Раді Вас бачити!

ІНКОГНІТО

Коли ти щаслива – час дійсно не має значення. Наші з Льовою ночі наповнювало щире Кохання, а зранку ми прямували до ресторану. Як і планував, куточок флористки ресторатор перекупив та вже оформив право власності в держреєстрації. А тому контроль чи підказки господаря міцним хлопцям, що ламали стіни, були доречні та вдалі. Я ходила за Ним, наче тінь і пригадувала, як ми тут вперше побачилися.

Поріз у мами на стегні затягнувся добре й непотрібні дужечки зняли. Після цього невтомна дитяча лікарка заявила, що виходить на роботу й слухати не бажала перестороги про наявні небезпеки. Що тут скажеш? Вона моя мама. Людина, яка весь час критикує мої неправильні вчинки, а себе вважає мудрою жінкою... І Льові нічого не залишалося, як виділити їй авто з водієм-охоронцем та відпустити на вільні хліби.

Спочатку я думала, що Коля лише майстер ганяти містом та скупляти продукти, а виявилося що хлопець вже побував на війні й має відповідну підготовку та навіть поранення. Взагалі янголи пана Шувалова проходили регулярні тренування в різних видах боротьби та час від часу здавали нормативи на стрільбищі. Тобто приватна охоронна фірма, під керівництвом Ростислава Швеця, була повністю легальною.

Тепер про погане. У мене закінчувався черговий жіночий місяць і я була впевнена, що трусики не почервоніють. Адже ми з Льовою ночами влаштовували такі виснажливі тренування, що й не снилися хлопцям з охорони. І звісно, в якості експерименту, ми жодного разу не оберігалися.

Та клята білизна почервоніла. Я кинула її до машини й приліпила прокладку. А настрій був препаскудний! Чому від дикуна Фелікса я вагітніла, мов кролиця, а коли мрію стати мамою кароокого нащадка Шувалових - доля цим шансом мене обділяє?

Перед сном Льова почав зголодніло загравати та відразу зрозумів, що цього місяця експеримент не вдався. Звісно коханий чоловік удав, що все в порядку та я не могла прикидатися й розрюмсалася.

– Вибач, я не хотів. Що так болить? Зараз принесу анальгетика, – торкався губами мого лоба Шувалов, а мені його ніжність здавалася наразі гіршою за безжальну поведінку Тугая. Це той нелюд часто пхав до кривавих нутрощів свого дрючка й не звертав жодної уваги, що там капає чи болить... Мої критичні дні його навіть розважали.

– Не там боляче, ось тут, – показую на серце й додаю: – Я нездатна завагітніти, як обіцяла.

– Сашуню! А в тебе, під час місячних, розум повністю відключається чи частково? Ну, як ти можеш так жорстоко себе обмовляти? Ще немає й двох місяців, як ми познайомилися. Відчайдушно покохали й будемо все життя разом, а ти хочеш миттєво спіймати дитятко? Те, що ми відчуваємо під час близькості фантастичну спорідненість і божевільне щастя для самих організмів не запорука докорінного єднання. Та якщо хочеш, я хоч завтра здам сперму на придатність. Може я вже застарий? – прочитав мені медичну лекцію Шувалов і притих.

– Не треба нічого здавати. Я знаю, що ти здоровий і чарівний. Добре, що ми лише заручені. І ясно, чому перед укладанням шлюбу пари в цілому світі проходять стандартний медогляд. Аби потім дарма не дорікати одне одному. Як бачиш, голова у мене працює нормально. Та я повинна тобі зізнатися, що пережила кілька абортів. Тугай у мене навіть не питав згоди, просто примушував позбуватися вагітності. Я сама від нього дітей не хотіла, от і корилася. Здавалося, що жила вдома з мамою, а паралельно перебувала у сексрабстві... – додаю історичних фактів зі свого життя.

– Ось це дійсно погано. Не для наших стосунків, Боже збав! Для твого молодого здоров'я. Звісно ж Тугай возив тебе на аборти приватно? – занепокоєно поцікавився Лев.

