Спочатку:
На сторінку книги
Ранок у горах настав непомітно. Сонце так і не змогло пробитися крізь густі хмари, що нависли над Глітерборном після появи Темного Шторму. Лише бліде сіре світло проникало до печери, нагадуючи, що ніч усе ж закінчилася. Повітря стало прохолоднішим, а навколо панувала дивна тиша, ніби сама природа затамувала подих перед подіями, які незабаром мали змінити долю всього світу.
Кам'яна карта, що відкрилася на підлозі печери, продовжувала слабко світитися сріблястим світлом. Стародавні руни повільно змінювалися, утворюючи вузьку стежку, яка вела далеко на північ, до гірського масиву, що колись називався Землями Зірок. Більшість людей уже давно забула цю назву. Старі міста перетворилися на руїни, дороги заросли лісами, а легенди про ті місця залишилися лише на пожовклих сторінках старих книг. Проте Арден добре знав, що саме там приховано Другу Печатку.
Він уважно розглядав карту, згадуючи події багаторічної давнини. Його пам'ять повертала його до тих часів, коли Орден Світла ще існував, коли мисливці вірили, що темряву можна перемогти силою зброї. Тепер він розумів, наскільки вони помилялися. Темрява не боялася мечів. Вона чекала людських помилок, страху та відчаю, щоб непомітно проникнути в серце кожного, хто втрачав надію.
Каель мовчки перевіряв спорядження. Він гострив меч, лагодив ремені на обладунках і збирав усе необхідне для далекої дороги. Його рухи були спокійними й упевненими, але всередині він уже не був тією людиною, яка вирушила в подорож кілька тижнів тому. Зустріч із батьком змінила його. Образа, яку він носив роками, поступово поступалася місцем розумінню. Вперше за довгий час Каель відчув, що більше не самотній.
Ліра сиділа біля входу до печери й дивилася на похмуре небо. Після використання своєї магії вона ще відчувала слабкість, однак у глибині душі народжувалася нова впевненість. Вона більше не боялася свого дару. Видіння перестали бути лише тягарем. Вони ставали дороговказом, який допомагав знаходити правильний шлях навіть тоді, коли навколо панувала суцільна темрява. Її срібний знак на зап'ясті іноді ледь помітно світився, нагадуючи, що попереду чекають нові випробування.
Поруч із Лірою спокійно лежало вовченя. Воно вже майже не кульгало. Маленький хижак уважно стежив за навколишнім світом, ніби відчував небезпеку набагато раніше за людей. Час від часу він підводив голову, принюхувався до вітру, а потім знову спокійно вкладався біля ніг дівчини. За короткий час він став невід'ємною частиною їхньої маленької команди.
Коли всі були готові, Арден повільно підійшов до виходу з печери. Він довго дивився на далекі гори, що губилися серед чорних хмар. Попереду лежав шлях, яким він колись уже проходив. Тоді він ішов туди разом із друзями. Тепер поруч були син, Ліра та маленьке вовченя. Нове покоління мало завершити те, що старому поколінню виявилося не під силу.
Вони залишили печеру й рушили вузькою гірською стежкою. Вітер приносив запах дощу, сирої землі та холодного каменю. Чим далі вони відходили від схованки, тим більше змінювався краєвид. Ліси ставали густішими, дерева — вищими, а навколо дедалі частіше траплялися руїни стародавніх сторожових веж, що колись охороняли шлях до Земель Зірок. Тепер вони стояли порожніми, мов мовчазні свідки давно забутих війн.
Ніхто не помічав, що далеко високо на скелях за ними вже спостерігали. Темна постать, прихована серед каміння й туману, нерухомо проводжала мандрівників поглядом. Незнайомець не поспішав нападати. Він лише мовчки стежив за кожним їхнім кроком, а потім повільно розчинився в тіні, ніби його ніколи й не було.
Попереду на героїв чекала довга дорога до Другої Печатки, але жоден із них ще не здогадувався, що справжнє випробування почнеться задовго до того, як вони дістануться своєї мети.
