Раді Вас бачити!

ПОЖЕЖА

Страви, що подавала тьотя Паша, дійсно мали неперевершений смак і вигляд. Відразу ясно, що майстриня довго працювала в ресторанному бізнесі, але сили поступово покидали жінку та розум і вміння залишалися на висоті.

Я дуже хотіла бути чемною, але через те, що мама лежить там (у казенному ліжку) й смакує дієтичною гидотою, нічого не могла з собою вдіяти й тихо колупалася в тарілці.

Зате Лев наминав смакоту своєї годувальниці за обидві щоки й утаємничено зиркав у мій бік. Він жартував і підбадьорював, як міг, та наразі геть не нагадував суворого керівника «Grand Salute» чи грізного захисника Тугаївської бухгалтерки.

І бабуня, мов та бджілка, крутилася навколо столу й робила це з особливим задоволенням. Чого це вони такі? Мабуть, не часто приймають у себе гостей ось і радіють. Такою була моя версія подій.

– Щиро дякую! Все було дуже смачно, – підіймаюся з-за столу, а мудра жінка посміхається й відверто каже:

– На здоров'я, дитино! Але ж ти нічого не їла. Так не можна. Дивись: під шовковою шкірочкою - одні кісточки. Ще трохи й розсиплються. Леве, нам треба залишити Сашу тут надовше та підгодувати її.

– Тьотю Пашо! Пропозиція приймається в обидві руки, – залюбки підтримує гумор старенької Шувалов. – Все, як завжди, неймовірно смачно! Тепер зранку доведеться додати навантажень.

– Навіщо? Ти й так виглядаєш, наче юнак двадцяти років. Правда, Сашо? – веде бабуся брівкою й заграє до Шувалова та я тупенька не розумію: про які навантаження йдеться? Просто згідно киваю й дуже хочу піти до тихої кімнати, що відвели мені нагорі.

– Сашо, дозволиш мені подивитися матеріали? – запитує Лев, коли ми прямуємо повз його кабінет.

Відразу як приїхали, навіть у своїх володіннях, господар вельми обачно поклав флешки до сейфа, а тепер делікатно цікавився про дозвіл переглянути їх вміст.

– Звісно. Навіщо запитуєте? Ваша оцінка мені дуже важлива. Може там і немає ніякого компромату на Тугаїв? Хоч я намагалася збирати найгрубіші порушення, які мені наказували робити, – чомусь пригадується купа гидоти й настрій зовсім падає.

– Ну, не вішай носика! Завтра я обов'язково завезу твої ризиковані старання до спеців. Нехай самі вирішують, як розіпнути злодіїв. А ти спробуй відпочити, он яка зморена. Солодких тобі снів! – лагідно говорить Шувалов та я впевнена, що як тільки доторкнуся до шовкових подушок, відключуся й нічого не згадаю. Але його побажання мені приємне, адже жоден чоловік (окрім татка) ще ніколи так доброзичливо не казав мені цих слів.

– Навзаєм! Сподіваюся сьогодні Ви також спатимете добре? Дякуючи Вам, мені ніщо не загрожує і для гарного сну є всі підстави, – хочу просто зробити йому комплімент, але бачу, як оксамитовий погляд стає незрозуміло яскравим... Та Лев чемно киває і йде перевірити якість зашморгу для Тугаїв.

День у маєтку Шувалова починається доволі рано. Я не кажу про охоронців, що працюють цілодобово. Вночі я вставала кілька разів до вікна й бачила їх невтомний рух маршрутами.

Тьотя Паша вже точно куховарить, а Лев (на майданчику біля озера) виробляє зі скакалкою такі фігури, яких я не вмію. В шортах і вільній футболці він нагадує професійного спортсмена та геть не скидається на старого, хоча йому вже стукнуло тридцять дев'ять років.

Після неприємної розмови з Ларсом я облазила всі можливі електронні енциклопедії й тепер знаю докладну біографію ресторатора та навіть різноманітні відгуки й плітки. Як і казав той здирник, Лев народився в литовській Клайпеді, в родині моряка та співачки. Дивно, але про загибель його дружини в мережі не було жодного спомину. Можливо, після драматичних подій, Шувалов замовив талановитому хакеру підчистити всі спогади?

