Спочатку:
На сторінку книги
Чорний туман повільно розповзався площею, наче жива істота. Він огортав руїни, піднімався кам'яними сходами, ковзав між колонами й ховав усе, чого торкався. За кілька секунд стародавній Еларіс майже зник із поля зору.
Каель зробив глибокий вдих.
Його серце билося рівно.
Він давно навчився не дозволяти страху керувати собою.
Але зараз навіть він відчував щось незвичне.
Ніби сама темрява дивилася йому просто в душу.
Темна постать повільно спустилася зі зруйнованого фонтану. Вона рухалася плавно, без жодного звуку. Здавалося, її ноги навіть не торкалися землі.
— Не дивись їй в очі... — тихо сказав Каель.
Ліра ковтнула клубок у горлі.
— У неї ж немає очей...
— Саме тому.
Істота нахилила голову.
Її голос лунав звідусіль одночасно.
— Мисливець...
Каель не відповів.
— Ти дуже схожий на нього...
Ліра помітила, як Каель напружився.
— Про кого він говорить?
— Не знаю.
Та це була неправда.
У глибині душі він уже здогадувався.
І це лякало його.
— Ти прийшов сюди... так само, як і твій батько...
Світ навколо ніби завмер.
Ліра різко повернула голову до Каеля.
— Твій... батько?
Каель мовчав.
Він ніколи не розповідав про свою родину.
Нікому.
Темна постать тихо засміялася.
— Ти навіть не знаєш, чому він загинув.
— Замовкни! — голос Каеля вперше став різким.
Синє полум'я спалахнуло вздовж клинка.
Він кинувся вперед.
Його удар був швидким і сильним.
Меч пройшов крізь темну постать.
Але...
Ніщо не сталося.
Вона навіть не поворухнулася.
Лише холодний сміх луною прокотився руїнами.
Наступної миті хвиля темної магії відкинула Каеля на кілька метрів.
Він сильно вдарився спиною об кам'яну колону.
Повітря вибило з легень.
Ліра скрикнула.
— Каелю!
Вона побігла до нього.
Та темна постать уже стояла між ними.
— Не підходь...
Ліра завмерла.
Її долоня почала світитися срібним сяйвом.
Спочатку слабко.
Потім дедалі сильніше.
Повітря навколо затремтіло.
Знак на її руці спалахнув так яскраво, що навіть темрява відступила.
Істота різко озирнулася.
Вперше.
Вона ніби злякалася.
— Неможливо...
Ліра сама не розуміла, що відбувається.
Її ноги відірвалися від землі лише на кілька сантиметрів.
Волосся здійнялося від потоку магії.
Світло ставало дедалі сильнішим.
Каель підвів голову.
Він дивився на Ліру так, ніби бачив її вперше.
Навколо дівчини почали з'являтися дивні срібні символи.
Вони кружляли в повітрі, залишаючи за собою світлі сліди.
Темна постать відступила.
— Спадкоємиця...
Це слово прозвучало майже пошепки.
Каель почув його.
— Що ти сказав?
Істота більше не дивилася на нього.
Уся її увага була прикута до Ліри.
— Значить... вона вижила...
Ліра важко дихала.
— Про що ти говориш?
Та відповіді не було.
Темрява навколо істоти почала згущуватися.
— Ще не час.
— Стій! — крикнув Каель.
Він кинувся вперед.
Але було запізно.
Постать розсипалася на сотні чорних пелюсток, які підхопив вітер.
За кілька секунд площа спорожніла.
Лише чорний фонтан залишився нерухомим.
Ліра повільно опустилася на землю.
Магія згасла.
Вона ледве трималася на ногах.
Каель швидко підійшов до неї.
— Ти не поранена?
Вона похитала головою.
— Ні... Просто дуже втомилася.
Він допоміг їй підвестися.
Декілька секунд вони мовчали.
Потім Ліра тихо запитала:
— Він згадав твого батька...
Каель відвів погляд.
— Так.
— Ти знав, що він був тут?
Він довго мовчав.
— Ні.
Його голос став тихим.
— Але тепер розумію... чому він так і не повернувся.
Вітер пронісся порожньою площею.
Десь далеко, серед руїн, луною пролунав дзвін.
Наче саме місто прокинулося після багатовікового сну.
А під чорним фонтаном повільно відкривалися стародавні кам'яні двері, які були приховані від людських очей сотні років.
