Раді Вас бачити!

НАСЛІДКИ

Шоковані всім, що сталося в день нашого весілля, ми не дуже переймалися власною безпекою в будівлі, що й так завжди пахне смертю. Лікарню залишили на авто, водій якого терпляче чекав на новини зовні. Коли Ілля дізнався про смерть командира, він геть не зрадів, що займе його місце.

Лев Шувалов достатньо платив охоронцям та обирав контингент, що не підставляє побратимів, заради посади чи рейтингу. Видно було, що звістка болюче вдарила в саме серце та охоронець доповів, що мав розмову з затриманими хлопцями. Їх опитали й відпустили.

Це я про те, що коли ми зі смертельно пораненим Ростиславом мчали до лікарні, на місце стрілянини прибуло кілька нарядів поліції, на чолі зі слідчою групою. Згідно з протоколом, в охоронців Шувалова вилучили зброю, взяли під варту та повезли до управління. А труповозка прихопила горе-стрільця, щоб ідентифікувати та розібратися що й до чого.

Тьотя Паша - також боєць! Як дізналася, що відбулося на Берестейському проспекті, дуже злякалася за нас. Зустріч біля воріт, з весільним короваєм, вона скасувала й прибрала з очей яскраво накритий стіл. Стільки праці старенької пішло марно! Вона тихо плакала за Ростиславом та навіть ще не знала, що й Ганнусі більше немає на світі. Про це бідній годувальниці поки не казали.

Вдома ми всі троє кинулися до душових, а жахливий святковий одяг перемістився до пічки садівника, де він інколи палив сміття.

Під потоками води мене знову накрила істерика й Льові знадобилося немало зусиль, аби заспокоїти. Він був не розгублений, а страшенно злий і чоловіка можна зрозуміти. Одного разу його щастя вже розітнув жорстокий біль і коли доля вдруге подарувала шанс бути простим мирним підприємцем, якась паскудна сила не давала йому такої можливості!

Шувалов не істерив, він просто кипів зсередини та як побачив, що робиться зі мною, забув про самопочуття й перетворився на лагідне любляче створіння.

В шоці я намагалася повиривати пелюстки лілей зі своєї зачіски, разом з кучерями. Тоді Льова вперше застосував силу. Він допоміг залишити волосся на голові та власноруч познімав весільні прикраси. Далі почав обережно змивати з мене кров Ростислава й по ходу приводив себе до ладу.

У ліжку він тихенько цілував мене у вологе волосся й промовляв:

– Ну все, заспокойся... Я поруч, ми живі. Рост з Ганнусею вже на небі, а хлопчик обов'язково стане Ростиславом Шуваловим. Це я тобі гарантую.

– Льовочко, чому люди поводяться так жахливо? Хіба ми зробили щось варте смерті? Якби не Ростик, це ми з тобою зараз були б на небі чи в пеклі... Я вже й не знаю де. Чому Кохання і Смерть, наче рідні сестри?

– Перестань філософствували й просто поспи. Тобі це наразі найнеобхідніше. Я кохаю тебе і не віддам нікому. Не хочу хвалитися та я добре знаю звук кулі, випущеної зі зброї з глушником. І якби не Рост, я тебе прикрив би. Не міг допустити аби наше Кохання перемогла Смерть.

– Але ж тоді... – не змогла я закінчити фразу й ще міцніше приліпилася до Нього.

– Я тут! І не треба твоїх фантазій. Повторюю наказ, засинай, бо буду співати колискову. А я не вдався голосом у маму і це буде повний треш.

– Льово, дякую що ти в мене є. Я кохаю тебе єдиного в світі... – відчуваю як смертельно зморене тіло перемагає думки і я пірнаю до порожньої безодні сну, без видінь.

А свої ночі старий Тугай проводив ще гірше. Високий тиск та аритмія, плюс безсоння з кожним днем все більше додавали страждань. Та ще й малий баламут геть з котушок з'їхав. Просив же його не бешкетувати й поводитися тихо, поки добрі люди нагорі обіцяли не чіпати. А тепер негідника знову замели й від строку грошима вже не відмазатись.

