Раді Вас бачити!

ШПИГУНКА

Як прийшла до тями - Фелікса поруч уже не було. Може поперся рапортувати про перемогу татові чи просто прийняти душ? Я швиденько привела себе до ладу й спустилася до аптеки, на території комплексу та купила протизаплідні. Проковтнула відразу дві, аби мрії Бахтіяра про внуків не справдилися.

А потім невідкладно зайнялася справою, котра нагадувала роботу сапера, під час знешкодження бомби. Власне - копіювала з «хмари» на флешку матеріали про шахрайства Тугаїв.

Інформацію про їх махінації я почала збирати давно. Після першої гучної сварки з Феліксом до мене прийшло усвідомлення небезпеки і я подумала про захист. Знаходитися у хижій зграї - то завжди ризик. А коли фізично впустиш до себе всередину її частинку, лихо безжально поселяється в тобі. Саме за початковими дифірамбами екстремалки, на кшталт мене, роблять фатальні помилки.

Періодично я зиркала на скляні двері офісу, але в коридорі стояла німа тиша. Ясно, що згодом Ларс розкопає витік інфи та доповість господареві. Але хочеться думати, що це станеться не сьогодні. Головне, аби Фелікса не принесло в розпал моєї диверсії. Паралельно з копіюванням компромату в голові крутиться думка: куди сховати все це?

Запхати між грудей не варіант, бо той божевільний відпочине трохи й знову захоче катувати мене. Як правило між його сексуальними нападами проходить небагато часу. А в макітрі нічого путнього...

Стоп! На столі лежить мій носовичок. Я хапаю його, відрізаю декоративні рубці й загортаю вибухонебезпечні дані до тонкої тканини. Знаю, що це дикунство та легким рухом заштовхую в себе, наче тампакс. Відчуття незатишне, але життя дорожче. Тільки ж сьогодні мені ні за що не можна потрапляти до ліжка супостата! Інакше, без перебільшення, то буде мій останній день серед живих.

Щойно я встигла протерти руки залишками хустинки та кинути до сміттєвого кошика, як двері жалібно затрусилися й на порозі, з поглядом голодного шуліки, з'явився Фелікс. Ця поза не віщувала нічого доброго.

– Хочу перепросити! – раптом вилізла з його рота унікальна фраза.

– Вдала думка, бо мені після твоїх «ніжностей» дуже зле. Можеш відвезти до лікарки? – кривлюся так, наче дійсно готова здохнути.

– Будеш знімати побої й писати скаргу? Але ж я кохаю тебе... – злякано сіпається безкарний суб'єкт.

– Феліксе, про що ти? В лікарні дійсно слухають скарги, але про недуги. А мені вкрай потрібні знеболювальні та порада медика, – продовжую гундосити слабким голосом.

– Оце я пень! Ну, вибач. Трішки не розрахував жаги. Але ж ми робили більш шалені речі й ти не скаржилася... Добре, збирайся! – тяжко зітхає він.

Я беру сумочку й намагаюся вийти з офісу. Тугай смикає її з моїх рук та висипає дівочий мотлох на стіл. Цей хижак шкірою відчуває небезпеку, тільки не знає: де вона є? Тому ще раз перепрошує й веде за руку до свого кросовера.

Подорож до лікарні жахлива! У змученій вагіні заважає грубий тампон, а в голові пульсує бажання: якомога швидше здихатися цього маніяка.

На людях Фелікс - саме виховання! Він лагідно допомагає мені вийти з авто й ми прямуємо до вестибюля приватної клініки. Тут у мене навіть картка є, бо коли вперше залетіла від нього, Тугай привіз саме сюди.

До його рук я потрапила дурною й незайманою, а цей псих не визнає жодного захисту й відчуває насолоду тільки від супертісного контакту. Був ще випадок, коли ми перегнули з інтимними іграшками й тоді в мене завчасно почалися місячні. Та наразі я просто зобов'язана залишитися наодинці з лікаркою!

Вона розуміє мій погляд і просить «нареченого» почекати в коридорі. Фелікс іде та я не лізу на крісло, а викладаю скорочену версію подій і підкріплюю своє прохання сотнею баксів. Ця дамочка аж ніяк не голодує й отримує в клініці гідну зарплатню. Тільки хто ж відмовиться від премії, без сплати податків?

– Я зараз... Шановний! Зайдіть, будь ласка, – з суворим обличчям кличе вона Фелікса. – Прошу, сідайте.

– Дякую, я постою. Що, лікарю, все погано? – тремтить голос негідника.

– Ви здогадливі. Хто так безжально катує кохану жінку? Я розумію, що у Вас пристрасна вдача, але стримуйте її. Ви ж доросла людина! Взагалі я вважаю, що Вам необхідно пройти курс заспокійливих препаратів. Он який смиканий. А Вашу наречену ми залишаємо в себе, на лікування, – карбує вона слова, відпрацьовуючи кожен долар.

Фелікс дивиться на мене зі збудженим жалем і тупцює на місці наче баран, а потім каже:

– Виставляйте рахунок, я все сплачу. На потреби клініки й лікування Саші. Тільки, прошу Вас, допоможіть їй швиденько оздоровитися. Я без неї не можу! Скільки це займе часу?

– Скільки треба, стільки й займе. Зробимо повне обстеження, аналізи, а там побачимо. Я вже скинула Вам рецепт. Підлікуйте нерви, не чекаючи на рецидив. І ще одне: спробуйте деякий час не з'являтися на очі постраждалій. Це матиме позитивний ефект, – знаходить такі необхідні мені слова досвідчена жінка й Тугай не заперечує.

