Раді Вас бачити!

Святозара стояла перед важкими дубовими дверима темниці. Тіло її ще не до кінця оговталось — слабкість все ще тримала в облозі, та в очах палахкотіла сталь рішучості.

Молодий охоронець метушився з ноги на ногу, не знаходячи собі місця.

— Не можу вас пропустити, — знову повторив він. — Якби ваш брат, а тим більше наречений довідається, що я пускаю вас до тих пропащих дівок, мені голову з плеча знімуть без помилування.

Вона простягнула йому п’ять срібних монет.

— Ніхто не дізнається, — тихо промовила вона, — якщо ти збережеш мовчання.

Очі хлопця округлились від несподіванки, коли він побачив срібло, що яскраво відбивало світло свічок.

— Ти мене підкупляєш? — прохрипів він, стримуючи роздратування.

— Саме так, — твердо відповіла дівчина.

Охоронець ще раз поглянув на срібло у її долоні, боячись зрушитися з місця.

— Як знаєш, — прошепотіла вона, хитро усміхаючись.

Святозара зробила крок назад, ніби хотіла піти, але він швидко вирвав монети з її рук та сховав у кишеню.

— Тільки, швидко, — шепотів він.

Дівчина поволі спускалась по темних кам’яних сходах, обережно тримаючись руками за холодну стіну. Голова ще кружляла, та вона міцно стримувала себе, не даючи слабкості взяти верх.

Молодий охоронець мав рацію: коли б батьки, Володимир, а особливо Добромир — дізнались, що вона спустилась в темницю, їх гнів був би страшенним.

Але їй потрібно було подивитись в очі тим грішницям. Вістка до Святозари вже дійшла — Лада задумала отруїти саме її, а Ростислава, не знана до лиха, напій той пила випадково.

Веселина ж, спіймана, без вагань відкрила правду. Та розуму її не збагнути, чим же так гірко ображена Лада, що пішла на злочин такий підступний і злий.

Серед ряду порожніх камер, Святозара побачила ту, де сиділи три впалі в немилість дівчини. Веселина, затуливши обличчя руками, тихо схлипувала, притулившись до сирої стіни. Хелена лежала на холодній землі, скрутившись, мов поранене звірятко. Лише Лада не мала спокою — нервово ходила від кута до кута, мов дика птаха в клітці.

Коли ж вона помітила постать Святозари, що повільно наближалась до ґрат, її обличчя осяяла радість.

— Нарешті ти прийшла! — вигукнула вона з полегшенням, навіть радісно засміявшись. — Я знала, що ти прийдеш.

Лада обхопила зранені, закривавлені руки довкола грубих дерев’яних ґрат і втупила на Святославу пронизливий погляд.

Дівчина з жахом глянула на всіх трьох. Вони були страшенно побиті — на тілах не лишилось живого місця. Обличчя та руки були стесані до крові. Хелена й далі мовчки лежала на холодній підлозі, пригортаючи до себе зігнуті коліна. По її босих, оголених ногах текла кров.

Усі троє... були зґвалтовані — це було видно одразу. Подоли суконь розірвані, рукави — висмикнути з плечей, волосся скуйовджене, падало пасмами на виснажені обличчя.

Веселина, зустрівши погляд Святослави, схлипнула сильніше, затуливши обличчя руками та затремтіла. А Хелена вже не плакала — лиш лежала мовчки, знесилена, немов життя з неї вийшло. Лише одна Лада трималась на ногах та з якоюсь моторошною захопленістю вдивлялась у гостю. В її очах горіло щось темне, безумне. Святозару опанував холод — страшно стало їй від того погляду.

— Прийшла поглянути, як ми гинемо? — промовила Лада з лиховісною посмішкою. — Що ж, може, й справедливо. Мені ж не судилось бачити, як ти повільно вмираєш від моєї отрути.

— Через тебе Ростислава при смерті, — тихо мовила Святозара. — Вона й досі не прийшла до себе.

— Сама винна. Її жадоба погубила, — зловтішно всміхнулась Лада. — Не слід було брати те, що не належало їй.

— І в тобі нема й краплі жалю? — з подивом мовила Святозара. — Через тебе страждають люди. Ти потягла за собою в безодню свою найкращу подругу та невинну дівчину. — Вказала вона на дівчат.

— Веселина мала вибір. І вона його зробила, — твердо відповіла Лада.

Від її слів Веселина заплакала ще гіркіше, утираючи сльози закривавленими пальцями.

— А смерть Хелени — буде на твоїй совісті, — з холодною певністю прорекла Лада.

— На моїй?! — Святозара розкрила очі від здивування. — Що я тобі такого вчинила, що ти пішла на це?

— Ти заважаєш мені! — вигукнула Лада, божевільний вогонь палав у її очах. — Ти заважаєш самим своїм диханням! Ненавиджу тебе! Якби не ці ґрати, я б голими руками задушила тебе! - з усієї сили вона почала трясти їх, наче хотіла вирвати з місця.

Святозара відступила, вражена жахом. У ту мить Хелена закрила вуха й тихо заплакала.

— Ладо, досить… — простогнала вона крізь сльози.

А тоді слабкий, зболений голос прорвався крізь тишу:

— Пані… благаю вас…

Веселина впала на коліна, повзучи до ґрат.

