Раді Вас бачити!

Гравій вистрілив з-під коліс прямо під вікном. Звук підірвав мене з дивана, хребет невдоволено хрустнув. Спроба встати — і плече прошило гарячою сталлю. Здалося, хтось загнав під лопатку лом і повільно провернув. У роті пересохло, перед очима попливло сіре марево.

Один погляд крізь криві жалюзі. Порожньо. Тільки хмара пилу осідала там, де хвилину тому гарчав мій двигун.

— Сучка, — видихнув крізь зуби.

Лють пекла горло. Поки я відсипався, довірившись Сирені після нічних “танців”, вона просто розвела мене на тачку. Взула, як лоха. Не те, щоб я вірив, що вона залишиться. Та все ж, десь глибоко в прокуреній душі була крапля надії.

Гарячково натягнув джинси, навіть не намагаючись потрапити пальцями в ґудзик. Ремінь бовтався, плече пульсувало в такт серцю, а в коридорі вже розірвало тишу.

Бам! Бам! Бам!

Сухий звук 45-го калібру. Ебігейль не стала чекати дев’ятої вечора. Стара курва вирішила закрити питання раніше. Хто там? Тільки такий психопат міг почати стрілянину в білий день на парковці. Питання лише в тому, хто для нього пріоритет: втікачка чи я, якого пора списати.

На заляпаному столі серед порожніх ампул валялися колеса. Згріб кілька штук, не розбираючи назв, і проковтнув сухими. Гіркота дряпнула горло, як наждачка. Запив залишками води. Хімія мала виграти мені трохи часу, перш ніж організм остаточно вирубиться.

Вискочив на галерею босим. Розпечений бетон обпік ступні, протвережуючи миттєво. Сонце засліпило, але зір чітко зафіксував масивну корму чорного позашляховика. За кермом — знайома лиса маківка. Круз. Сучий син приїхав закінчити справу.

Він помітив мене в дзеркало. Оскал було видно навіть крізь скло. Виродок затримався на секунду, знущально тицьнув середній палець у вікно і рвонув за «Доджем», засипаючи мене гравійною крихтою.

Круз завжди йшов по п’ятах. У табелі Арчерів він був другим, але ми грали в різних лігах. Я закривав питання чисто. Круз залишав після себе бійню. Виродок, який кормився чужим страхом. Ебігейль спускала його з ланцюга, коли треба було перетворити чиєсь життя на кошмар. Катування, заручники — для Круза не існувало «червоних прапорців». Він жер чужий біль і просив добавки.

Якщо стара відьма підняла його з ліжка — мій кредит вичерпано. Вона знайшла заміну. Я облажався з Сиреною. Підставив її під удар, і зараз це єдине, що мало значення. Вона в м’ясорубці. Лисий не буде чекати на поцілунок. Він почне ламати її частину за частиною, просто щоб послухати крик.

Я стояв на парковці, відчуваючи, як по спині повзе гаряча цівка крові. Рана нагадала про себе різкою пульсацією. Дивився на хмару пилу, в якій зникав джип. Ні коліс, ні ствола, ні страховки. Тільки порожня кобура і лють у грудях.

— Тисни на газ, Меггі, — прохрипів я в розпечене повітря. — Не зупиняйся, маленька.

***

Я сам виштовхнув її за двері своїми іграми в «правду чи дію». Прямо під ніж Круза, для якого вона — лише чергова мішень. Якщо він торкнеться її хоча б пальцем, я вирву йому серце голими руками. Навіть якщо це стане моїм довбаним кінцем.

— Сука, — виплюнув я з присмаком заліза, кидаючись до роздовбаного «Шеві».

Плече пульсувало, гаряча юшка знову поповзла по ребрах. Стібки, які Сирена так старанно виводила вночі, не витримували. Кожен рух прошивав лопатку болем. Вона вигребла готівку. Чиста робота, але лишила кредитку. Я вніс адміністратору таку суму, що старий навіть не рипнувся, коли я вгатив ліктем у двері пікапа.

Заскочив у кабіну. Тхнуло пліснявою. Пальці тремтіли — привіт передозуванню знеболювальними. Двигун чхнув, виплюнув сизий дим і нарешті загарчав, захлинаючись металевим кашлем.

— Давай, не здохни, — я вбив передачу і рвонув з місця, вилітаючи на трасу в дикому заносі.

Було начхати, що шматок іржавого лайна ледь тримає сотню. Ділянку траси знав як власну анатомію. За дві милі — розв'язка з виїздом на міст. Якщо Круз притисне її там, «Додж» стане броньованою труною.

Вчепився в кермо здоровою рукою, змахнув піт ліктем. 

— Тільки не гальмуй, русалонько. Не здумай здаватися.

Витискав із пікапа все. Машина вібрувала так, наче от-от мала розлетітися на гайки. Стрілка спідометра застигла на «сто десять», кермо виривалося з рук. Затиснув його коліном, ігноруючи вогонь у плечі, і намацав у кишені телефон. Сирена не встигла його поцупити разом із баксами — пощастило.

Набрав номер і кинув слухавку на липкий бардачок. У салоні смерділо перегрітим пластиком і пересмаженою кавою. Кабіна перетворилася на залізну духовку.

— Неймовірна, найпрекрасніша з усіх живих і вже не дуже... Кетрін Ейріс слухає! — пролунав у трубці дзвінкий голос. На фоні гули сервери й клацали клавіші.

