Раді Вас бачити!

РОДИНА

Наша прекрасна ніч добігала кінця. О п'ятій ранку, від стороннього звуку, я прокинулася в Його обіймах. Яке дивне відчуття блаженства, коли лежиш у Нього на грудях й слухаєш колискову закоханого в тебе серця! Лев обережно пестить долонями мою спину, а я пригортаюся ще ніжніше й шепочу:

– Чому ти не спиш? Щось болить?

– Ні. Лише щастя не вміщається всередині й проситься до тебе, – натякає на новий напад солодощів Він.

– Льово, прошу тебе! Мені негайно треба йти до своєї кімнати, хоч дуже важко полишати тут одного, – від спілкування з пристойними людьми в мені звідкись з'являються чесноти.

– Навіщо? Хіба я тобі вже набрид? – міцніше притискає мене до свого тіла Шувалов і красномовно демонструє, чому мені необхідно залишитися.

– Ти розбудив в мені Кохання й не можеш набриднути. Але ж скоро будинок прокинеться й усі побачать, що я вийшла з твоєї спальні. Це сором. І що подумає про нас тьотя Паша?

– Перехреститься й благословить. Вона мені про тебе вже всі вуха продзижчала: «Яка чарівна дівчинка! Бери, самітнику, поки вона ще тут...» – зізнається мій спокусник.

– Так і каже? – недовірливо перепитую.

– Угу! Саме так. От я й послухався мудрої жінки, а тепер нескінченно щасливий... Але ти права. У нас на сьогодні безліч справ. Вчорашні бевзі не дали тобі побачитися з матусею та й мені дещо зруйнували визначений план дій, – поринає до свого ділового ритму мій лагідний котик.

– Якщо ти про ресторан - це так. Але спочатку треба купити ліки, що тобі прописали. А мені - побувати у слідчого. Викликав на Лиманну, оформити заяву на Тугая, – тяжко зітхаю, бо життя невблаганно повертається від мрій до непростої дійсності.

– Ти - мої ліки! Інших я не потребую й не люблю їх вживати. Запам'ятай, моя крихітко. Сподіваюся, Стелла не наламала там дров. Вона нездара і я збирався її замінити, але тепер не можу. Маю неоплатний борг, бо вона нас з тобою познайомила, – чую неймовірно романтичну думку від прагматика й логіка Шувалова. Це мене страшенно бадьорить та я все-таки намагаюся вибратися з його рук і починаю вдягатися, зі словами:

– Льовочко, я піду. Не ображайся!

– До речі, на вечір нічого грандіозного не плануй. У нас з тобою буде дуже відповідальний захід, – гальмує Він мої старання непомітно зникнути зі спальні.

– Який? – зупиняюся, бо чую в чарівному голосі Шувалова нотки хвилювання.

– Хочу познайомити тебе з донькою й мамою. У нас сьогодні чергова зустріч і це буде доречно, у зв'язку з подіями, що сталися, – більше розгоряються хижі вогники його щасливих очей.

– Не розумію. Ти ж казав, що вони за океаном? – від цієї звістки забуваю про сором та затримуюся в ліжку.

– Саме так. А ще я казав, що маю з ними сеанси відеоспілкування і якраз сьогодні ми вчергове будемо бачитися. А тебе я представлю, як наречену й буду прохати благословіння, – спокійно говорить Лев і мені стає геть моторошно.

Ось як - усе й відразу? Він же мені ще нічого не пропонував! Вирішив самостійно й лише намагається запитати згоди у своєї рідні. Когось це мені нагадує. Хіба Тугаї зі мною поводилися інакше? Але Його я дуже кохаю й тому намагаюся пожартувати:

– Перепрошую, пане. А в мене Ви спочатку не хочете запитати згоди?

– Ні! Я знаю, що твоя відповідь буде: «ТАК». Ти цілу ніч доводила, що не можеш жити без мене. Я повірив. Невже переплутав чи щось недочув? – жартує Шувалов і намагається піймати мої губи.

– Але ж дівчинці хочеться свята! Як там воно буває: музика, квіти, шампанське, обручка і наречений, що схиляється на коліно... Я в кіно бачила, – відповідаю так само жартома й чекаю, що він на це скаже.

– В кіно бачила? Домовилися! Поговоримо з родиною, а назавтра я привезу на нашу галявину знімальну групу й вони зафільмують твою відповідь, мені нещасному. Є на прикметі кілька боржників, що орендували мій рестік як знімальний майданчик. А обручку? Купимо по дорозі у лікарню. Такий варіант тебе влаштовує? – оце так розум і підготовка до будь-яких викликів! Нічим не можна зруйнувати запланованих Шуваловим дій. Я задкую й відповідаю:

– Нічого не треба, Льово, ми й так разом. Я пожартувала!

– А я НІ! І навіть дуже треба. А ще краще було б відразу познайомити свах. Мені здається вони знайдуть спільну мову, бо обидві жадають щастя для своїх безталанних діточок. Заберемо Варвару Григорівну додому? Нащо їй та лікарня? Вдома ж і стіни допомагають, – продовжує розкладати свій життєвий пасьянс Шувалов і з цим я не можу сперечатися, бо дуже сумую за своєю мамою.

Як вона там? Адже вчора ми обіцяли приїхати, та клятий Тугай знову вліз зі своїми шмарклями... Ненавиджу! Сьогодні напишу на нього ще ту заяву. Як же хочеться, щоб його залишити під вартою. Та не мені боротися з сильними світу цього, вірніше з їхніми статками. Це я давно зрозуміла!

Доки ми радилися, сонце також прокинулося й швиденька забралося високо на небосхил. Я не змогла подолати спокуси й ми з Левом прийняли душ разом. А ще перевірили, що відчувають божевільно закохані, коли роблять це під потоками води. Не знаю, чи безпечно займатися коханням, коли навколо все мокре й слизьке, але й цей варіант шаленства мені до нестями сподобався!

