Спочатку:
На сторінку книги
Рев прокотився каньйоном ще раз.
Цього разу він був ближче.
Вітер ударив так сильно, що Ліра ледве втрималася на ногах. Волосся закривало обличчя, плащ рвався з плечей, а старий кам'яний міст почав небезпечно скрипіти.
Каель інстинктивно став перед нею.
Він дивився в небо.
Істота повільно кружляла над ущелиною. Її величезні крила майже торкалися скель. Темна луска виблискувала, наче була викувана з обсидіану, а бурштинові очі уважно стежили за людьми.
— Це... дракон? — тихо запитала Ліра.
Каель не відповів одразу.
Він ніколи не бачив драконів.
Лише чув легенди.
У дитинстві старі мисливці розповідали, що останній дракон загинув багато століть тому.
Тепер він зрозумів.
Легенди не завжди говорять правду.
— Якщо це дракон... — прошепотів він. — То ми потрапили в набагато більшу історію, ніж думали.
Позаду почувся голос одного з Вартових.
— Він не полює.
Каель озирнувся.
Вершники вже не тримали зброї напоготові.
Вони спокійно спостерігали за небом.
— Тоді чого він хоче?
— Побачити вас.
Ліра здивовано подивилася на вершника.
— Нас?
— Особливо тебе.
Дівчина відчула, як серце забилося швидше.
— Чому?
Та відповіді не отримала.
Дракон раптом склав крила.
Його величезне тіло стрімко полетіло вниз.
Повітря загуло.
Каель вихопив меч.
— Лягай!
Він обійняв Ліру за плечі й прикрив її собою.
Та удару не сталося.
Дракон приземлився за кілька метрів від них.
Каміння під лапами затріщало.
Його голова повільно опустилася майже до рівня людей.
Він мовчки дивився на Ліру.
Не вороже.
Швидше... уважно.
Ліра зробила несміливий крок уперед.
— Не треба, — тихо сказав Каель.
Вона лише похитала головою.
— Він не хоче нам зла.
— Звідки ти знаєш?
— Просто... відчуваю.
Вона підійшла ще ближче.
Дракон не рухався.
Його великі очі уважно стежили за кожним її кроком.
Ліра повільно простягнула руку.
Каель затамував подих.
Якщо вона помилилася...
Та дракон лише нахилив голову.
Коли її долоня торкнулася холодної луски, бурштинові очі на мить заплющилися.
По срібному знаку на руці Ліри пробігло м'яке світло.
У ту ж секунду перед її очима промайнуло коротке видіння.
Вона побачила високу гору.
На її вершині стояв стародавній храм.
Над ним світилися три зорі.
А біля входу в храм виднівся ще один чорний кристал.
Коли видіння зникло, Ліра різко вдихнула повітря.
Каель одразу підбіг до неї.
— Що сталося?
— Я... бачила...
Вона ще важко дихала.
— Наступну печатку.
Вартові переглянулися.
Найстарший із них повільно кивнув.
— Значить, дракон обрав.
Каель насупився.
— Про що ти говориш?
— Він є Хранителем дороги.
Він показує шлях лише тим, кого визнає гідними.
Дракон зробив крок назад.
Потім широко розправив величезні крила.
Його погляд ще раз зустрівся з поглядом Ліри.
І він тихо заревів.
Цей звук уже не здавався страшним.
Навпаки.
У ньому було попередження.
Наче дракон намагався сказати:
«Поспішайте. Часу залишилося мало.»
За мить могутній помах крил здійняв хмари пилу.
Дракон злетів у небо й швидко зник серед темних хмар.
На мосту знову запанувала тиша.
Каель дивився туди, де щойно летіла величезна істота.
— Я ніколи не думав, що скажу це...
Ліра усміхнулася.
— Що саме?
— Мені здається... дракон щойно врятував нам життя.
Вона тихо засміялася.
— Схоже, світ набагато дивніший, ніж ми уявляли.
Та їхню коротку мить спокою перервав один із Вартових.
Він дивився далеко за горизонт.
— Вам потрібно вирушати негайно.
— Чому? — запитав Каель.
Вартовий мовчки вказав рукою на небо.
На самому обрії почала збиратися величезна чорна хмара.
Вона рухалася надто швидко, щоб бути звичайною.
І всередині неї безперервно спалахували фіолетові блискавки.
— Це не буря, — тихо сказав Вартовий.
— Це... Темний Шторм.
І він приходить за тими, хто насмілився торкнутися Печаток.
