Раді Вас бачити!

В цю мить інша пара розділяла таємничі слова. У конюшні вітер, що ледь торкався стін, приносив до них відгомін зовнішнього світу.

Ярополк розповідав Хелені про свої мандри, про краї, де сонце розпалює землю, про моря, що палають під зірками. Вона ж, спершись руками на дерев'яний брус, що підтримував перекриття конюшні, слухала його з широко відкритими очима, ніби прагнучи схопити кожне слово, кожну картину, що малював його розповідь.

— Якби я могла подорожувати, як ви… — захоплено сказала дівчина. — Навіть не уявляєте, це моя найбільша мрія.

Хлопець подивився на неї з цікавістю. Вона була іншою сьогодні — порівняно з ранком. На ній була світла сукня, що здавалась найкращим її вбранням, а її руде волосся, розпущене до стегон, додавало її вигляду особливої чарівності. Ніжність і світло, що випромінювали її риси, відразу помітили навіть ті, хто проходив повз.

— Я б міг узяти тебе з собою, — посміхнувся Ярополк, майже непомітно схилившись до неї.

— Ви смієтесь з мене, — засміялась дівчина, поклавши руки на грудях. — Ви — з поважного роду, а я лише… простолюдина.

Дівчина не встигла завершити свою фразу, як хлопець раптово наблизився і поцілував її. Поцілунок був несподіваним і сповненим пристрасті, Хелена відчула, як її серце закалатало від здивування та розгубленості. Вона не могла передбачити такого повороту подій. Він притиснув її до себе, його руки були сильні та владні. Хелена відчула збудження його тіла.

— Ні, не потрібно… — благала вона, намагаючись вирватися з його обіймів, але слова зникали в поцілунку, що поглинув її знову.

Ярополк не чув її. Він швидко кинув її на сіно, вона впала, затамувавши подих. Він повільно почав знімати свою верхню сорочку. Дівчина на мить затримала погляд на його тілі, не в змозі відвести очей від його рельєфних м'язів. Ярополк, з посмішкою на устах, наближався до неї, його погляд був сповнений рішучості.

Хлопець дивився на неї, немов на здобич, це наповнювало її серце відчуттям тривоги. Він схилився, погляд його став ще більш проникливим, а її блакитні очі віддзеркалювали все хвилювання та страх, що охоплювали її.

— Не лякайся, — мовив він лагідно.

Він знову нахилився до неї, торкнувшись її вуст. Хелена здригнулась, не від холоду, а від плутанини почуттів. Розум шепотів їй: тікай, не можна. Та серце, непокірне, мов пташка у грудях, виривалось до нього — до погляду, в якому вона бачила не пристрасть, а спрагу ніжності. Ще ніхто і ніколи не дивився на неї так, як він.

Ярополк відступив на мить, вдивляючись у її очі, його рука, лагідна й тепла, торкнулась її щоки. Вона все ще тремтіла, але страх почав відступати. Коли ж його дотики ставали м’якшими, Хелена забула і про страх, і про сором. Вона лише відчувала — себе поруч нього, мов перед образом, до якого хочеться припасти всією суттю.

Він нахилився до її шиї, ніжно торкнувшись устами тендітної шкіри. Його дотики були м’які, але з кожною миттю ставали дедалі впевненішими.

Хелена заплющила очі, мов боялась розтанути в цьому відчутті. Раптом вона відчула, як його руки ковзнули до подолу її вбрання. Вона завмерла, заплющивши очі, ніби на мить опинилась поза світом. Її серце билось з шаленою силою — між страхом і тремтячою звабою.

Коли він торкнувся її стегна, вона здригнулась. Цей дотик був мов подих вітру у спекотний день — несподіваний, але лагідний. Усе в ній стишилось, а потім захвилювалось з новою силою. Вона не встигла навіть подумати, що з нею діється, як тіло саме вигнулось у відповідь на його дотик. Ярополк помітив це, він зверхньо усміхнувся.

Щойно він затримався долонями на її грудях, вона здригнулась, від полум’я всередині. У цю мить він уже не міг себе стримати — вона була для нього спокусою, на яку не було ради. Його руки, тремтячі від пристрасті, торкнулись зав'язок на її вбранні.

Сукня повільно ковзнула з її плечей, оголюючи білосніжні груди. Дівчина тремтіла від кожного його дотику. Він припав вустами до її шиї, залишаючи палкі поцілунки. Хелена, охоплена хвилею незнаної досі ніжності. Вона поклала руки йому на плечі. Її подих був збитий, а тіло — мов підкорене піснею, що звучала лише для них двох. Вона не вимовила жодного слова — тільки тихий, ледве чутний зітх, що злетів з вуст і зник у тиші.