Далі ми ненадовго розсталися і я тихенько прокралася до себе, підсушила волосся й змінила вечірній прикид, на звичайний домашній. Шортики й маєчка якось ліпше пасували до вранішньої кави. Та Лев наполіг, щоб сходами вниз ми спустилися разом. І коли, рука в руці, нас побачила тьотя Паша, вона перехрестилася й сказала:

– Ну, слава Богу, розібралися! А хіба без побитої голови ніяк не можна було здогадатися, що немає у вас ніякого шансу відкараскатися одне від одного?

– А це вже Ваша заслуга, дорогенька! Якби не вчорашня казкова печеня, Саша й досі бігала б від мене кущами. Тому особлива й щира подяка чарівній свасі! – захлинається від задоволення дорослий чоловік і продовжує нагадувати підлітка, що вперше звабив дівчину.

– Та облиш, Льово! До чого тут я? То доля вам начаклувала. І дивись які дива вчиняє Кохання! Ти вчора повернувся трішки незграбним, а наразі сяєш краще сонця на небі й ніхто навіть не здогадається, що били по голові. Ось тільки Саша куняє й точно хоче спатоньки. Що, не давав тобі спочинку? От супостат! Ну, нічого зараз розбудимо... – весело буркотить годувальниця, а Лев тільки винувато поглядає з-під лоба й окрилено посміхається.

От навіщо вона так? Я низько опускаю голову й червонію.

– Тьотю Пашо, перестань! Дивись, як наше сонечко мило ніяковіє, – безсоромно голубить мене на очах у «челяді» Шувалов.

Про кого це я наразі? Про всіх, хто сидить за щедрим вранішнім столом господаря. В цьому маєтку не існує нерівних і заведено збиратися всім однаково. Немає лише охоронців, що заступили о сьомій, на чергування. А група, що захищала наше Щастя вночі, водій, садівник і ще парочка робітників, котрих я поки не знаю - вже молотять ложками по тарілках та наминають смаколики тьоті Паші. Я відверто пишаюся, що можливо стану колись половинкою дивовижного новітнього пана.

Маму з лікарні ми забрали, але до нашої розгромленої квартири не повезли. Вона трішки посперечалася й погодилася деякий час пожити серед зелених гаїв. Хоча б до повного одужання та результатів роботи поліції зі знахабнілими Тугаями. Ми познайомили її з тьотею Пашею й жінки миттю вчепилися до обговорення споріднених тем так, наче зналися зроду.

Далі ми помчали на відбудову. Звісно з учора там нічого нового не сталося. Безмозка Стелла походжала між робітників, що тільки почали зчищати кіптяву зі стін. Та як тільки на порозі підсмаженого «Grand Salute» з'явився пан Шувалов, робота закипіла.

– Стелло, навіть не намагайся доповідати! Просто іди вдягни синій халат прибиральниці та ставай поруч з людьми працювати. Чого ти вештаєшся без діла? Спробуй ручками, як примушувала Сашу! – блаженно посміхається Лев, а трансвестит в подобі адміністраторки підозріло дивиться на нас і навіть своїм маленьким розумом відчуває справжній вітер змін. Потім Лев підписав папери на ремонтні роботи, вислухав виконроба й затвердив план роботи.

А далі ми помчали на Лиманну до відділку поліції. Ось там на нас чекала дуже неприємна звістка, хоча її прогнозувала навіть я.

– Будь ласка, прошу сідайте! – якось дуже м'яко запрошує нас з Левом слідак і дає мені бланк заяви. Я починаю писати й раптом чую наступне: – Як почуваєтеся, пане Шувалов? Радію, що добре. Але повинен зазначити, що Фелікса Тугая ми вчора відпустили під підписку, до суду.

– Як? Ви ж обіцяли мені, що він заслуговує на покарання! – не витримую цього тупого й безвідповідального зізнання.

– Обіцяв. Але команда адвокатів Бахтіяра Тугая дуже професійна й наполеглива. Вони тут вчора здійняли такий галас, наче ми його катували. Сказали, що будуть висувати проти Вас, пані Олександро, зустрічний позов про заподіяння шкоди здоров'ю їх підзахисному... Я пояснив їм, що це нонсенс. Але ж найкращий захист - то напад. Ось вони й метушилися, доки не забрали підопічного. Та Ви пишіть, будь ласка. Певно, що суд не скасовується. Закон працює і все буде в порядку, – гордо закінчив слідчий.

– Ага! Буде в порядку, який продиктують Тугаї? Ви їх погано знаєте, – буркочу собі під носа й намагаюся писати якомога докладніше.

– Ну, не я ж Вас примушував на них працювати. Правда? Що посіяли, як кажуть, – самовпевнено додає поліціянт, а потім зиркає на сувору постать Шувалова й мовчки опускає погляд на стіл.

На вулицю я вийшла ледве не в сльозах! Як так? Фелікс найняв якихось тварюк, щоб на нас скоїли напад. У Льови струс мозку. Мене той баран ледве не придавив у власному домі, де вони влаштували страшний бедлам. А дикун просто поїхав до тата? Це не справедливість, а повний бардак!

– Сонечко, не сумуй. Там у нас вдома твоя мама. А ввечері ми будемо працювати над об'єднанням родини. Хіба ж це погано? – притуляє мене в авто до себе Льова, а на душі знову висить каменюка і я кажу йому:

– Льово, вночі над нами сяяло сонце. А тепер воно там на небосхилі, а мені здається, що настала темна ніч. І знову треба боятися кожної миті та оглядатися скрізь. Як нам жити далі?