— Кетті, треба допомога, — видихнув я, вивертаючи кермо «Шеві». Плече прошило розрядом болю.

— Грубо, солодкий. Жодного «як справи»? Жодного компліменту моєму новому коду? — вона зацокала язиком так натурально, наче сиділа поруч.

Кетрін була цифровим серцем Арчерів. Кращий хакер у Штатах, куплена баксами й погрозами. Якщо треба було витягти когось із цифрової небуття — вона була найкращою. І головне — вона зневажала всю сімейку так само щиро, як і я.

— Пробач, сонце, немає часу. Мамця випустила цербера.

— Знаю, дорогенький. Що ти накоїв цього разу, що так розлютив сучку?

— Колись розкажу. Підключи мене до Круза. Маю знати, де він.

— Вибач, котику, правила знаєш. Всі маячки — у моїй голові. Я не можу просто так зливати своїх, — у її голосі почулося фальшиве каяття. Я бачив, як на узбіччі пролетіла зачовгана вивіска Shell — буденність тривала, поки я летів у пекло.

— Але ж ти злила мій маячок йому! — гаркнув я, вписуючись у черговий поворот. Асфальт у мареві дрижав.

— Наказ зверху, Джонні. Пряма вказівка Ебігейль. Ти застряг у неї в горлі через ту панянку. І справа не лише в Крузі. Прибереш його — прийде інший. Ти справді хочеш піти проти Мамці?

— Так, Кетті. Мені треба знати, де він. Це питання життя і смерті.

— Бляха! — я вилаявся, коли на зустрічну вилетів сріблястий «Мерседес». Сімейний тип ледь не вписався мені в радіатор. Я встиг вискочити на узбіччя, обдавши лобове скло хмарою гравію та сухого листя. — Козел!

— Слухай, Джоне, — Кетрін заговорила швидше, клацання клавіш стало інтенсивним. — Ти вляпався капітально. Але гаразд, допоможу. Тільки тому, що Круз минулого тижня назвав мій софт сміттям. Що хочеш знати?

— Усе, що ти надала йому. Ти знайшла щось на ціль? Хто вона, в біса, така?

— Небагато, — Кетрін зітхнула. — До «Бризу» було лише розмите фото. Тепер я прогнала по всіх базах. Вона професійно замітає сліди. «Світилася» біля банкоматів у п'яти штатах за останні чотири роки. Щоразу — нове ім'я. Вона привид, Джонні. Але дуже дорогий привид. За нею тягнеться шлейф із закритих рахунків і змінених особистостей.

Я втиснув газ у підлогу. Пікап дрижав у передсмертній агонії. Змахнув піт із очей — у кабіні ставало нестерпно душно.

— Кетті, координати!

— Три милі від тебе. Мчать до старого порту. Круз затискає «Додж» до бетонного парапету. Якщо перехопить там — дівчині кінець. У нього наказ взяти її за будь-яку ціну. Знаєш, як він це робить.

— Доступ до його GPS. Негайно!

— Вже на екрані.

— Мені треба ім'я! — я вгатив по керму, пікап відповів металевим стогоном. — Кетті, я маю знати, кого рятую!

— Ти досі не в курсі? — вона знущалася. — Пасеш задніх, лицарю. Невже твої чари не подіяли?

— Кетті!

— Пробач, котику. В базах порожньо. Жодного збігу по обличчю. Без вихідних даних я просто тикаю пальцем у небо.

Я згадав кожне її слово, кожен подих, поки вона латала моє плече. Запах мила і ламані зізнання в напівтемряві.

— Слухай сюди, — прохрипів я, вивертаючи кермо, щоб не влетіти в кювет на розбитій ділянці. — Приблизно вісім-десять років тому. Підліток, шістнадцять років. Потрапила до в'язниці за самозахист. Нанесення тяжких травм паху нападника. Вдарила власного батька ножем. У Нью-Йорку.

— О... — Кетрін замовкла, дріб друку по клавішах зріс утричі. — Рідкісні деталі. Жорстко вона його...

— Знайдеш?

— Ні, котику, — відрізала вона. — Уявляєш, скільки дівчат калічать батьків у Штатах? Чортова статистика, Джонні. Тисячі справ. Мені замало даних.

— Вона вийшла за два роки! — крикнув я. Рев двигуна забивав вуха. — Потім зникла. Мати — алкоголічка, досі живе з виродком... Стій! Він був дитячим лікарем. Шанований тип. Притягувався за розбещення, але справу замяли.

У слухавці запала тиша. Тільки низький гул системників на фоні.

— Ще камера біля мотелю у Герті, на заправці Shell. Дев’яносто п’ята траса. Була там ввечері.

На екрані телефону червона точка вже наповзла на синю. Час скінчився.

— Дитячий лікар... Нью-Йорк... напад доньки... — Кетрін бурмотіла, наче заклинала демонів. — Спробую. Але архіви — це завали застарілого лайна. Швидко не вийде.

— Прошу, Кетті. Ти остання надія.

Тиша затягнулася. Бетон розв'язки попереду дрижав у мареві, наче галюцинація.

— Вона хоч того варта, Джонні? — голос Кетрін став серйозним. — Розумієш, що після такого назад шляху не буде? Спалюєш мости заради привида.

Я згадав її зелені очі й те, як вона сопіла уві сні.

— Ще й як, Кетті. Ще й як..