З цими думками Бахтіяр зустрів ранок. Він взяв з тумбочки необхідні ліки, все слухняно прийняв та, опираючись на улюблений ціпок, попрямував до ванної кімнати. Потім поміряє тиск та спробує вибратися до офісу. Після того як шустра бухгалтерка підкинула до органів доволі незручну інформацію, справи фірми стрімко поповзли вниз.

Ні, водіям як і раніше необхідно заливати до баків бензин та дизпальне, але податківці й антикорупційники - просто задовбали. То приїздять, не попередивши, то кличуть до себе і все це приправлено дуже гірким почуттям безпорадності. Адже єдиний син не те що помічник, а навпаки своєю поведінкою тупо вибиває землю з-під ніг.

Ось і наразі телефон розривається. Ясно, що Феліксу не сподобалася ночівля у відділку й він знову буде вимагати: негайного звільнення, водія, кави та пінну ванну...

Та ні, це не Фелікс, а дехто гірший.

– Доброго ранку, пане Кураторе! Сподіваюся, на Ваш гарний день, – на диво лагідно промовив у слухавку Бахтіяр.

– Та який він до біса добрий, Заправнику? Ти мені слово давав. Я повірив, людей підписав. А тепер по місту непотрібна движуха й трупи! – люто гарчав співрозмовник.

– Хвилиночку! Я не розумію? Про що мова, які трупи? Я нічого не робив і ніякого наказу не віддавав, – намагався збагнути важкі звинувачення Тугай.

– Або ти дуже хитрий, або дурний! На якій планеті живеш і що мені ліпиш? Вчора, серед білого дня, на Берестейському, біля центрального РАЦСу стрілянину хто замовив? Шувалов оженитися надумав, а ти (в обхід домовленостей) вирішив його замочити? Це ж добре, що лише охоронець серед жмурів лежить, бо якби то був ресторатор чи його жінка, сьогодні б і тобі в холодильнику місце знайшлося. Мені до того щасливця байдуже. Ти МОЄ слово обісрав! – хрипів зі слухавки грізний голос законника.

– Повторюю: я без поняття про що йдеться. І якщо Шувалов та його циндря живі, навіщо вішати на мене всіх собак? Мені від ревізорів та викликів у кабінети останнім часом світ немилий. Так, дівка додала мені проблем. Але якщо Бахтіяр Тугай дав слово громаді, він його не порушить! Мені он сина знову рятувати. Вчора прийняли, – відверто жалівся Куратору дідуган.

– Он як? Це погано. Якщо кажеш, що непричетний, треба з твого відморозка суворо спитати. Може то він знову фестивалить? Мало було порізаної старої та підпалу Шувалівської столовки? Я вже не кажу про його каскадерство серед кущів. Матері твоєї... Зроби щось з малим, бо одного разу ти його просто більше не побачиш. Він же некерований і соромить колектив! – продовжував вичитувати десь свого ровесника старійшина злочинного світу.

– Без матері він у мене виріс. Нещасна дитина, – давив на жалість хитрий Тугай.

– Це мені нецікаво! Кажу: розберись з недоноском, бо десь пришиють, як скажену тварину. Ще й бісові журналюги по телеящику тріщать. Скажи спасибі, що я взагалі з тобою мирно бесідую. Добу даю, щоб розібратися з непорозумінням, яке ти називаєш сином...

Складна розмова обірвалася й хворобливий дід впав на улюблене ліжко. Він відчував, як тиск невблаганно давить та зі страху, що помре наодинці, викликав швидку.

Бригада нашпигувала його ліками й помчала далі рятувати людей. А Бахтіяр лежав з мокрою пов'язкою на голові й пригадував, як прийшла до нього на співбесіду симпатична юна бухгалтерка.

Спочатку дід пишався собою, що знайшов дивовижний талант. Голова у малої шурупала краще за комп'ютер. Він наказував, а вона так віртуозно ховала кошти, що суми стрибали мережею, як по собаці блохи.

Звісно жадібний до всього яскравого синок, миттю прибрав самородок до рук. У молоднечі закрутився такий роман, що стіни червоніли. Вони сварилися й мирилися по кілька разів на добу та вже заговорили про весілля... І от на вершині благодаті, фінансистку переманив до себе клятий ресторатор, а вона на прощання, підкинула неабиякий головняк.