Найбільше мене вразило, що його доньці, Віолі, вже десять років. Все як казав: «Ти старша за мою малечу на ціле життя». Це тому, що мені нещодавно виповнився двадцять один рік.

Між заняттями спортом Шувалов говорив телефоном, сідаючи за садовий столик і попивав воду. Вся ця картина нагадувала якийсь відомий кінофільм про магната, що тримає себе в гарній формі. Ось Лев підвів очі на моє вікно і я миттю сховалася за фіранками. Але він загадково посміхнувся й продовжив тренування.

Коли я вибралася до ранкового столу тьотя Паша сказала, що пан Шувалов уже поїхав у справах. Мені ж дозволив робити що завгодно, але ні в якому разі не пхатися на таксі до лікарні. Обіцяв повернутися години через дві й тоді ми разом поїдемо провідати маму.

На сніданок тьотя Паша подала парові вареники з вишнями. Вони були невірогідно смачні! Я миттю забула про боротьбу за осину талію й запихалася, мов зроду не бачила таких... Власне й не бачила!

Мама готує непогано, але завжди спішить до своїх хворих діточок, а тому найпрекрасніше, що я смакувала вранці - то сирники або млинці. А тут потрапила до казки: з охороною, неперевершеною кухаркою та чарівним вранішнім співом птахів. Це якось аж занадто!

В очікуванні пана Шувалова я тинялася зеленими галявинами і вдихала солодкий аромат троянд. Дивно, що охоронці поводилися так, наче я невидима. Думаю, їм наказали не чіпати непорозуміння, що лазить територією.

Я вільно перехилялася з місточка, що завис над водою й роздивлялася себе у природному дзеркалі. А потім пройшла далі й за туєвим чагарником побачила дивовижну гойдалку!

Міцна конструкція була розташована на самому краєчку й коли вмостишся до кошика та добре розгойдаєшся, здається, що летиш по воді. І щоб повернутися на суходіл, необхідно піймати слушний момент. Ось така екстремальна недитяча розвага, чимось схожа на мій теперішній хиткий стан і сподівання, що встигну сплигнути на тверду поверхню й не потону в темній глибині.

Лев примчав точнісінько об одинадцятій. Він сповістив, що вже завіз матеріали про Тугаїв куди треба. Йому подякували та здивувалися, що знайшлася дівчина, котра дуже ризикувала, аби вивести аферистів з тіні.

– Хм! Якби ж їм знати, як я боялася. Але добре, що встигла зібрати інформацію. Сподіваюся, вона допоможе покласти край кримінальній діяльності цього клану. Тільки шкода, що й мене разом з ними посадять до тюрми. Адже ми разом обманювали державу, – сумно зітхаю, а Лев пояснює:

– Ну, по-перше, ти робила це під примусом осіб, від яких залежала. А по-друге, допомога у викритті злочинів завжди зараховується. В цьому випадку тобі висунуть попередження або штраф. Та це ми легко владнаємо.

– Маю надію, що так і буде. Не хочеться кидати маму і вільний світ в той час, коли я щиро закохалася у Ваші зелені простори, – відверто бовкаю й бачу знову той сонячний погляд на собі.

– Ось за ці слова я тобі дуже вдячний, Сашо! Не бійся, все закінчиться й тоді ми поговоримо на цю тему розлогіше, – натякає на щось незрозуміле він, коли ми паркуємося біля районної лікарні.

Мама вже гуляла коридором і нам дуже зраділа. Сьогодні ми принесли їй ромашки й запашні здорові страви від тьоті Паші. Щира майстриня весь ранок нишком готувала для незнайомої жінки, що потрапила до біди. А я шукала слів та не знала, як віддячити людям з іншої (доброї) планети, котрі випадково оселилися на нашій грішній землі.

Додому маму ще не відпускали і взагалі пан Шувалов обережно повелів забути про міську квартиру, допоки не пов'яжуть шахраїв. Мудрий стріляний ворон розумів, що загроза нікуди не поділася й смертельна небезпека тільки зростає.

Його підозри швидко справдилися. Не встигли ми наговоритися, як зателефонувала Стелла. В істериці вона волала, що ресторан горить...

– А ось і наступний крок Тугаїв. Вибачте, мені треба терміново від'їхати. Побудьте разом, а я наберу Роста й він надішле водія, щоб доставити Сашу за місто. Одужуйте, пані Варваро! – блискавично концентрується Шувалов і залишається дивовижно спокійним. Оце так витримка!

