Раді Вас бачити!

САШКА

Знову й знову пригадую огидну сцену, що випадково потрапила на очі. А він сидить навпроти та задоволено посміхається і точно пригадує, як годину тому тріумфував наді мною. Густа шапка волосся зухвало спадає на смагляве обличчя Фелікса й очі випромінюють хижий вогонь.

– За тебе, чарівне стерво! – підіймає він келиха, традиційно роздягаючи мене поглядом.

Мій бойфренд чомусь вважає, що подібне прізвисько личить його дівчині. Він не кличе мене ні лагідно, ні привітно. Просто затаврував на свій розсуд і пишається цим. А брутальна поведінка й цинізм - то головні риси характеру людини, котру деякий час вважала нареченим. Та він мене допік і сьогодні я вирішила поставити у цій напасті остаточну крапку.

– Я стерво? А хто в мене за спиною регулярно спокушає дівуль? Феліксе, вчора я на власні очі бачила, як з твого авто випурхнула розмальована няшка. Чи ти знову переконуватимеш, що проводив співбесіду замість батька?

– Саме так. Предку ніколи чепурити колектив, а мені підсобити не важко. І чому тобі скрізь маряться зради, невже не задовольняю? Знаєш, цей еротичний фетиш спочатку розважав та вже набрид, – насмішкувато мружиться він і спокійно потягує напій.

– Все, з мене досить! – зриваюся на крик і хлюпаю йому в обличчя своїм коктейлем та спостерігаю, як з брендового прикиду стікають останні краплі нашого грішного зв'язку.

Блискавично набундючена посмішка зникає з мордяки пройдисвіта. Фелікс неквапливо підіймається з-за столика, витирається серветкою і вся його постать набуває загрозливого вигляду.

– Скажена хвойда! Ти пошкодуєш про це... Завтра ж будеш звільнена, а я потурбуюся аби в мережі про тебе гуляли такі відгуки, що жодна забігайлівка на роботу не візьме. Коли будеш здихати з голоду - телефонуй поговоримо, – прикладає він пальці до вуха так, наче тримає уявний телефон та прямує з зали на вихід.

Я ж залишаюся на місці й намагаюся зрозуміти: що відчуваю? Ні, це точно не безпорадність. Раче полегшення, що врешті зважилася закрити тему з ним. Мене навіть не бентежать глузливі погляди спостерігачів драматичної сцени.

Велике діло! Звичайна дівчина публічно дала від коша козирному фраєру, в ексклюзивних лахах. Та здається мені загрожує банальніша проблема. До столика наближається офіціант, котрий приймав замовлення.

– Перепрошую, Ви готові розрахуватися? – запитує він, а я коротко відповідаю:

– Ні.

– Отак відразу? У нас працюють будь-які банківські картки. Можете зателефонувати друзям, щоб допомогли закрити платіж, – чемно підказує варіанти хлопець і демонструє страшне число у віконці смарткаси.

От лажа! Невже ті авторські плями від шефа, що ми розмазували по тарілках, можуть стільки коштувати? Особисто мені припав до душі лише салат з морепродуктів та недопитий коктейль. А сума просто космічна...

– Кажу ж Вам: ні. І розрахуватися за мене нікому. Це той вульгарний тип, що пішов, звик до подібних чисел. Ну, а для мене шукайте інший вихід з ситуації, – спокійно посміхаюся, хоч всередині кипить.

– Вихід є, тільки він Вам не сподобається. Якраз сьогодні прибиральниця захворіла й Ви можете підмінити її. Та якщо незгодні, я покличу адміністраторку, – продовжує принижувати мене цей глист в уніформі закладу.

– Не треба адміністраторку. Просто кажіть, що робити, – граційно кладу свою серветку на кінчик столу та йду за ним.

За лаштунками помпезної зали, все набагато простіше. Тут в один букет змішалися аромати усіляких страв, а працівники рухаються у своєму, до автоматизму відпрацьованому, ритмі. Скоро до нас приєднується дама, з зовнішністю трансвестита.

– Добридень! – чую в її голосі прокурені баси. – Це Ви не змогли сплатити за вечерю? Не хвилюйтеся, так буває. Владнаємо питання працею. Прошу сюди.

– Ситуація не з приємних, адже мій тугий гаманець неочікувано випарувався. Та я готова відпрацювати, корона не впаде, – без емоцій відповідаю керівничці мурашника.

– Це добре. Але присутність сторонньої особи на кухні, без санітарної книжки, є порушенням. Тому якщо помиєте кілька вікон - будемо вдячні й борг скасуємо, – каже «трансвестит» і веде мене до якоїсь комірки.

– Гаразд, я згодна й покінчимо з цим, – тяжко зітхаю через те, що миття вікон для мене найбільша халепа. А ці ще й заляпані жиром так, що хрін віддереш. Та я сама винна й тому зав'язую бантиком на стегні поли вишуканої сукні (останнього дарунка Фелікса) і вбираюся в синій халат прибиральниці.

Я не слідкувала за часом і вже встигла добряче розвезти по шибці бруд, як серед загального шуму знову почула адміністраторку. Здається вона пояснювала комусь моє нетипове перебування тут, а приємний чоловічий голос говорив наступне:

– Стелло, ти серйозно затягнула гостю на наші галери? Нічого розумнішого не вигадала? Миттю показуй, де вона.

– А що я повинна була робити? Сучасна молодь така безвідповідальна й геть не вміє розпоряджатися коштами. Тому виключно з виховною метою...

