Раді Вас бачити!

БАТЬКИ

Лев Шувалов ніколи не відкладав на завтра того, що необхідно зробити сьогодні. За вірність слову його поважали люди бізнесу та не чіпали затяті злочинці. А заздрісники ховали очі й не розуміли, як візитеру з західного світу вдається настільки вдало вливатися до підприємницьких структур столиці?

Відійшли в минуле жахливі спогади про чорний час, що мав запам'ятатися як щасливий, а приніс смерті двом невинним людям. В день поховання Роста й Ганнусі зранку періщив дощ. Та коли процесія прибула на кладовище, сталося диво. Хмари розповзлися й на небі з’явилося сонечко. Здавалося, навіть вищі сили хочуть подарувати останні яскраві промені тим, що лежали поруч у подвійній домовині.

Роботодавець і друг зробив усе для того, аби максимально вшанувати свого охоронця та його кохану. Це було одночасно моторошно й велично. А люди, що прийшли вклонитися й покласти квітку, німіли дивлячись на нерозлучну пару, що ось-ось встане й піде далі шляхом живих.

Та дива у цьому жорстокому світі трапляються рідко й тому хлопці з охорони віддали побратимові шану салютом холостих зарядів, а потім безжально забили кришку гвіздками й опустили до широкої могили.

Лев викупив подвійну ділянку, щоб у майбутньому облаштувати капличку, де можна поставити квіти й свічки. А ще приходити на річницю з їх біологічним сином і розповідати йому: якими вони були.

Ми не збиралися таїтися чи клястися, що є рідними батьками. Адже доки дитина зростатиме, якась тварюка обов'язково підкаже, що ми йому де-факто чужі... То навіщо обманювати всіх навколо? У нас з Льовою було непросте минуле та коли ми зустрілися, відчули особливу чистоту й не бажаємо зраджувати незайманості стосунків.

Паралельно з поховальними процедурами Шувалов настирливо працював над усиновленням Ростика. Він ішов законним шляхом, але бідкався, що електронне звернення та підтвердження швидкості не додають. А дитинка щомиті потребує турботи й лагідного спілкування. Що на неї чекає в будинку малюка? Певно, що погодують та перевдягнуть. Але хіба на це заслуговує син чоловіка, який врятував наші життя?

Та за гарні очі новонародженого нам не віддавали. Навіть високі зв'язки Шувалова не розв'язували питання невідкладно. З нас тупо тягнули довідки про майновий стан та здоров’я й спонукали до купи бюрократичних дій. А маля все ще знаходилося серед байдужого і буденного, поки чужого йому світу.

І ось настала зворушлива мить, коли нам з Льовою винесли сповите малятко та разом з паперами передали на виховання. Звучить дико, але Бог з ним! Головне, що воно поруч і дивиться на нас добрими оченятами Ростислава.

Серед останніх подій Шувалових важко чимось здивувати та фантастична думка про реінкарнацію все-таки пролетіла. Перехід світлої душі Ростислава Швеця до цього крихітного створіння відчувався майже реально.

Жінка хотіла вручити дитятко мені, але я злякалася й відступила. Моїми друзями завжди були комп’ютери, телефони та не дуже добрі люди, а тут така значна відповідальність! Зате Льова впевнено пригорнув малечу до серця й щасливо посміхнувся.

Звісно йому набагато простіше, адже цей татко вже мав у спілкуванні з малятами ступінь бакалавра, як мінімум. Це я знаю з розповідей, про безхмарні роки, проведені поруч з маленькою Віолою. А тепер у пана Шувалова з'явився син! Шкода, що без мого фізичного втручання та долі видніше.

Льова поклав синочка до спеціальної автолюльки, яку весь ранок кріпив на задньому сидінні свого безвідмовного стального коня. Він думав, що я піду на звичне місце поруч з ним, та я підсвідомо вмостилася біля малечі. На це мій чоловік загадково посміхнувся й побіг за кермо.

– Льовчику, будь ласка, не смійся з мене! Я й так сама не своя. А тут ми будемо споріднюватися, – пояснюю те, що Шувалов розумів без слів.

– Та я ж не проти! Ви такі гарні разом, навіть схожі. А з часом ми всі будемо нероздільні. Знаєш, я сьогодні почуваюся приблизно так, як тоді коли вперше тебе пригорнув. Не ображайся, але ці почуття не переплутаєш ні з чим. Так, наче заново народжуєшся, – відповів мені Він.

– Скажи, а його не треба зараз годувати? Воно ж не може сказати, а що як хоче? – дивиться на пухкі щічки немовляти дурна молода баба й шукає в порожній голові невідомого чого.

– Знаєш, я вже призабув їх графік, але в цьому плані ми маємо везіння у квадраті. Як приїдемо додому, тьотя Паша й Варвара Григорівна приймуть маленьке диво під своє крило та вже не випустять. Досвіду в годувальниці й дитячої лікарки - аж через край. Тому можеш розслабитися й отримувати задоволення, – сьогодні без понтів, двома руками, тримався за баранку керманич.

– Це добре. Пам'ятаю, у нас на заправці працювала матуся-одиначка. Вона залетіла від якогось бовдура й навіть у декретну відпустку не пішла. Так і ходила з дитям на роботу. А навчалася всього за допомогою інету та підказок нашої прибиральниці. Її всі поважали. Ой, Льово, а Ростик чомусь совається і зводить брівки. Ось-ось заплаче... Може треба зупинитися? – схвильовано коментую все, що бачу.

