве могла дихати. Вона зрозуміла одну важливу річ: Король Тіней не ховався. Він чекав. Усі їхні кроки були йому відомі. Усі випробування лише наближали їх до зустрічі, яку він сам давно запланував.
Каель мовчки стояв біля карти. Він уже не думав про страх. У його серці залишилася лише одна мета. Він хотів покласти край темряві, яка багато років забирала життя невинних людей і розлучала родини. Він подивився на Ардена. Батько відповів упевненим поглядом. Між ними більше не було образ. Вони стали справжніми союзниками.
Перший Хранитель підійшов до постаменту й узяв невеликий срібний медальйон із символом зорі. Він простягнув його Каелю. Це був не просто артефакт, а стародавній знак Хранителів. За легендами, лише той, хто носив його, міг пройти крізь ворота Морокхейма й не загинути від темної магії ще до початку битви.
Каель обережно взяв медальйон. Ледь він торкнувся його долонею, прикраса засвітилася м'яким світлом. На мить усі відчули дивне тепло, ніби сама надія нагадала про себе.
Та спокій тривав недовго.
Храм раптом здригнувся.
Зі стелі посипався пил.
Світло на стінах почало згасати.
Десь далеко пролунав могутній удар, від якого затремтіла земля.
Арден зблід.
Він добре знав, що означає такий поштовх.
Король Тіней більше не збирався чекати.
Він уже прокинув свою армію.
Попереду на героїв чекала дорога до Морокхейма — місця, де вирішиться доля всього світу. І кожен із них розумів: назад дороги вже немає.
