Раді Вас бачити!

— Ей! — гул у вухах прорізав знайомий шорсткий голос. — Спробуй на комусь свого розміру, виродку.

Я силоміць розліпила повіки. Світ хитався. В прорізі дверей стояв Джон. Футболка на плечі просякла чорною кров’ю, а обличчя застигло. Від самої його присутності повітря в ангарі стало важким, наче перед грозою.

Джон не чекав. Рвонув уперед, долаючи дистанцію в два кроки. Пальці вчепилися в плечі Круза, і з лютим видихом він зніс м’ясника геть.

Виродок полетів спиною назад, вибиваючи гуркіт із порожніх бочок. Залізо зазвеніло, звук розкотився під дахом ангару.

Джон на мить зиркнув униз. М'язи на щелепі сіпнулися, коли він розгледів розбитий ніс і кров на підборідді. В очах на мить потемніло від люті. Захотілося відвернутися, але виходило лише хрипіти, хапаючи ротом пил.

— Джонні... — Круз вишкірився, демонструючи червоні ясна. Повільно піднявся, перехоплюючи ніж. — Приповз по порцію свинцю? Яка самовідданість. Невже шльондра варта того, щоб іти проти родини?

Джон мовчав. Тиша тиснула на вуха дужче за рев двигуна. Він перехопив залізне монтування. Під шкірою передпліч перекочувалися м’язи. Кров повзла по руці, але він не звертав уваги.

— Не кажи, що не чекав цього моменту, — голос прозвучав як скрегіт металу по бетону.

— О так, — прошипів Круз, роблячи випад лезом. — Чекав, поки Ебігейль дозволить випустити тобі тельбухи. Аж руки сверблять. Але, по невідомій мені причині, вона тримала поруч. Певно, ти гарно лижеш цій старій збоченці.

— Вона не ідіотка, — відрізав Джон. — Знає, що я вартий десятка таких, як ти.

Круз кинувся першим. Брудний випад під ребра. Джон хитнувся, поранене плече обпекло болем, уповільнюючи рух. Лезо розпороло футболку в лічених міліметрах від шкіри.

У відповідь Джон рубонув монтуванням зверху вниз, вкладаючи в удар усю вагу. Круз підставив передпліччя. Ангар заповнив соковитий, нудотний хрускіт кістки. Так йому! І я б хотіла вперіщити йому. От тільки піднімусь.

— А-а-а! — виродок заверещав, але біль лише додав сказу. Очі налилися кров’ю.

Вони зчепилися в центрі — без грації, лише удари ліктями, колінами та задихане сопіння. Я намагалася піднятися, обдираючи лікті об бетон, але шлунок підкочував до горла. Могла лише спостерігати через пелену сліз.

— Що ж тобою, хлопчику? Професійна заздрість чи щось особисте? — Круз замахнувся вільною рукою, мітячи в очі.

Джон перехопив лікоть. Ніж зі дзвоном полетів під фюзеляж «Цессни».

— Це особисте, — процідив Джон.

Він вгатив монтуванням у сонячне сплетіння, а потім, схопивши за загривок, всадив кулак у щелепу.

— Ти зачепив мою жінку, падло.

Звук був такий, ніби кам’яна брила розбилася об бетон. Круз важко гепнувся на підлогу, вибивши хмару пилу, і більше не ворухнувся. Тиша стала такою гострою, що різала вуха сильніше за постріли.

Я підвелася, розмазуючи бруд по обличчю й спираючись на холодну стіну. Ноги тремтіли, шлунок скручувало від нудоти, у голові панував шок. Світ хитався, і єдиною опорою в хаосі був заляпаний кров’ю вбивця, що витяг мене з того світу.

— Якого хріна? — видавила я, ковтаючи залізистий присмак крові.

Джон повільно повернувся. Тильною стороною долоні витер розбиту губу, розмазуючи червоне по щетині. Погляд був майже чорним від адреналіну.

— Що? Не рада мене бачити? — кинув він, важко дихаючи.

