Раді Вас бачити!

Два тижні після втечі пройшли паршиво. Ми виповзали з пекла, лишаючи кривавий слід, поки не завалилися в приватну лікарню. Лікар, старий цинічний хрін, підлатав нас лише тому, що Кетті притисла його яйця компроматом. Вибору не мав: або шити мовчки, або стати зіркою кримінальних хронік.

Плече вже не сіпало вогнем. Куля пройшла наскрізь, не зачепивши кістку, і ця легкість бісила. Бо бачити, як згасає русалонька, було нестерпно.

Вона ламалася. Я бачив, як вона перехоплює подих. Зламані ребра кололи легені. Ніс перетворився на синьо-чорне місиво, обличчя набрякло, очі стали щілинами. Вона трималася, але я чув скрегіт зубів щоразу, коли вона міняла позу. Тіло перетворилося на один суцільний синець. Від безсилля хотілося вгатити кулаками в стіну цього гадюшника.

Але гірше було вночі.

Ми спали в одному ліжку в напівтемних мотелях. Щоночі, коли її солодкий задок мимоволі притискався до паху в пошуках тепла, у мене всередині все переверталося. Член вставав колом, наплювавши на залишки логіки та її рани. Брудне бажання випалювало мізки.

Стискав зуби до хряскоту в щелепі, перераховуючи в голові кожен гнилий труп і кожен провалений контракт — усе лайно, яке зробив у житті, аби тільки збити цей бетонний стояк. Намагався викинути думки про те, як пальці входять у вологий вхід, як вона вигинається, задихаючись від насолоди, і як її нутрощі стискають мене, коли вона кричить ім'я на піку.

Це було фізичне катування. Відчувати запах її поту, змішаний із лікарняним антисептиком і кислим духом старої крові, і розуміти: торкнутися не можна. Будь-який рух і її ребра знову хруснуть під моєю вагою.

Зрештою я виповзав із ліжка, лишаючи її в холодному кутку матраца, і зачинявся у ванній. Там, під монотонне шипіння води, я просто дрочив. Грубо, до болю в руці, дивлячись на власну перекошену пику в каламутному дзеркалі. Сперма змішувалася з мильною піною на плитці, а я ненавидів себе за кожну секунду цієї «розрядки». Це був єдиний спосіб не зірватися, не стати тим звіром, яким мене виростили. Єдиний спосіб не зґвалтувати її прямо там, серед закривавлених бинтів.

Ранок почався з тупого болю в плечі та бетонного стояка. Простягнув руку вправо, очікуючи торкнутися гарячої шкіри, але пальці вхопили порожнечу. Холодну, мертву порожнечу.

Різко сів. Матрац скрипнув. Кессі не було.

Зазвичай вона спала до обіду, зарившись носом у подушку — намагалася відвоювати пару годин спокою. Я звик, що вона завжди в полі зору, під контролем, на відстані подиху. Тривога вдарила в груди прямим пострілом у сплетіння. Повітря в кімнаті мотелю закінчилося.

Що, як нас знайшли? Витягли звідси, поки я, як недобиток, пускав слину в подушку?

Зіскочив з ліжка, ігноруючи простріл у плечі. Погляд зачепився за куток біля тумбочки.

Порожньо. Наплічник зник.

Кров відхлинула від обличчя, у вухах запульсував шум. Не засідка. Засідок не буває таких тихих. Невже русалонька знову вирішила пограти в самостійність? Знову трюк зі зникненням, щойно стає занадто близько.

— Тільки спробуй, Кессі... Тільки, сука, спробуй знову звалити, — прохрипів під ніс, натягуючи штани.

Паніка мішалася з люттю, осідаючи в роті гірким присмаком жовчі. Я бачив її, як наяву: заюшену кров’ю, зі зламаними ребрами десь на узбіччі траси. Вона ж, сука, задихається, куди її понесло? Мозок випльовував кадри: Кессі непритомніє в підворітті або люди Арчера затискають її на заправці, ламаючи те, що ще не встигли доламати в ангарі.

Схопив ствол із тумбочки. Метал здався крижаним проти спітнілої долоні і рвонув до дверей босоніж. П’яти обпекло брудною підлогою мотелю. Усередині все вило: якщо пішла зараз я ще встигну знайти, але якщо раніше… Кессі вміє замітати сліди краще, ніж дихати. Життя вже бачилося бетонною коробкою, заповненою чадним газом.