— У вас добре серце… світла душа… благаю, врятуйте мене… Я не знала… не знала, що то була отрута… простіть мене, панно… змилосердьтесь…

Вона дотяглась до подолу сукні Святозари та тремтячи, вхопила його своїми слабкими пальцями.

— Помилуйте мене… врятуйте моє тіло й душу… Панно, благаю… — вона повторювала ці слова знов і знов, немов молитву, — простіть мене… змилуйтесь…

Святозара вирвала край сукні з тремтячих пальців та відступила на крок назад. Її обличчя залишалось непорушним, але в грудях щось стискалось. Вона дивилась на Веселину, що так лишилась навколішках, ридаючи, мов дитя, безпомічно простягаючи до неї руки.

Погляд Святозари знову зупинився на Хелені. Та лежала мовчки на сирому камінні. Вона вже не плакала – сліз не лишилось. Лише по щоках стікали темні сліди, а груди час від часу здригались від глухого, беззвучного дихання. Її босі ноги були подряпані та зранені, плечі тремтіли від холоду. Святозара стиснула руки в кулаки. Страх, жаль і гнів боролись у її серці.

— Думаєш, коли нам відтянуть голови, твоє серце заспокоїться?! — різко вигукнула Лада. — Думаєш, вийдеш заміж і будеш щаслива? Ні! Ніколи не матиме спокою твоє серце! Якби могла, я б вирвала його з твоїх грудей! Ненавиджу! Ненавиджу тебе! — Вона продовжувала трясти ґрати. — Бажаю тобі смерті! Якщо мене вб’ють, я бажаю того й тобі! Щоб ти вмерла! Вмерла!

Святозара, злякана, відступила ще назад. Раптом вона відчула, як чийсь теплий дотик огорнув її плечі. Вона озирнулась — то був Добромир. Його погляд був лагідний і твердий водночас.

Тієї миті Володимир стрімко розчинив двері й рвучко вбіг до камери. Веселина в паніці відповзла в кут, подалі далі від нього, а Хелена закричала й затулила лице долонями. Лада ж, мов скажена, продовжувала вигукувати крики до Святозари, не зважаючи ні на що.

Не мовивши й слова, Володимир вихопив пас, прикріплений на поясі, та з силою вдарив Ладу. Вона вигукнула й впала на кам’яну підлогу, затуливши голову руками. Та Володимир не зупинявся: удари сипались по її плечах, по руках, по обличчю. Лада плакала, благала зупинитись, та марно — він не чув ні її, ні сліз.

Святозара метнулась вперед.

— Володимире, зупинись! Вона ж від болю вмирає! — вигукнула дівчина, благаючи.

Добромир міцно схопив її й притиснув до себе, не даючи підійти ближче.

Веселина й Хелена ридали нестримно, просили милосердя, але Володимир був, наче в безумстві. Для нього зараз існувала тільки Лада — кара, якої вона заслуговувала.

— Досить вже з неї! — нарешті вигукнув Добромир. — Досить, Володимире!

Та брат Святозари лише з люттю знову змахнув пасом, не вгамовуючи гніву. Тіло Лади вже було закривавлене, вона лежала без сили, ледве дихаючи.

— Володимире, прошу... — крізь сльози вимовила Святозара. Її голос тремтів, а з грудей вирвався стогін болю. — Прошу тебе...

Тоді Володимир зупинився. Немов прокинувшись зі сну, підвів очі й поглянув на сестру. Вона ридала, марно намагаючись вирватися з обіймів Добромира.

Лише побачивши ті сльози — щирі, чисті, як джерело — він зрозумів, що накоїв. Він швидко ступив назад, вийшов з камери й підійшов до сестри. Та в цю мить вона вирвалась із рук Добромира й кинулась до Лади, яка лежала, скрутившись. Але Володимир зупинив її, міцно обійнявши.

— Не плач, моя ясочко… Прости мені… — мовив він тихо, хрипко, втиснувши її до себе, ніжно погладжуючи її волосся, ніби намагаючись вгамувати біль у її серці.

— Виведи її звідси! — з полегшенням вигукнув Добромир.

Володимир взяв Святозару за руку й почав вести до сходів. Коли вона помітила, як Добромир теж заходить у камеру до дівчат, сльози знову покотились з її очей.

— Ні! Не чіпай їх! — новий крик болю вирвався з глибини грудей. — Володимире, скажи йому, хай не ображає їх!

Володимир підхопив її на руки й швидко попрямував до виходу. Святозара кричала, плакала і виривалась, але нарешті вони вийшли з темниці.

Добромир підійшов до дівчат. Веселина забилась в куток, обхопила себе руками й боялась рухатись. Хелена лежала, важко дихаючи. А Лада ледве могла підвести погляд — з неї текла кров, що заливала їй обличчя й сліпила очі.

— Зранку вас стратять, — холодно промовив він. — Спершу покажуть людям, а потім спалять живцем. Вбиватимуть, як відьом. — Його погляд затримався на Ладі, що ледве дихала. — Тебе ж катуватимуть найбільше. Я особисто проконтролюю це.

Він зачинив двері, його постать зникла в темряві.

Веселина знову почала ридати. Хелена мовчки закрила очі, а Лада тихо стогнала, нерозбірливо шепочучи.