— Що ти щойно сказав? — голос зірвався на хрипкий свист. — «Твою жінку»? Ти десь головешкою довбанувся чи це від ліків так плющить?

Він ступив крок. Один важкий крок — під підошвою хруснуло скло.

— Злегка поспішив, так? — у голосі прокинулася отруйна ніжність, від якої хотілося втекти і водночас вчепитися в його куртку.

— Ні! Тобто так! — я сильніше втиснулася в бетон. —Нагадати тобі? Я не належу нікому. Тим паче мудаку на кшталт тебе.

Він наближався, витісняючи запах гасу важким духом поту й заліза.

— Дякую, що врятував, звісно, — затараторила я, відчуваючи, як серце калатає в горлі. — Але якби не ти, я б не опинилася в цьому лайні.

Джон уже стояв поруч, перекриваючи світло з дірявого даху.

— Не називай мене більше мудаком... Кессі, — прошепотів він.

Світ згорнувся до однієї точки. Справжнє ім’я, вимовлене басом, ударило сильніше за кулак. Важка долоня лягла на потилицю. Секунда — і губи зіткнулися.

Це не було схоже на ніжність. Бійка за кисень. Коли губи зімкнулися, розбитий ніс відгукнувся електричним болем. В очах спалахнуло білим. Застогнала, відчуваючи, як гаряча юшка потекла по підборіддю, змішуючись із чужою слиною. Кожен рух щелепи змушував хрящі хрустіти, віддаючи вогнем у мізки.

Біль лише підстьобував, але був доказом життя.

Джон цілував так, ніби клеймив. Я відчула спрагу. Логіка, страх перед Ебігейль — усе відійшло. Руки злетіли вгору, пальці вчепилися в жорстке волосся. Притягувала сильніше, попри нудотний біль у розбитому обличчі.

Притиснулася до нього, відчуваючи крізь футболку запеклий ритм. Джон загарчав, коли я зачепила роздерте плече, але замість того, щоб відсторонитися, він міцніше обхопив талію. Великий палець грубо мазнув по щоці, розтираючи кров і сльози в липку маску.

Ми стояли серед кривавої бійні, захлинаючись болем і одне одним.

Цей поцілунок був нашою мовою. У ньому було все: «ненавиджу за те, що зі мною робиш» і «дякую, що живий».

Він відірвався на міліметр, задихаючись. Лоб уперся в лоб. У напівтемряві ангару очі горіли темним адреналіном.

— Можеш тікати, Кессі, — прохрипів він. Ім'я звучало як тавро, випечене на живому м'ясі. — Змінюй паспорти, фарбуй волосся, пали мости до самого фундаменту... Я не відпущу.

Він подався вперед, втискаючи мене в бетон так, що я відчула кожну нерівність стіни крізь тонку футболку. Його подих, важкий і гарячий, обпікав губи.

— Ти думала, що бачила вихід? Його немає. Світ великий, Кессі, але він затісний для нас обох окремо. Я знайду тебе в будь-якій дірі, під будь-яким шаром фальшивої шкіри. Навіть якщо ти сховаєшся на самому дні пекла, я прийду й витягну тебе звідти. Не тому, що я герой. А тому, що ти — моя.

Його долоня, все ще заляпана темною юшкою Круза, повільно піднялася до мого обличчя. Він великим пальцем витер цівку крові з розбитого носа. Біль був тупим, але від цієї дикої, токсичної ніжності під ребрами все заніміло.

— Ти залізла мені під шкіру ще рік тому в тому брудному барі, дівчинко. Стала інфекцією, від якої неможливо позбутися. І тепер ми або виберемося з цього лайна разом, або згоримо в одному вогні. Ебігейль не отримає тебе. Круз не отримає. Навіть смерть не отримає, поки я не дозволю.

Він зробив паузу.

— Я — твій єдиний шанс і твоя найбільша біда. Вибирай, Кессі. Час ігор закінчився.