– Я лише привезу їй речі... – мимрить він.

– І цього робити не треба. Ви ж знайомі з нашим сервісом і знаєте, що всім необхідним клініка пацієнтку забезпечить. Прошу на вихід, пане! – переконливо обриває садиста медикиня.

– Що ж? Одужуй, будь ласка, кохана! Я телефонуватиму, – тихо й незвично промовляє Фелікс та нарешті йде.

– Я все правильно зробила? – веселішає дамочка, коли кроки в коридорі стихають.

– Так! Щиро Вам дякую, – полегшено зітхаю й додаю: – Тільки дуже не хочеться, аби через мене у Вас були неприємності. Повірте, ця родина їх будь-кому забезпечить.

– Дорога моя! Весь грошовитий контингент однаковісінький. Спочатку просять про допомогу, а потім лякають адвокатами й судовими позовами. Та знову й знову приходять побиті й слабкі. Тому не переймайтеся, у нас щодо них стійкий імунітет. То Ви не бажаєте пройти профогляд?

– Ні, не тепер. Зі мною все добре. Я просто дуже хочу додому. А якщо мене шукатимуть...

– І про це не турбуйтеся. Я оформлю окрему палату і до Вас жоден відвідувач не потрапить. У нас буває таке. Люди просять і ми допомагаємо. А Тугаї нехай собі платять. Бувайте здорові, Сашо! – супроводжує мене до дверей усміхнена служителька Гіппократа.

В кабінеті я трималася впевнено, а на вулиці стало дуже стрьомно, адже Фелікс може вилізти на очі в будь-який момент. Оце заварила кашу! Чому я повинна тремтіти й ховатися? А починалося все так красиво: квіти, обіцянки, кохання... Невже воно у всіх таке?

Я замовила таксі з кінцевою точкою у сусідньому дворі. Поруч з нашою дев'ятиповерхівкою звели сучасний ЖК, з червоної цегли. Там завжди крутиться купа авто й людей. Тому навіть з біноклем - перехожих хрін розбереш.

Оглядаючись, мов справжня шпигунка, крадуся до свого під'їзду й кидаюся в порожній ліфт. Доки мама пройдеться по магазинах у мене є трохи часу, щоб привести себе до ладу й подумати: де сховати небезпечні носії?

Ніколи раніше не помічала за собою таких бурхливих фантазій. А тут вже змалювала картину, як квартиру обшукують прислужники Тугаїв, а нас з мамою б'ють і катують... От дурепа! Треба було взяти у лікарки й собі рецепт на заспокійливе.

Чесно кажучи, зараз мені найбільше хочеться полежати в пінній ванні та спочатку заникаю флешки. Дістаю з полиці новорічні іграшки й одну запихаю в крихітного гумового зайця та раптом ловлю себе на думці, що тепер боляче йому. Обсипаю іграшки дощиком і сподіваюся, що навіть збоченці там не шукатимуть.

Далі відкриваю шафку в туалеті та знімаю стару поличку. Вона трохи розсохлася і вдало прийняла до тріщини другу небезпечну річ. Ось так буде добре. Тепер можна дозволити собі відпочинок у теплій воді.

Скидаю з себе робочий одяг, який натхненно обирала вранці, а потім він разом зі мною пройшов через приниження. Тільки встигаю запустити пральну та готова поринути в ароматну пінку, як бринить телефон. Я підскакую, наче вжалена й вимикаю машину. Адже в лікарняній палаті не перуть білизну, а в Тугая надто чутливий та якісний айфон.

– Вітаю, шановний пане! – промовляю майже весело до Шувалова.

– Доброго дня, Сашо! А чому так офіційно? Ми ж домовилися бути друзями. Справжніми, не такими як той грішник. А що це у Вас з голосом?

Овва! Ще один суперпроникливий знайшовся.

– Все добре. Зморилася трохи та прийшла додому раніше... – брешу добрій людині.

– Даруйте за невихованість, але я відчуваю, що з Вами біда. Прошу скажіть, що відбувається і де Ви тепер? – цей лагідний оксамит наразі для мене гірший, ніж грубощі Фелікса. Я вдихаю кілька разів вологе повітря й заливаюся сльозами.

– Перепрошую... Не звертайте уваги. Я вдома і все окей. Були деякі негаразди, але вони вже позаду, – шморгаю носом і підсвідомо притискаю телефон до вуха, ніби хочу, щоб Лев був ближче.

– Які негаразди? Облиште, будь ласка, ввічливі формальності. Я розумію, що ми ледве знайомі. Тільки через спілкування з Тугаями, в халепу потрапити елементарно. Я зараз приїду до Вас, – вирішує за мене ресторатор.

– НІ! Прошу, не треба... – поводжуся мов повна дурепа, а він включає ясновидця:

– Чому? Він Вас бив і Ви соромитеся свого вигляду? Я хотів запросити ввечері до себе на десерт. Але тепер буду невідкладно і Ви мені все розповісте. Разом подумаємо про наступні дії.

Я слухаю його командний тон, який вже чула вчора в ресторані й розумію, що будь-який бізнесмен має (як мінімум) два обличчя.

– Добре, приїздіть. Тільки зупиніться у сусідньому дворі, під будинком з червоної цегли, я прийду туди, – даю дивні інструкції й чую відповідь:

– Он як? Тепер я просто переконаний, що повинен втрутитися.