– Ні. Клініка справді приватна, але в місті всім відома. У мене там навіть медкарта є й лікарка, що наглядає. Це вона прикрила, коли я з носіями втікала від Тугаїв. Тоді ти вперше примчав рятувати мене, – посміхаюся й тепер пригадую той страшний день з приємністю.

– І відразу закохався. Ти сиділа в авто така нещасна й заплакана. А я пригорнув, щоб заспокоїти та відчув, як безмежно вабиш... І чому ти так довго терпіла знущання клятих супостатів? – запитав дурницю, а я пояснила:

– Тому, що в мене не було такого сміливого захисника. А ще необхідно пригадати, як я звільнялася. Чи як маму підрізали або твій ресторан спалити намагалися. Тебе били в лісопарку по голові, зв'язували й волокли до дитячого табору... Не хочу кликати біду та думаю, що той напад був не останнім. Ось чому!

Я лежала у Нього на грудях і з кожним почутим словом Лев все ніжніше пригортав мене до себе. Тільки ж відверті зізнання виправити минулого не можуть, просто додають об'ємності нашому світогляду і все.

– Сонечко, а давай спати! Завтра буде новий день і він принесе свої біди та радощі, – якось поверхнево говорить Лев.

– Це ти так чемно натякаєш, що скоро виженеш мене, пане Шувалов? Але ж в інеті ще не прохолола новина про наші заручини. Може з місяць почекаємо, а вже потім будемо розбігатися? – кажу страшне, а всередині наче ножа провертають.

І не те щоб я встигла звикнути до красивого шмаття, водіїв та охоронців у замку, біля озера. НІ! Я без оцих теплих рук і щирого серця свого життя не уявляю... Та раптом чую:

– Знаєш, я не вмію бити жінок, але за ці слова зараз стукнув би? Рідна моя, та я без тебе й дня не проживу. Кажуть, що люди бізнесу байдужі та розважливі. Може й так. І в шлюбі я був щасливим, як усі. Коли Світлану вбили, звісно я дуже переживав. Та з відплатою за її смерть - попустило. А потім до мого життя увірвалася дівчинка, за яку з легкістю все віддам. До тебе я взагалі не знав таких болючих і палких почуттів. Тому забудь про розбігтися і засинай, а я оберігатиму.

– Льово, ти сказав «відплата». Що то було? Її кривдників не судили, а стратили? А ти в цьому участь брав? – здається я Його геть не чула й не збиралася спати та поводилася як трирічна дитина, котрій все на світі цікаво.

– Ні, я людей поки ще не вбивав. А як це було, розповім пізніше, гаразд? – почула суворі нотки, які Він зазвичай вживав у розмові з підлеглими й здалася.

– Пробач свою недоумкувату Сашку! Я більше не буду діставати. А про твої почуття я все знаю. Коли ми зливаємося - вони перетікають солодко до нестями... Хочу тебе, але не можу! Потерпи днів зо два й почнемо працювати над продовженням роду заново. Доброї ночі, Коханий! – огортаю його тіло руками й по-дружньому торкаюся губами щоки.

– Солодких тобі снів, моє божевільне малятко! Заплющуй свої чарівні оченята й відпочивай. Тобі треба розслабитися, – цілує мене в очі Лев і світ стає кришталево чистим і прекрасним.

Я прокидаюся й бачу сонце за вікном, а Льови поруч в ліжку немає. Час - на дев'яту. Куди це він зірвався так рано? Я швиденько впорядковую криваве багно, накидаю халатик і йду шукати Його по дому.

А як спускаюся сходами зненацька бачу, що з кабінету господаря виходить незнайомий дядько. Він майже звичайний, хіба дещо похмурий. Але від нього на відстані несе чимось зловісним. Він майже дійшов до виходу з холу, а потім зиркнув на мене блискавичним поглядом так, що я мало не скрикнула... Не привітався й пішов.

