Спочатку:
На сторінку книги
Для нашої зустрічі пізня осінь приготувала дуже красивий теплий день. Вже не вперше так виходило, що значущі моменти відбувалися між нами саме восени. Правда, на цей час дерева скинули золотаве листя та все одно здавалося, що сонце сяє яскравіше, ніж навесні.
Ми вийшли з вокзалу й неквапливо попрямували вулицею. Сьогодні, як і раніше, Захар тримав мою руку в своїй та через це весь сум минулих днів розтанув, а натомість з’явилася купа незрозумілих відчуттів.
– Вікі, ти мабуть стомилася з дороги? – невпевнено вимовив мій стрункий кавалер і поглядав схвильовано та дещо розгублено.
– Та ні. Якісь три години мене геть не напружили. Чого це ти такий дбайливий? Ану, колись! – знову всілась я на улюбленого коника-зазнайку.
– Розумієш, я взяв на себе сміливість і забронював тут недалечко для нас номер, щоб спокійно поговорити. Тільки перед цим хочу запросити тебе до кафе, – ще більше знітився Сторожук.
– А що в кафе спокійно поговорити не вийде? – чіплялась я до слів, наче забула про безсонні ночі та море сліз, виплакані за Ним.
– Ну, добре. Я зрозумів. Тоді не підемо... – ображено потупив очі Захар і мені стало за себе дуже соромно. Он який він тепер мужній і чарівний та все одно м’який і поступливий, як колись. А я приїхала, щоб розрадити бійця й підтримати та поводжуся, наче пекуча кропива у траві.
– Куди саме не підемо? Поїсти разом я не проти. Кишенькові у мене з собою є, – продовжую безсоромно діставати хлопця, що перебуває на межі. Але Захар так давно знає мої витівки й тому стримано терпить їх.
Смачні, майже домашні страви, розтопили моє серце і коли ми вийшли назовні я зрозуміла, що прийшов час дізнатися хто ми одне одному насправді: друзі чи набагато більше?
– А знаєш, я стомилася. Так наїлася, що хочу відпочити. Де там твій прихисток розпусти? – ляпнула геть дурне, а Сторожук глянув на мене скривджено й зреагував миттєво:
– Можемо піти в кіно. Там зігрієшся. Он в тебе руки холоднючі, мов лід. Тут кінотеатр недалеко. Думаю, квитки знайдуться.
Я бачила його прихований зголоднілий погляд, але Захар тримався гідно. А в мене руки дійсно були крижані, тільки не від холоду, а від передчуття чогось невідомого й особливого.
– Вибач, будь ласка. Якась я сьогодні занадто примхлива. В кіно не хочу. Мені просто соромно йти з тобою повз адміністратора в готель, – чесно зізналася закоханому хлопцю доросла дурепа. А він страшенно зрадів і запевнив:
– Забий на це. Їм взагалі байдуже: хто куди ходить. Головне, щоб не порушували порядку й каса була повна. Прошу тебе, пішли. Я про службу розповім, а ти про універ. Хлопці за тобою, мабуть, табунами ходять...
І дійсно жінці за стійкою до нас не було ніякого діла. Вона глянула на військовий квиток Сторожука й простягнула ключ. На другому поверсі не було дорогих килимів чи пальм. Але ж ми прийшли сюди не розкішшю милуватись. Я побачила, як дивно у Захара затріпотіла долоня, коли відмикав номер. Та й сама почувалася наче прибита. На вулиці здавалося, що все йде закономірно, а тепер по тілу бігали безпідставні дрижаки.
Захар ввічливо допоміг мені з верхнім одягом і провів до кімнатки. Веселі фіранки на вікнах і крихітний мінібар у кутку. На ліжко я намагалася не дивитись і Сторожук розгубився та не знав, що робити? Але природний інстинкт переміг.
– Я дуже скучив за тобою, Вікі! Зі службою все добре, але тепер розумію, що життя без тебе нестерпне, – обережно схилився він і торкнувся губами до моєї щоки, потім ще. Захар тихо цілував моє обличчя, а я покірно стовбичила й не допомагала нічим, та слава Богу, хоч не відбивалася.
Далі молодий воїн не стримався й захотів відчути те, що вперше під сосною в домашньому лісі. Адже дорослі поцілунки такі привабливі й п’янкі! Тільки наразі все відбувалося куди гарячіше. Ми були закохані, на самоті, зморені розлукою й могли дозволити собі оте найчарівніше у світі. Дивно, що люди які приятелювали багато років, сьогодні вперше навпомацки перевіряли кожен сантиметр дорогих тіл та вгадували думки і бажання одне одного.
– Прошу не суди занадто суворо. Я не дуже знаю, як це робиться... – першим зізнався він, але ж саме я заважала пізнати йому солодку спокусу з іншими дівчатами! Та й сама поняття не мала, як зваблювати чоловіків.
– Тоді будемо знову навчатися разом, – запропонувала я й тихенько потягнула пальцями ґудзики на військовій формі. Захар ще більше зрадів і піднесено прошепотів:
– Я готовий навчатися з тобою чому завгодно. Це виконання всіх моїх мрій. Ти ж не уявляєш, скільки років я бажаю стати для тебе найближчим.
Номер добре опалювався, але ми чомусь тремтіли, наче замерзли. Тільки в ліжку, коли губенята продовжили мучитися неймовірно чарівним дійством, стало тепліше. Сильні емоції заполонили обох, коли ми дарували одне одному ніжність утаємниченого блаженства й більше не боялися тому, що обоє виявилися до нової науки дуже талановитими.
– Чому так довго ми відмовлялися стати рідними? Ти божевільно красива скрізь. Я кохаю в тобі все, моя єдина... – шепотів Захар, насолоджуючись тихими обіймами.
А я примостилася в нього на грудях, заплющила очі й почувалася найзахищенішою на землі. Тепер я знала, де моє заповітне місце.
– Боже, яке воно красиве - взаємне Кохання. Захаре, я завжди буду належати тобі, бо ти для мене став усім, – забула я про свої амбіції й відчувала, що саме це мій чоловік.
– Вікі, я обрав тебе дитиною, серед малюків і з кожним днем все більше розумів, що абсолютно правий. Ніколи не думав, що можу бути одночасно таким сміливим і покірним. В тобі є якісь надприродні сили... – щиро радів за нас він.
– Та немає в мені нічого надприродного. У мене є ТИ і я дуже щаслива, що ми відшукали головне у собі, – ніжно тулюся губами до його шиї й тихенько цілую, а Захар блаженствує від насолоди і нам вже нікуди не треба йти. Якби ж можна залишитися в коханих обіймах навіки, щоб просто дарувати єдиному на землі своє тепло і світло.
Ті годинки промайнули, ніби одна мить і нам необхідно розлучитися! Знову бути вдома на самоті й дивитися на телефон, як на рятувальну соломинку. Удавати, що все добре у житті й чекати, коли знову зустрінемося.