Здається ліки подіяли й Бахтіяр відкинув журбу та набрав Бірмана. Броніслав Бірман був гарним адвокатом. За гроші він умів творити дива. На раз розвалював кримінальні справи та витягав з-за ґрат найпаскудніших злочинців. У нього скрізь були стукачі й свідки, що працювали мов раби на галерах. Через це радник гріб під себе гроші не лопатою, а екскаватором. Ось і наразі без нього ніяк!

На своєму працьовитому Лексусі правник вдало припаркувався під поліційним відділком і повідомив чергового про візит до затриманого. Сержант не сперечався, бо йому вже надійшла вказівка згори. Він чемно провів адвоката в допитну й пішов за Тугаєм.

– Гей, на вихід! До тебе прийшли, – посміхнувся поліціянт, дивлячись як мажор скрутився калачиком на лавці й мирно спить.

Фелікс страшенно зрадів. Він мало не кинувся Бірману на шию, але той показав на стілець навпроти й невдоволено сказав:

– Ох і набрид же ти мені зі своїми кониками! Коли б не Бахтіяр... У мене купа серйозної роботи, а я розгрібаю дитячу пісочницю. Давай коротко й людською мовою: що, де, коли. Інакше не допомагатиму!

– Дякую, але коротко не вийде. Я її кохав, а вона мене кинула, заради старого діда... Вибачте, – осівся Фелікс, бо перед ним також сидів далеко не пацан.

– Проїхали соплі. Кажи по суті! – сухо наказав адвокат.

– По суті, це ми з Лавашем замутили, – зопалу зізнався Фелікс.

– Ти про стрілянину? А до чого тут Лаваш? Дівка і йому давала та зрадила? – насупив брови Бірман, адже страшенно не любив почуватися дурнем.

– Ні. У нього прищ на дупі від ресторатора. Той як припхався до нашого міста, нічого не знав, а Лаваш зголосився бути йому за бізнес-гіда. Спочатку вони ладнали, але ж Ви знаєте Лаваша. Коротше елітний його послав, без рекомендацій і без грошей. З тим довбнем ми здибалися випадково на Винограднику, у Фортеці. Перекинулися словом. Я тоді вже, за напад, під статтею ходив. Лаваш пообіцяв, що може підігнати стрілка, аби здихатися нахабної парочки одним махом. Я взяв у сховку батька купку зелені на аванс, а той ірод якось сам прознав день і час реєстрації. Вони це вміють. Тільки через бугая, що любить кулі ловити, ніфіга не вийшло. Тепер ні грошей, ні результату, ні стрілка... – наче монашка на сповіді, все виклав правникові знедолений Фелікс.

– Ясно. Тоді слухай мене уважно. Все, що ти тут наговорив, більше жодна душа на світі не повинна знати. Так виходить, що твій вчорашній вояж до нічного клубу доречний. За хуліганку сядеш. Я зроблю картинку в потрібному форматі. З трьох відсидиш півтора. І батько відпочине від твого байдикування. Зранку гіпертонічний криз пережив. Але ж тобі байдуже! – взяв до рук свою теку адвокат і збирався вийти, а Фелікс аж побілів:

– Тобто? Ви не за мною приїхали, а щоб посадити?

Далі збурений Тугай пригадав купу смачних матюків, що безпорадно сипалися з його рота.

– Черговий! Ми закінчили, – з прохолодною посмішкою сказав Бірман. – Не роби собі гірше, просто сиди тихо. Я все вирішу.

Вже в машині правник набрав свого головного роботодавця:

– Іване Даниловичу, я поговорив з затриманим Тугаєм. Зараз буду у Вас і все докладно розповім. Справа й виїденого яйця не варта.

– Чекаю на тебе, раднику. Маю ще кілька доручень, – відповів йому Куратор.

Другий дзвінок Бірмана був до старого Тугая:

– Все добре, пане Бахтіяре. Інформацію я отримав, оброблю й подаватиму на слухання. Малий в порядку, тільки безпросвітно дурний. Перепрошую, справи. Я буду тримати Вас в курсі подій.