Раді Вас бачити!

Двері розчахнулися так, що ледь не вибили мені зуби. Палець звиклим рухом ліг на гачок, витискаючи вільний хід. Ще секунда — і всадив би кулю в ту, без кого не виживу.

— Оу, герою! Ти куди зібрався?

На порозі стояла Кессі. У руках дві пластикові склянки, під очима — жовто-сині синці. Я видихнув із присвистом. Ствол опустився, боляче гепнувши по стегну.

— Ти тут… — голос нагадував тертя наждачки по металу.

Притягнув її до себе, зариваючись пальцями в сплутане волосся. М’які губи розкрилися назустріч. Найсолодший момент за все паршиве життя. Від неї тхнуло кавою та спиртом, але зараз цей запах забивав будь-який дорогий парфум.

— Ай! — Кессі зморщилася, впершись стаканами мені в груди. — Ще болить, Джонні. Не ламай те, що лікар склеїв.

Вона витиснула свою вперту посмішку, від якої нутрощі зав’язувалися вузлом.

— Звісно, я тут, — тихо додала вона.

Палець погладжував шию, намацуючи пульс. Треба було переконатися, що вона справжня. Не глюк.

— Чорт забирай, Кессі... Не роби так. Ніколи.

— Як «так»? — вона вигнула брову. — Вийшла за кавою. Набридло валятися трупом. Організму потрібен кофеїн.

— А наплічник? — кивнув на лямку в неї на плечі. — Якого біса він на тобі?

— Взяла снеків. У мене лише дві руки, а пачки треба кудись пхати.

Знову притягнув її до грудей. Обережно, пам’ятаючи про поламані ребра. Тільки зараз легені нарешті почали дихати. Вона розставила руки з кавою в боки, щоб не обляпатися, і ткнулася носом у моє плече.

— Подумав, що ти звалила. Знову. Бляха, Кессі... я б не стягнув другий раз.

— Спокійно, Джонні. Я нікуди не збираюся. Принаймні, поки кава не закінчиться.

Вона тихо захихотіла. Я заплющив очі, вдихаючи запах її волосся. Плювати на Арчерів, на Кетті та весь інший світ. Вона була тут. Під моїми руками.

У грудях щось важке почало детонувати. Руки, які ніколи не хибили на гачку, зараз ходили ходором. Обхопив її обличчя долонями. Дотик прошив наскрізь, від пальців ніг до хребта.

Усередині все стислося. Серце гатило, здавалося, вона чує цей гуркіт. Повітря застрягло в горлі гострою скалкою. Це не звичний страх смерті. Гірше. Страх, що ця відьма відштовхне мене саме тоді, коли я підставив їй єдину цілу артерію.

— Кессі... — вчепився поглядом у її очі, не даючи відсторонитися. — Нехай я поспішаю. Нехай ідіот. Але зараз я впевнений, як ніколи.

Пульс калатав у скронях, застилаючи світ темрявою. Кожне слово виривалося з м'ясом. Пальці на її щоках напружилися. Не можна відпускати її бодай на міліметр. Тільки не зараз. Тільки не її.

— Ти — найбільша катастрофа, яку я зустрічав. Груба, цинічна, нестерпна. Відколи ти з'явилася, моє життя пішло під три чорти й перетворилося на суцільне побоїще. — Я рвано вдихнув. У животі зав'язався тугий вузол. — Але вперше в цьому нікчемному існуванні з'явився бодай якийсь сенс.

Замовк на секунду, бо горло пересохло. Тіло горіло, попри ранкову прохолоду. Це оголення боліло сильніше за кулю в плечі.

— Я кохаю тебе, Кассандро.

Слова вилетіли як фінальний постріл. Завмер. Усередині настала мертва тиша. Тепер вона тримала чеку. Один рух — і або вибух, або перший справжній вдих.

Хвилина мовчання гірша за очікування страти. Повітря застигло. Я тримав її обличчя, відчуваючи кожну нерівність шкіри. У моїх зіницях відбивався розпач.

Секунди капали важко. Ноги ставали ватяними. 

— Кессі... — прохрипів я, відчуваючи, як піт заливає очі. — Якщо мовчатимеш — доведеться нести мене на руках. Ще секунда, і просто гепнуся.

Остання ставка на столі. Казино вирішувало, чи вийти живим. 

Вона ворухнулася. Повільно розпливлася в зухвалій посмішці. Нахилила голову набік, розглядаючи мене, як загнаного звіра.

— Ти ж розумієш, Джонні, що обрав найгіршу дівчину у світі для освідчення? — голос був тихим, але влучив під дих.

Я бачив, як вона бореться з бажанням дати драпака. Кава в її руках здригнулася — склянки боялися не менше за мене. Кессі вміє тримати фасад до останнього.

— Найгіршу, — погодився, ледь ворушачи губами. — Але іншої й не треба. Навіть якщо зараз розвернешся і підеш.