Раптом Ярополк різко роздвинув її ноги. Вона широко відкрила очі та подивилась в його обличчя. Його сірі очі палали бажанням. Намить дівчина зрозуміла, що зайшла з ним занадто далеко, але було вже дуже пізно. Він увірвався в її тіло різко, роздираючи щось глибоко всередині.

Хелена закричала. Вона здригнулась, закинула голову назад, закриваючи очі. Біль пронизав її зненацька, як лезо. Вона відчула, як щось у ній рветься, як полум’я розливається всередині. Потім біль перетворився на гостре печіння. Вона відчувала страшенний біль у нижній частині живота, який пронизав її.

Раптом Ярополк завмер. Він побачив, як по обличчю Хелени тихо скотились сльози. Він нахилився ближче, обережно торкнувся її щоки й лагідно поцілував.

— Біль скоро вщухне, — прошепотів він.

Він продовжував цілувати її, наростаючи темп. Хелена залишалась нерухомою, серце її билось так сильно, ніби воно ось-ось вискочить з грудей. Вона не могла уявити, що так може бути боляче.

Проте біль поступово стихав, поступаючись місцем ніжності. Ярополк ніжно торкався її шкіри, його поцілунки ставали м'якшими, хвилі насолоди почали переповнювати її.

Раптом Хелена відчула невідоме і дивне тепло. Воно почало пульсувати у її грудях, поступово розливається по всьому тілу, приносячи дивне задоволення. Її дихання ставало частішим. Не усвідомлюючи того, вона все сильніше притискалась до Ярополка, лагідно обіймаючи його.

Хлопець був повністю задурманений. Ярополк повністю відався насолоді. Він вже зупинявся не намить, лише швидше та швидше наростаючи свій темп. Його рухи ставали глибшими, швидшими. Дихання стало важким, рваним, тіло напружилось. І в один момент він завмер. Потім усе сколихнула хвиля — глибока, всепоглинаюча, така, що вкрала подих. Насолода накрила його з головою — вибухом тепла, беззахисності й повного розчинення в ній. Ярополок проричав від задоволення, продовжуючи кусати її плечі.

Хлопець відкинувся назад і впав на спину, важко дихаючи. Хелена тихо посміхалась, вперше відчуваючи таке щастя. Вона хотіла знову притулитись до нього, відчути його ласку і поцілунки, та він раптом різко встав та повернувшись спиною, почав повільно одягатись.

Дівчина лежала на сіні, напружено піднімаючи верх сукні, щоб прикрити груди та плечі. Її серце тремтіло від страху — що ж сталось, що Ярополк тепер не звертає на неї жодної уваги? Вона прагнула знову опинитись в його обіймах.

Раптом він кинув на неї погляд — дівчина засяяла від надії та посміхнулась. Та знову він відвернувся, відсуваючи їх близькість у тінь мовчання.

— Ми ще побачимось? — образливо спитала Хелена.

Ярополк поглянув на неї. Вона сиділа на сіні, прикриваючи свої груди. Руде, довге, хвилясте волосся спадало на плечі, в ньому ще помітні були крихти сіна, що додавало їй особливого чару — неначе сама лісова німфа опинилася у цій світлиці.

Вона притягнула до себе стрункі ноги. Він помітив, як по ніжках текла червона кров. Її блакитні очі, що вже майже світились від стримуваних сліз, опустились вниз. В цю мить вона здавалася йому не просто прекрасною — а бездоганною, мов витвір рук самого творця, який створив її для нього.

Раптом він нахилився над нею й легенько поклав на спину. Дівчина знову потонула у м'якому сіні, її густе руде волосся розливалось навколо, мов полум'я. Очі Ярополка палаючи бажанням, шукали кожен дюйм її бездоганного тіла.

— Звісно, ми ще зустрінемось, — прошепотів він, його губи знову жадібно шукали її, немов бажаючи забути світ довкола. — Я ж обіцяв, що заберу тебе з собою у далекі мандри.

Хелена тихо посміхнулась, закриваючи очі від солодкої насолоди, ще міцніше притягуючи його до себе, мов боячись відпустити назавжди.

Вони вже вийшли з конюшні. Хелена востаннє обережно поправила свою сукню і кинула на нього погляд, сповнений ніжного захоплення, що невимовно тішив Ярополка. Дівчина знову легенько усміхнулась, після чого вона поспішно рушила в протилежний бік.

Ярополк з полегшенням видихнув, нарешті позбувшись її та рушив у глибину саду. Йому кортіло ще раз обміркувати свій задум: як зробити так, щоб Віолонія відмовилась від свого обранця і вибрала саме його. Саме ця проста рудоволоса дівчина могла стати знаряддям у його руках — виконати всю брудну справу. Керувати нею, маніпулювати — тепер це стало значно легше.