Раді Вас бачити!

ШУВАЛОВ

Часу в мене обмаль, але йти на зустріч з паном Шуваловим зі шмарклями Фелікса на собі, я не можу. Звісно релаксація скасовується, та нічого! Десяти хвилин вистачило, щоб безжально простерилізувати все тіло. Я навіть встигла підсушити волосся феном.

Малюватися чи робити зачіску принципово не хочу. Чомусь мені дуже імпонує просте й щире спілкування з Левом. Тільки тепер додала в машину мокрі рушники та вдяглася в легкий спортивний костюм для дому.

Мов чарівник, що бачить через простір, Шувалов зателефонував якраз тоді, коли я була повністю готова. Взула балетки й вибігла з дому. Дивно, але як побачила в сусідньому дворі Його автомобіль, вже не сіпалася, мов психічка. Тепла вода зробила свою справу й на душі відчувався спокій.

Лев помітив мене здалеку й прочинив передні дверцята. Я сіла на м'яке шкіряне сидіння й тепер ні всередині, ні зовні ніщо не заважало. А чемний володар рухомої оселі посміхнувся й промовив:

– Привіт! Яка ж ти гарна у своїй первозданній красі. Нічого, що я звернувся по-братерськи?

– Нічого. Брат у моїй ситуації не завадив би... – і кляті сльози полилися у два струмки.

– Йди сюди, – обережно пригорнув моє тіло до себе Шувалов.

Він мовчки пестив спину, що здригалася й терпляче чекав, доки я виштовхну негатив. А потім дістав з кишені чисту хустинку та обережно протер мої щоки. Я не чинила спротиву, адже початкове відчуття затишку поруч з ним невблаганно зростало.

– Ти неймовірна красуня, Сашо. Навіть у пригніченому стані. Не соромся, розповідай. Думаю, я в змозі допомогти, – впевнено промовив мало знайомий чоловік.

Як він це робив, не знаю та я каялася щиро і в таких яскравих барвах, що жоден психотерапевт з мене подібних зізнань не витягнув би. Звісно, фізичний біль під час примусового сексу чи огидні цілунки я не коментувала. Та здається мій мудрий слухач усе розумів.

Збуджена до крайнощів, я зізналася йому, що скопіювала деякі матеріали про незаконну діяльність Тугаїв. Та цю частину розповіді Лев сприйняв без особливих емоцій. Як говорила про дикунське «кохання», тоді грав вилицями та супив брови. Але жодного разу не перебив, доки я не замовкла.

Тепер у салоні завмерла тиша. Шувалов сидів нерухомо й мовчки дивився крізь чисте скло на чужий двір, а потім сказав таке, від чого я впала в ступор.

– Вам з мамою необхідно змінити місце проживання...

– ...Даруйте, не зрозуміла? – від його слів почуття розпачу й тривоги знову накрили мене. – Але в нас, окрім старої квартири, нічого немає. Так, ми обидві працювали й були задоволені всім. Та після останніх подій я точно вилечу від Тугаїв. І взагалі мені страшно повертатися до них.

– І не треба! Завтра ж звільнишся, під мою відповідальність. А потім, на якийсь час, переїдете з мамою до мене. Я маю за містом великий гарний дім і повен двір охорони, – спокійно каже він.

На божевільного цей пан наче не схожий. Принаймні здавався здоровим до останніх слів. Тепер я панічно шукаю в голові чемну відмову й мелю щось на кшталт:

– Леве, за пропозицію я Вам дуже вдячна, але для подібного кроку необхідна серйозна мотивація. І мама буде категорично проти...