Я забула про вчорашні обіцянки не лізти куди мене не просять і з'явилася на порозі Його кабінету та застрекотіла мов сорока:

– Привіт! Льовчику, а хто то був? Податкова? Чи з органів? Він розпитував про Тугаївські злочини? А чому приперся так рано?

Льова безпорадно всміхається, хитає головою та щиро обіймає:

– Знаєш, твоя дитяча цікавість мене шалено заводить! Поруч з тобою я почуваюся молодшим років на двадцять і це прекрасно. Ні, то адвокат заходив у справах. А чому рано? Ну, коли час знайшов. Знаєш, які вони завжди зайняті.

Далі мене понесло:

– Наш адвокат? А що він уже потрібен? Зрозуміло! Мене хочуть замести за допомогу Тугаям, а ти приховуєш правду й намагаєшся витягнути. Так?

– Ні, не так! І ніхто тебе нікуди не тягне. До слова сказати, це дивно. Тебе дійсно вже повинні були викликати для надання свідчень, але чомусь мовчать? – розмірковує Лев про справу Тугаїв та веде мене за руку до їдальні.

Там пахне вранішніми смаколиками тьоті Паші. Вона привітно вітається й каже:

– Коли бачу вас ранком таких осяяних, цілий день маю хороший настрій. Сонце за вікном чи хмари, та ваше Щастя випромінює неймовірно позитивні барви, від яких хочеться співати.

– Дякую, годувальнице! – обережно приймає з її рук тарілку з вівсяною кашею Льова та підсуває мені. А сам наливає кави й має десь глибоко в собі дуже напружені думки. Він думає, що я цього не бачу.

– Маленька, я від'їду ненадовго сам, а ти не напружуйся й перепочинь. Потім поїдемо замовляти меблі для нової зали. Ти ж хочеш побачити, як працюють майстри? – легенько натякає мені Шувалов, що сперечатися не варто.

– Звісно хочу! А вони вже взялися працювати над нашим замовленням? Ти ж лише кількома днями раніше скинув зразки, – купилася на його ділову пропозицію безробітна бухгалтерка й Льові відлягло від душі.

Він подякував тьоті Паші за сніданок і дуже скоро, у традиційному діловому вбранні, поцілував мене в маківку та пішов до свого стального коня. А я товклася на своєму стільці й безтурботно споглядала, як народжується в руках майстрині наш смачний обід. Ото поталанило нещасній! Робити нічого не треба, тільки рота роззявляй.

В процесі спілкування тьотя Паша якось дивно на мене подивилася й каже:

– А що це Льова такий турботливий? Особисто я в тобі, крихітко, змін не бачу. Ну, так оченята підпухлі й синці присутні. Але ж у вас так завжди. Крики, стогони на пів маєтку, а зранку - піднесені й блаженні...

– Господи! Невже це справді так? – тихо перепитую й опускаю почервонілу мордочку кудись під стіл.

– Ти звісно дуже вишукано ніяковієш, але це зайве. Льова ніколи в житті не був таким щасливим. Повір мені, старій! Весь дім вашому щастю радіє. І не бійся щодо пліток. Язики у всіх німіють за межами цих стін. Льова для навколишнього світу - особа інкогніто. Саме тому той ролик зібрав стільки цікавих дикунів. Аякже, вперше дозволили заглянути за лаштунки Шувалових, – нарізає соломкою перець тьотя Паша й пояснює мені заведений устрій, про який я ще майже нічого не знаю.

– А яких змін у нас всі чекають? – ляпнула просто для підтвердження своїх бажань.

– Звісно яких! Такі нічні старання закінчуються лише одним. І Льова точно націлився на двійняток. От же невтомний альфа-самець. Та й ти, я бачу, від ідеї не відмовляєшся, – хмикає між ділом годувальниця.

А мені так прикро, що вже й не рада розмові про наших нащадків. І взагалі який з Льови інкогніто? Це невідомий, що загадково прослизнув зранку, точно був утаємниченим, мов упир.