– Теж мені вихователька знайшлася! – сміється чоловік, а я повертаю голову й без підказки розумію, що переді мною власник закладу.

Симпатичний стариган, за сорок, з легкою сивиною у класичній зачісці. Бездоганний костюм і перфектна сорочка, а ще шовковистий голос, що не псує навіть такої дивної ситуації.

– Вітаю й перепрошую за своїх недолугих колег, пані. Залиште, будь ласка, все як є. Стелло, негайно перепросіть у гості! – тепер його ніжний баритон владно наказує, а мені чується пісня.

– Щиро перепрошую за непорозуміння... Звісно я не повинна була Вас примушувати працювати, – сумирно опускає очі дамочка.

– Так уже краще. А тепер підготуйте для нашої гості фірмовий десерт та викличте когось прибрали це неподобство. Я й не помічав, які тут брудні вікна. Щоб зранку вони сяяли, наче сонце. Андестенд? – продовжує керувати оксамитовим голосом власник і веде мене з підсобки геть.

Він показує, де можна повернути собі пристойний вигляд і я радію, що якісна сукня не пом'ялася. Дістаю з сумочки щітку, розчісую волосся та майстерно підфарбовую губенята, хоч не розумію навіщо? А як виходжу в коридор, питання знімається, бо той пан просто поглинає мене очима.

– Яка чарівна леді з'явилася на моїй кухні в образі Попелюшки! Прошу, не ображайтеся на моїх безмозких працівників. Інколи в дурницях вони неперевершені. А я просто зобов'язаний доставити Вас додому. Гадаю, що Ваш чоловік не сприйме це за нахабство, – лукаво натякає він на розшифровку мого сімейного стану.

– Дякую за комплімент, але сварити мене нікому. Чоловіка я не маю, та сьогодні видався дійсно непростий день... Боже милий, яка краса! – перериваю на пів дороги свої зізнання й милуюся десертом, що тримає перед нами офіціантка.

І чому Фелікса завжди тягнуло до якоїсь сумнівної екзотики? А подібне квітково-зефірне диво він жодного разу для мене не замовляв.

Через таку реакцію очі власника ресторану загорілися вдячними вогниками й він кивнув, щоб дівчина запакувала солодкий дарунок. Потім взяв коробочку та попрямував зі мною до службового виходу.

У напівтемному дворику були припарковані кілька авто. Але дядько відкрив дверцята шикарного чорного BMW й допоміг мені всістися на переднє сидіння. Потім обережно поклав дарунок на панель і заговорив якось по-іншому:

– Перепрошую за мою невихованість! З тими вікнами я геть розгубився. Дозвольте представитися - Лев Шувалов, власник «Grand Salute». Тепер дозвольте поцікавитися: хто ж сьогодні намагався відмити мій занедбаний заклад?

– Я здогадалася, що Ви господар і мені приємна Ваша увага. Звати мене Олександра Данилюк, хоча всі друзі кличуть Сашкою. Я не вперше у Вашому ресторані. Мій хлопець полюбляє бувати тут. Та сьогодні ми посварилися й наслідки Ви бачили, – розповідаю незнайомцю зайве, але він уважно слухає.

– Нічого, зранку помиритеся. Він примчить до Вас з купою квітів і все владнається. Бо який божевільний відмовиться від дружби з такою дівчиною? – вправно кермує однією рукою водій, а іншою спирається на відкрите вікно.

– Ні, з Феліксом у мене все. Даруйте, що набридаю своїми негараздами та Ви приємний співрозмовник, – вирвалося з мене зізнання і я відчула, що червонію.

– Дякую. То Ви подруга Фелікса Тугая? – блискавично реагує він.

– Так. А Ви його знаєте? – дивуюся обізнаності ресторатора своїми гостями.

– Та хто ж не знає цього мажора? Тільки й уміє, що розкидатися грошима тата. Не моя звісно справа, але гадаю, що для Вас він геть небажана компанія, – вкотре за сьогодні дивує цей пан і за підказкою навігатора тихо потрапляє до мого двору.

– У Вашому будинку безпечно чи провести всередину?

– Ні, дякую. У нас пристойні пожильці, а Ви й так витратили на мене багато часу, – впевнено відмовляю у подальшому спілкуванні та беру до рук неочікуваний смаколик.

Вихований чоловік розуміє, що пора прощатися, але не хапає й не облизує мою руку, а просто допомагає вийти. На мить між нами зависає тиша та я порушую її:

– Шановний пане, а можна буде замовити таке диво знову? Думаю, нам з мамою сподобається десерт.

– Дуже на це сподіваюся. Ось телефонуйте сюди. Так буде надійніше, – дістає з внутрішньої кишені піджака свою візитку Шувалов та випадково торкається пальцями моєї руки.

– Хотілося б навзаєм отримати Ваш контакт, Сашо. Про всяк випадок. Наприклад, якщо не зможу впоратися з прибиранням, – здається це вже схоже на флірт.

– Дізнаєтеся, як замовлятиму. Вибачте, жартую! – надиктовую свій номер і дякую за комфортну доставку.

– Це найменше, що я міг зробити, аби реабілітуватися. Я обов'язково зателефоную Вам. Солодких снів! – радісно киває він і зникає в авто.

Безшумний двигун не порушує нічної тиші, але сяйво фар зводить моє таємниче повернення додому нанівець.