Раді Вас бачити!

Ніч не відпускала Глітерборн навіть після дзвону. Здавалося, саме місто затамувало подих, ніби чекало, що буде далі. Люди поспіхом зачиняли віконниці, останні ліхтарі гасли один за одним, а вулиці, ще годину тому наповнені тихими голосами, тепер спорожніли. Лише дощ повільно стікав кам'яними стінами, змішуючись із туманом, який народжувався просто між будинками.

Каель стояв на площі ще кілька хвилин після того, як Вартові забрали Еріка до храму Світла. Хлопчик не плакав і не пручався. Він ішов так спокійно, ніби залишив усі свої почуття десь у тому місці, де темрява забрала його родину.

Слова дитини не виходили з голови.

«Він уже дивиться...»

Каель багато років пере

конував себе, що легенди залишаються легендами. Старі книги часто перебільшували. Вони любили перетворювати звичайне зло на всемогутніх чудовиськ. Але сьогодні він власними очима побачив постать на вежі.

І цього було достатньо.

Він розвернувся й попрямував до єдиного місця, де ще можна було знайти відповіді.

До Архіву.

Стара бібліотека височіла над містом майже три століття. Її кам'яні стіни пережили пожежі, війни й землетруси. Люди казали, що вона старіша за саме місто. Усередині пахло пилом, старими чорнилами й воском. Тут навіть повітря було густішим, ніж зовні.

За високою стійкою сидів літній чоловік із довгим срібним волоссям. Він не підняв голови, коли почув кроки.

— Я знав, що ти прийдеш, — тихо промовив він.

— Звідки?

— Бо щоразу, коли Глітерборн починає боятися, ти приходиш сюди.

Каель мовчки поклав на стіл медальйон мисливця.

— Мені потрібні книги про Короля Тіней.

Лише тепер старий підняв очі.

У них промайнув страх.

Справжній.

— Ніколи більше не вимовляй це ім'я вголос.

— Чому?

— Бо іноді легенди слухають.

Запала тиша.

Старий повільно встав і зник між високими стелажами. Минуло кілька хвилин. Коли він повернувся, у руках лежала книга, загорнута в чорну тканину.

— Цю хроніку заборонили понад сто років тому, — сказав він. — Вона не повинна існувати.

Каель обережно розгорнув тканину.

На обкладинці не було назви.

Лише символ, схожий на тріснуте коло.

Він відкрив першу сторінку.

І завмер.

Перший малюнок зображував місто.

Глітерборн.

Другий — високу чорну постать.

Третій...

Самого Каеля.

Він різко перегорнув сторінку назад.

Помилки бути не могло.

Той самий шрам над бровою.

Той самий меч.

Навіть плащ був таким самим.

— Що це?.. — прошепотів він.

Старий бібліотекар важко опустився на стілець.

— Це книга пророцтв. Її писали задовго до нашого народження.

— Але тут... я.

— Саме тому я боявся, що одного дня ти прийдеш.

Каель повільно підняв погляд.

— Що написано далі?

Старий мовчав.

— Скажіть.

Він заплющив очі.

— Далі сказано... що мисливець на тіней або врятує Глітерборн...

Він зробив довгу паузу.

— ...або власноруч відкриє ворота темряві.

У цей самий момент далеко в іншій частині міста Ліра різко прокинулася від нового сну.

На її долоні повільно з'явилася тонка чорна мітка.

Якої ще вчора не існувало.

Каель мовчав.

Його рука міцніше стиснула руків'я меча, але він не поспішав наближатися до дверей. Голос за ними був людським. Теплим. Спокійним. Саме це й насторожувало найбільше.

Темрява давно навчилася наслідувати людські голоси.

— Хто ви? — голосно запитав він.

За дверима настала коротка пауза.

— Моє ім'я... Ліра.

Бібліотекар повільно перевів погляд на Каеля.

— Вона назвалася.

— Це ще нічого не означає.

— Я знаю, — відповів старий.

Каель зробив кілька кроків уперед. Він уважно дивився на вузьку щілину під дверима. Якщо це була тінь, він побачить її.

Але на кам'яній підлозі лежала лише звичайна людська тінь.

Він обережно відсунув засув.

Двері повільно відчинилися.

На порозі стояла молода дівчина в темному плащі. Її довге чорне волосся було мокрим від дощу, а фіолетові очі здавалися втомленими, ніби вона не спала багато ночей поспіль.

Вона подивилася просто на Каеля.

Без страху.

Без здивування.

Наче давно знала, кого побачить.

— Нарешті... — тихо сказала вона.

Каель насупився.

— Ми знайомі?

Ліра ледь помітно похитала головою.

— Ні.

Потім додала:

— Але я бачила тебе десятки разів.

Запала тиша.

Дощ усе ще шумів над містом.

Бібліотекар мовчки відійшов убік, ніби розумів, що ця зустріч мала відбутися незалежно від його бажання.

Ліра зробила один крок усередину.

— У своїх снах я бачила цей день, — промовила вона. — Бачила бібліотеку. Бачила книгу. І бачила тебе.

Каель уважно дивився їй у вічі.

Вона не брехала.

Він не знав, звідки взялося це відчуття, але був упевнений у ньому більше, ніж у будь-якому слові.

— Якщо ти справді бачиш майбутнє... — тихо сказав він. — Тоді скажи, що буде далі.

Ліра опустила очі.

Її пальці ледь помітно затремтіли.

— Я не можу побачити все.

— Але щось ти бачила.

Вона глибоко вдихнула.

— Через три ночі... небо над Глітерборном стане чорним навіть для тих, хто народився в темряві.

Каель мовчав.

— А після цього, — продовжила вона, — почнеться те, що вже неможливо буде зупинити.

Він повільно закрив стародавню книгу.

У кімнаті стало дивно тихо.

Ніби саме місто прислухалося до кожного слова.

Каель перевів погляд на Ліру.

Вона прийшла не випадково.

І він теж опинився тут не випадково.

Їхні дороги перетнулися саме тієї ночі, коли Глітерборн почав змінюватися.

А це означало лише одне.

Справжня історія тільки починалася.

Візуал і до прологу і розділу 1

???? Від автора

Ласкаво просимо до світу «Тінь Глітерборна». ????

Попереду на вас чекає історія, де темрява має власну волю, а кожен вибір змінює долю цілого світу. Тут народжуються легенди, випробовується мужність і навіть найменший промінь світла може стати надією.

Дякую, що відкрили цю книгу. Сподіваюся, ви проживете цю пригоду разом із героями від першої до останньої сторінки.

⚔️ Нехай ця історія захопить вас.

???? Нехай магія оживе у вашій уяві.

???? Бажаю приємного читання!

З любов'ю,

Ася Рей ❤️