Тоді Шувалов весело каже:

– Сашуню, попустись! Інакше пересядеш до мене. Нехай собі дитя звикає до навколишнього світу. Для нього ж поки усе нове. Щось бентежить, щось лякає, але ми поруч і проживемо життя так, аби йому ніхто не заподіяв лиха. Для цього нам його й віддали.

– Вибач, я спробую звикати до всього нового, разом з ним, – кажу й обережно починаю пестити дитинці животик. А воно спочатку щось шукало оченятами, а потім посміхнулося... Виходить мої дотики сподобалися? Яке щастя! Тобто ми будемо рідними. Це збуджує й п'янить не менше, ніж наше з Льовою щире кохання.

Щодо професійної турботи та догляду новоспечений татко не помилився. Бо як приїхали до маєтку, наші «бабусі» виперли нас геть і почали чаклувати над дитинкою так, мов усе життя готувалися до цієї відповідальної місії.

Власне так воно і є. Кожна жінка спочатку радіє народженню дитинки, а як її дитинка сама переходить до рангу батьків, тоді вже бабусині почуття вирують так нестримно, що годі протидіяти їм. Ця аксіома доказів точно не потребує!

Слава Богу, в минулому залишилися суперечки щодо облаштування дитячої кімнати. Звісно вона буде, але пізніше, а поки ми відвоювали у мами законне право ночівлі крихітки у нашій з Льовою спальні.

Варвара Григорівна якийсь час дула губенята, але ж навіщо дитячій лікарці куняти на зміні? А я, після звільнення від Тугаїв, байдикую без діла й можу приділяти хлопчикові як день, так і ніч. Цю ідею підтримала тьотя Паша й таким чином (більшістю голосів) колиска Ростика опинилася поруч з нашим ліжком.

Перший місяць взаємного звикання був дещо важким. Ясно, що маленький хлопчик підсвідомо слухав кожен рух і подих навколо, а тому трішки хвилювався й рюмсав. Але моя мама щоденно обстежувала онука й діагностувала, що він здоровий. А тьотя Паша готувала для Ростика такі неймовірні каші, що може й були гіршими за материнське молоко, але точно кращі за дитяче харчування.

Інколи я жартома називаю нас з Льовою рекордсменами. Адже всі традиційні сходинки: знайомство, народження почуттів, споріднення, заручини й навіть шлюб, ми подолали на одному диханні, за кілька місяців.

А як подумати: скільки негараздів та біди крутилося навколо, то й взагалі ми просто чемпіони. Навіть батьками стали через чотири, а не дев'ять місяців... І тут мої бухгалтерські підрахунки ні до чого. Доля так вирішила.

До речі, про батьків. Якось перед слуханням справи Фелікса Тугая, Льові зателефонував Бахтіяр і слізно прохав змінити свідчення. Мабуть, забув як лякав наслідками, коли мене звільняв, або як дурнуватий синок замовив скалічити мою маму.

Через щастя, в якому тепер купаюся, я могла б простити Феліксу знущання наді мною чи навіть підпал «Grand Salute». Адже після реконструкції ресторан став набагато кращим. Та загибель доброї й мужньої людини, що на злеті віддала своє життя за НАС, пробачити неможливо.

Не через страх, а через зневагу до Тугаїв, Лев заборонив мені свідчити й пішов до суду в супроводі особистого адвоката. Він не втоптував затриманого в багно, як це заведено у тих дикунів, а точно по пунктах висвітлив все скоєне Феліксом, з часу як перетнулися.

Казав, що було декілька говірливих свідків від захисту. Тільки за те, що встиг наробити у своєму бездарному житті молодий Тугай, вирок призначили доволі м’який. Звісно стараннями неперевершеного Броніслава Бірмана, негідникові присудили три роки колонії загального режиму. Я була шокована, але не здивована. Хоч все-таки очікувала, що за сукупністю епізодів, нахабний мажор полетить білим лебедем на сувору зону.

– Льовушко, дивись як воно тихенько спить! – пригортаюся ввечері до серця свого Коханого й відчуваю, що все більше стаю мамою. Ні, не в області матки, а в душі. Це таке неймовірне відчуття, що просто треба пережити.

– Тому, що ти поруч з ним. І зі мною. Звісно трагедія з його батьками не забудеться ніколи, але це крихітне створіння нас з тобою все більше єднає. Правда? – чую у відповідь і опиняюся в Його руках та забуваю про все гидке, що почула про вирок.

– А ми сьогодні знову гуляли біля озера й Ростик вже точно не боїться пташок, що навколо співають. Він слідкує за ними й звикає до нашого зеленого світу та підказує мені, що йому тут подобається, – заграю до свого Шувалова.

– Підказує? – поглинає мене жагучим поглядом Лев і я знаю, що буде далі.

– Угу! Він зі мною серденьком розмовляє і я радію, що все чую. А як обціловую щічки, воно тягнеться й підставляє їх мені. Льово, я його всім серцем люблю... – щиро зізнаюся, а Він мені:

– А мене? Мене ти ще хоч трішки кохаєш чи все віддаєш малюку?

– Як Ви можете, пане Шувалов? Та я тепер живу серед світу, де закохана відразу в усіх, хто мене оточує, – кручуся й не даю Йому себе поцілувати, мов ображаюся.

– Тоді продемонструй мені окремий шматочок Кохання. Той, що лише мій. Ми будемо дуже тихенькі, обіцяю, – шепоче мені на вухо чарівник і я здаюся на його посягання.

Господи! Який же він п'янкий і гарячий оцей, на перший погляд, серйозний і стриманий ресторатор Шувалов. Я божеволію в Його обіймах та знаю, що не перестану кохати до кінця своїх днів.