– Серйозніша за життя? Сашо, у тебе воно одне й тільки розпочинається і маму пожалій. Тугаї - особи віроломні й невблаганні, – якраз у цьому мене переконувати не треба та Шувалов продовжив:

– Я не просто так ненавиджу потвор, що знущаються з жінок. Колись я був дуже щасливим чоловіком і татом. Та одного разу моя дружина йшла додому з роботи. В сутінках її підхопили, для розваги, четверо нелюдів. Вивезли за місто й замордували. Їх знайшли й покарали, тільки мені від того легше не стало. Залишилася порожнеча й пекельний біль. Якби не донька, думаю, я б і сам сконав. Тільки мамині оченята не давали мені свободи вибору й тоді я відправив дівчинку зі своєю ненькою за океан. Ми часто спілкуємося. Я літаю, щоб привітати їх з днем народження... Саме тому пропоную тобі допомогу, аби не шкодувати, що міг та не захистив.

Він замовк, як я напередодні, але розповідь пана Шувалова викликала в мене справжній шок.

– Леве, я Вам дуже співчуваю і дякую, що навзаєм відкрилися мені. Чесно кажучи все це нагадує страшний сон. Хочу прокинутися та не можу... Вибачте я краще піду, бо й так привласнила купу Вашого часу, – невдячно підсумовую нашу зустріч, а він швидко запитує:

– Куди? Сашо, як далеко ти зможеш піти? У кращому разі через день-два відкриється копіювання файлів. У клініці тебе не знайдуть і моментально приїдуть додому. Часу на прийняття рішення дійсно мало. Розумію твої вагання, але сприймай мене, як рятувальний жилет.

– Не називайте себе так, будь ласка! Ви порядна й смілива людина. Я також була впевнена, що варта чогось і жила звичайним людським життям. А виявляється, мене можна стерти, наче той файл і ніхто не помітить, – більше не відчуваю затишку в красивому салоні та знову збираюся рюмсати.

– Я не дозволю! Невже ти так і не зрозуміла, що в підсобці ресторану я побачив у тобі виняткову особистість? Адже тобі до снаги долати будь-які труднощі. Я не тиран і не ґвалтівник. Владнаємо твої проблеми і йди на всі чотири сторони, – продовжує схиляти мене до афери з переїздом загадковий чоловік.

– Гаразд, дайте мені часу до ранку. Завтра я обіцяю відповісти. Мені необхідно дуже серйозно поговорити з мамою. Я впевнена, що вона не погодиться. Дякую і до побачення! – намагаюся посміхнутись та рішуче відчиняю дверцята.

– Завжди! Будь обережною й сама нікуди не ходи. Якщо тягне на подвиги, подумай хоча б про маму, – киває мені Шувалов і я, не озираючись, біжу додому.

Мене страшенно гнітить, що серед літа, мов та наркоманка шифруюся в капюшоні на голові. А вдома замикаюся на всі замки й не уявляю: скільки ще зможу так протягнути?

Коли повертається мама - стає спокійніше. Але тепер дитяча лікарка напосілася за непристойні синці на моїй шиї:

– Доцю, а що це з вами таке? Впадаєте в підлітковий вік чи Фелікс геть з глузду з'їхав? Треба поговорити з ним...

– Не треба, мамо! Прошу тебе, сядь. Є невідкладна справа.

– Все-таки завагітніла! – зопалу падає вона в крісло. – Господи, ну ви ж дорослі й досвідчені. Я навіть не забороняла тобі приймати протизаплідні. А що каже він?

Здається всі мами, навіть освічені, уявляють стосунки доньки з кавалером однаково. Та я всідаюся перед нею на краєчок журнального столу й беру за обидві руки:

– Мамо, ні. Ця проблема була б найменшою...

– А що ж тоді?

Їй я також викладаю скорочену версію подій та закінчую пропозицією пана Шувалова. Бідолашна слухає зізнання, розпачливо хапаючись то за голову, то за рота. Мені шкода травмувати її, але ситуація вимагає правди.

– Оце тобі й висока зарплатня та казковий принц! Припустимо, що ми на який час кинемо дім, але хіба це розвіє біду, в яку ти потрапила? Дівчинко моя, ти ж розумниця. Чому відразу не пішла з місця, де розгулює кримінал?