– Будьте обережні! – тільки й встигаю сказати йому, а неперевершений ресторатор жартує:

– Все нормально, не переймайся. Мої заклади підпалюють не вперше. Люди по-різному демонструють свою вдячність чи невдоволення.

Далі він жваво прямує на вихід та активно віддає розпорядження телефоном. А ми з мамою залишаємося стояти з відкритими ротами й розуміємо, що додали сторонній людині геть неочікуваної біди.

Коли з'явився той хлопчина, що паркував авто Шувалова до гаража, я попрощалася з мамою та в машині вже кілька разів намагалася набрати Лева. Але безсило опускала телефон і розуміла, що заважатиму боротися з вогнем, котрий сама накликала.

Водій періодично зиркав на мене в дзеркало, а потім відповів на запитання, якого я не задавала:

– Все гаразд, пані Олександро. «Grand Salute» стоїть і стоятиме! Я вже цікавився. Шеф сказав, що примчали два екіпажі рятувальників і полум'я навіть не встигло перекинутися на зали. Згоріла частина кухні й господарська комірка. А це для боса дрібниці!

Невже то я начаклувала? Адже згоріли саме ті приміщення, де мене принижували. Тільки якщо включити мізки, то займання могло статися й через чиюсь недбалість. Та я була впевнена, що це частина помсти Тугаїв.

Він повернувся зморений, але жвавий. Одяг у кіптяві, на руках подряпини. Це підказувало, що власник «Grand Salute» не гребував жодними засобами й не шкодував доглянутих рук та разом з усіма рятував своє дітище.

– Боже милий! Льово, Ви працювали рятувальником? – захоплена ним, вперше так сказала. А Лев глянув блискавкою оксамитових очей і розсміявся:

– Разом з рятувальниками. Думав, що ти ніколи мене так не назвеш, виходить пожежа допомогла. Я на кілька хвилинок в душ, а ти зроби нам, будь ласка, чаю. На твій вибір, я йому довіряю, – він хвацько підморгнув і зник.

Вдень тьотя Паша готувала шоколадне печиво й тому на першому поверсі стояв чарівний аромат. Я спробувала накрити вишукано, як це робила домашня майстриня. Він з'явився у їдальні свіжий, мов вранішній вітер. Від Шувалова розповсюджувалися духмяні пахощі гелю, а ще він не впорядковував волосся феном. Просто зачесав догори і також бажав бути переді мною в первозданному стані.

– Прошу до столу, пане, – жартую, а Лев кидає на мене ще один блискавичний погляд і каже:

– Боже збав! Для тебе я вірний друг і помічник, наскільки захочеш.

Я не змогла на це нічого відповісти, просто опустила очі й відкусила солодкого печива, що віддавало ніжною гірчинкою. Його смак дуже нагадував наші з Шуваловим стосунки, на поточний момент. Лев розумів мій стан по-своєму й приклав вуста до чашки та промовив:

– Дуже смачно. Я навіть про втому забув. Рідні стіни зцілюють, а твій погляд дурманить...

– Льово, що там у ресторані? Повна катастрофа, через мене, чи ні? – переводжу розмову в інше річище, бо мені чомусь страшно його грайливого настрою та збуджених очей.

– Чому через тебе? Може це мені помстився незадоволений смаком страв клієнт, – знову жартує він. – Ні, все геть непогано. Я навіть вдячний палію, адже він втілив мою давнішню мрію про реконструкцію ресторану. Понад рік я вмовляв сусідку-квітникарку продати мені кілька метрів її закладу та вона ні в яку. А тепер, серед тієї кіптяви, квітам точно буде незатишно. Я запропоную їй гарні відступні й таким чином збільшу площу кухні та додам ще одну малу залу. Тому: немає лиха без блага, Сашо!

– Я дуже рада і взагалі для нашого підступного часу Ви дивовижно працьовитий і чесний. Я ще ніколи не зустрічала таких, – підсвідомо повертаюся до компліментів Шувалову. А він ставить чашку на стіл і обережно обіймає своєю мою руку:

– То може так доля побажала? Наприклад, зустріти тебе на кухні «Grand Salute», щоб перейти до іншого рівня разом? – його неповторний голос звучить десь глибоко в мені та я не забираю руки й розумію, що Він правий.