– Мамо, я лише складала бухгалтерські звіти й вони нічим не відрізнялися від сотень інших, у будь-якій з великих фірм. Це Тугаї нишком вирішили, що зроблять мене старшою невісткою клану й матір'ю Феліксових дикунів. Я бачила, що він систематично зраджує, а тому гралася в Мату Харі та збирала для захисту компромат. Я навіть не уявляла, що своїми руками плету для нас з тобою міцний зашморг. І ресторатора я геть не розумію. Навіщо ми йому здалися на фазенді, за містом? – запитанням підбиваю підсумок родинної наради.

– Хіба що в того чоловіка є своя армія для боротьби з Тугаями, – саркастично реагує дитяча лікарка.

– Думаю, ні. Я взагалі до вчора його не знала і намагаюся зрозуміти справжні наміри. А що як він гірший за Тугаїв? – заднім числом вмикаю логіку.

– Сашко, я бачу твої болючі сумніви, щодо подальших дій і мені дуже шкода. Взагалі не думала, що після смерті тата до нас прийдуть гірші часи. Треба попрацювати біля плити, каструлі мене розрадять, – підіймається вона з крісла та йде до ванної кімнати. Я згодна й відчуваю стопудовий тягар вини.

Не встигли ми приготувати вечерю, як знову зателефонував Лев. Тільки цього разу він попрохав до слухавки маму й скоро вона пішла на балкон, а повернувшись виглядала на диво натхненною.

– Варваро Григорівно, а що відбувається? – запитую з цікавістю, адже давно її такою не бачила.

– Нічого особливого! Пан Шувалов запросив нас з тобою до свого ресторану й треба підготуватися. Дарма стояла біля плити. Давай, маскуй ті гидкі синці та поїдемо розслаблятися до пристойного закладу, – каже вона мені.

– Він і на тебе чари наклав? Коли це ти так швидко погоджувалася гуляти невідомо з ким? – знизую плечима та йду збиратися. Це набагато краще, ніж картатися за помилки та чекати непроханих гостей.

Біля двадцятої зателефонував водій Шувалова й сказав, що очікує нас біля під'їзду. Жінки родини Данилюк - люди зібрані й скоро всілися на заднє сидіння авто, яке вчора стояло у дворі «Grand Salute». Хлопець домчав нас з вітерцем і випустив на задньому дворі.

Лев вийшов зустрічати. Наразі він змінив робочий костюм на вишуканий вечірній прикид. У елегантному вбранні, з краваткою-метеликом, пан Шувалов нагадував кіноактора, що грає заможного нареченого. Тільки він не грав, а щиро привітався з мамою й повів нас... до порожньої зали.

Яким чином йому так швидко вдалося здихатися відвідувачів, ми навіть не питали. Ясно, що сьогоднішній вечір приніс йому вагомі збитки, а ще образу постійних гостей. Та виходить, що заради поставленої мети він уміє ризикувати.

Господар знав напам'ять все меню й допоміг обрати підходяще вино. А парочка досвідчених офіціантів обслуговувала нас з мовчазними посмішками на личках. Смачні страви й ніжне спиртне зробили свою справу і в цій затишній атмосфері ми забули про свої напасті.

Мама розповідала Шувалову про мої дитячі подвиги так насичено, що я запитала:

– Панове, а я вам не заважаю?

– Що ти, доню! Просто Лев така цікава людина, якої я давно не зустрічала, – відповіла мені якась інша мама.

– Тобто Ви згодні, пані Варваро? – підійняв свого келиха Лев, а мама взялася за свій і похитала голівкою:

– Якщо Ви про переїзд, то НІ. Власне, я не знаю... Давно не почувалася такою розгубленою, як моя Сашка. А за прекрасний вечір - ми Вам дуже вдячні!